Володимир Авраменко - Авантюра

когось втекти, а коли, захекавшись, через непролазні хащі продерся до лісового озера, серед латаття уздрів чарівну голівку Раї. Вона звабливо усміхнулась й, висунувшись з води, поманила рукою до себе — так здалося. Коли ж він, поспішно роздягшись, беркицьнувся з кручі у вологий пісок і спантеличено зупинився біля води, побачив, що Рая дивиться вгору і ще більш інтенсивно махає рукою — чи не лихого зве? Оглянувся. О, Боже… Та це ж мідноликий громило…

Розділ VIII
ЗНАЙОМСТВО ПРОДОВЖУЄТЬСЯ

Невизначеність і безнадійність породжують гіршу крайність — апатія й пустота захлюпують душу, відзиваються ниючим болем у грудях ґ безсиллям у всьому тілі… Зникає бажання рухатись, чути, жити…

Нещодавно був шанованим професором престижного університету, із друзями, з коханкою, а зараз навіть ця, тупоумна… відвернулась. Чується в’їдливий смішок: «Ха-ха-ха… Минулась коту масляниця, тхоряка…» Наче й не жив.

Після сніданку з якогось коричневого місива І фруктів з’явився знайомий сіро-зелений. Його просвітлілі очі дивилися здивовано-пестливо, ніби й не було в них вчорашнього холоду.

— Я забув сказати, — хірянин з натугою наморщив лоба. — Завтра приступаєш до праці… Твої знання ядерника нам пригодяться, але тільки до тих пір, доки працюватимеш чесно, а сьогодні відпочивай, — зробив вигляд, що розмову закінчено. Потім, немов щось згадавши, в задумі приклав короткі пальці до лоба й пучками зібрав докупи й без того зморшкувату шкіру. — Вибач, професоре, знову забув. З тобою буде любимиця, не зобижай її, — відкинув руку в напрямку дверей. Там, немов за помахом чарівного жезла з’явилася Рая. В димчасто-блакитній кофтині вільного крою, в блискучій міні-спідниці, з-під якої проглядали повні форми, перетяті вузенькою декоративною поворозкою замість трусиків, вона легко випурхнула з дверей й, наштовхнувшись на здивований погляд професора, зупинилась.

Забувши про своє недавнє обурення поведінкою коханки, Горбатов невідривно зирив на її довгі ноги, що починалися, здається, від шиї. Такою він ще не бачив її — набухлі видовжені перса, що й без того збурювали душу, тепер колихнулися, піднялися й націлились йому прямо в груди.

Не вірячи очам своїм, погладив прозору тканину, що обтягувала жадане тіло. Припав до нього легким поцілунком. Вона ж церемонно-недбало підтримала його за потилицю й поверх голови запитально глипнула на хірянина. Зникаючи за дверима, той підбадьорливо кивнув.

Схопив в оберемок таке знайоме, пристрасне й водночас чуже, лякаюче дивним вогнем тіло. Став цілувати його, пестити і… вкрився холодним потом.

— Усе? — роблено здивувалася Рая.

Він і сам сторопів. Тішачись дівчиною, щось незрозуміле плямкав, намагався хоч якось зарадити горю, але та енергійно відсторонилась, грайливо повела плечима.

— Пішли гуляти, — примружилась. — Я тобі таке покажу… — в бісівських очах Раї виклично прозирає нечиста сила. Це Горбатов відчуває усім єством і, не в змозі витримати їх погляд, опускає голову й рушає услід. Мідноликий громило чапає ззаду.

Через широкий світлий коридор вони виходять з приміщення. Їх зустрічає чужий, немов мальований, безмежний простір. Неосяжне блакитне небо висить так низько, що, здається, в ньому потопає усе живе й неживе, чим посилюється враження крихкості цього світу. Воно доповнюється великим розжареним світилом, що висить немов на прив’язі під куполом кришталевої споруди, готове ось-ось зірватися.

Вражений Горбатов повернув голову назад й побачив знайомий силует громіздкої мечеті, зовнішній вигляд якої спотворювала приплюскнутість і відсутність мінаретів. Важкі, різьблені двері височіли наче ворота в пекло, а товсті, з графічно викладеними загадковими фігурами кольорові стіни компенсували прорахунки архітектора своєю привабливістю — милували око веселковими барвами. Поодаль виднілось ще кілька таких же споруд. Поміж них плелося мереживо доріг з твердим покриттям.

— Пішли купатися, — Рая схопила Горбатова за руку, від чого той здивовано витріщився. — Так, так, — дівчина, розсипаючи дзвінкоголосий сміх, потягла його за собою. За ними на відстані кількох десятків метрів назирці чапав мідноликий.

Хвилин через десять з-поміж дерев блиснула синь води і Рая, на ходу скидаючи непотрібний одяг, засвітила голизною. Потім раптом кудись зникла, немов провалилась.

Розгублений професор поспішив навздогін, і даремно… Оступившись, головою вниз звалився з кручі в сухий, колючий пісок. Поки відпльовувався, Рая була вже посеред озера. Висунувшись з води, вона демонстративно виставила свій оголений пишний торс й обома руками замахала, поманила до себе.

Горбатов смикнувся було вперед, але в ту ж мить остовпів — згадав недавній сон. Озирнувся… Ззаду, точнісінько так, як у сні, на кручі стояв їх охоронець.

Сів там, де стояв. І тільки тепер розгледів хірян, що голяком купалися під берегом. Їх міцні, налиті тіла віддавали червонястим блиском І це незвично кидалося у вічі.

Придивившись, він і рота розкрив. «Так вони ж двостатеві…» — ледь не вигукнув і зірвався на ноги, але його Імпульсивні рухи, як I падіння з кручі, залишилися без уваги. Зате Рая своїми чисто земними жіночими формами викликала загальне захоплення.

Спостерігаючи реакцію мідноликих, він спочатку злякався за дівчину. Заспокоївся пише тоді, коли переконався, що норов у них не гірший, аніж у землян. З полегшенням сів, — єдиний чоловік в одязі під гарячим промінням Сонця.

— Що, сподобалось?.. — Іронічно фиркнула Рая, легко струшуючи з тіла водяний бісер. — Чи може боїшся втопитись?

«Тьху, ти чорт… З’явилась як дух…» — невдоволено подумав професор і, почервонівши, зробив вигляд, що недочув.

— Що, що?

— Ага… Ти вже глухий, — дівчина хитро усміхнулась. — Я питаю: біорики сподобались?

— Хто, хто? — цього разу йому здалося, що він дійсно недочув.

— І вірно, глухий. Я питаю: біорики сподобались?

— Які? — інтуїтивно відчув каверзу.

— Оці, — показала у бік хірян одними очима. — Це ж біологічні роботи…

— Вони?.. — у здивуванні Горбатов аж зойкнув.