Володимир Миколайович Владко - Ідуть роботарі

Адже Тім і досі підозріло частенько думав про Мадлену і навіть червонів, коли в редакції жартівливо говорили про його прихильність до справ, що потребували поїздок у бік Нью-Гарріса.

Одержавши відразу дві майже однакові телеграми, Мадлена задумалась. Що сталося? Чому вони обидва їдуть до Нью-Гарріса? Вона знала, що Тім має відношення до страйку, що він зв’язаний з робітничими організаціями. Знала вона також про те, що Бірз працює у Говерса і підготовляє якийсь надзвичайний винахід, про який він завжди уникав говорити. Одверто кажучи, Мадлену цікавили більше справи Бірза, ніж Тіма.

— Не знаю, що буде, коли вони зустрінуться, — прошепотіла Мадлена. — Це все одно, що вода і вогонь…

Так чи так, — Кроунті і Бірз їхали. І через якусь годину вони мали бути вже в Нью-Гаррісі.

Мадлена подивилась у вікно, що виходило на Брукленд-стріт, одну з найбільших вулиць Нью-Гарріса, яка зв’язувала центр міста із велетенськими заводами Говерса. На вулиці було тихо, тільки іноді проходили, помітно поспішаючи, поодинокі люди. Проїхав автомобіль з полісменами. З провулка вийшов робітничий патруль і рушив до заводів. Було якось тривожно, у повітрі немов пахло грозою.

«Як же той страйк знесилив місто! — подумала Мадлена. — Як було добре раніше, такий панував порядок. А тепер…»

Кілька тисяч робітників кинули працю. Страйковий комітет викинув гасло:

«Досить експлуатації! Досить працювати десять та дванадцять годин на добу! Вимагаємо восьмигодинного робочого дня, вимагаємо збільшення зарплати!»

Услід за робітниками Говерса почали страйк робітники інших нью-гарріських заводів. Страйковий комітет охоче прийняв нові робітничі загони. Але встигла зібрати свої сили і адміністрація, — дирекція заводів та керівні органи провінції. До міста стягнено силу полісменів з усієї провінції. Доходили чутки, що недалеко від міста сконцентровано навіть військо. Але, може, то була й брехня, бо уряд, очевидно, вичікував, не кидаючи надії на те, що жовтим професіональним організаціям пощастить зірвати страйк і допомогти поліції налагодити бажаний «порядок».

Раптом задзвонив електричний дзвінок на дверях. Мадлена відчинила і побачила перед собою невеличкого хлопчика з червоним галстуком.

— Пробачте, міс, будь ласка, скажіть, чи не приїхав ще товариш Кроунті? — ввічливо спитав її хлопчик.

— Товариш? — здивовано перепитала Мадлена хлопчика. — Ні, містер (вона досить виразно вимовила це «містер») Кроунті ще не приїхав. Але він має тут бути через годину. Звідки ви знаєте, що він мусить приїхати?

— Страйковий комітет одержав про це депешу. Значить, ще не приїхав? — хлопчик замислився. — Тоді дуже прошу вас передати товаришеві (хлопчик і собі не менш виразливо підкреслив слово «товаришеві») Кроунті, як тільки він приїде, цього листа. Пробачте, що завдаю вам турбот. На все добре!

І він зник з своїм червоним галстуком, залишивши в Руках у Мадлени складений вдвоє аркушик паперу.

«Ач, який упертий!» — подумала Мадлена і чомусь усміхнулась. Може, їй просто сподобався той хлопчик-піонер; може, їй згадався її маленький брат, що теж, певно, носить червоний галстук. Хто його зна, чого саме ласкаво усміхнулась Мадлена. Але вона відчувала, що хлопчик сподобався б їй куди менше, якби він був не такий упертий і згодився назвати Тіма не «товаришем», а «містером», як виправила його Мадлена.

«Упертий… отакі вони всі, ті піонери з червоними галстуками», — подумала ще раз Мадлена і подивилась на лист. Він не був заклеєний: очевидно, той, що писав, не робив з його змісту таємниці.

Що вони можуть писати Тімові?

Мадлена розгорнула аркуш паперу. Там було написано квапливим стрибчастим письмом:

«Тім, друже, поспішай до страйкового комітету. Становище дуже серйозне. Кажуть, що Говерс надсилає до нас автоматів-робітників, якихось роботарів. Ти розумієш, що то буде?.. Отже, чекаємо на тебе. Твій Боб Леслі».

Від несподіванки Мадлена аж свиснула.

— Ото маєте! Невже це й є винахід Бірза? Так оце та важлива справа, що жене сюди їх обох? От цікава штука! Роботарі!.. Та це ж надзвичайна річ. Невже Бірзові пощастило розв’язати цю складну проблему?..

Очі Мадлени палали, вона забула про страйк, про все інше. Роботарі!.. Залізні робітники, що замінюють собою живих людей!

Надзвичайна, смілива ідея! Хоч би скоріш той Бірз приїздив. Як цікаво! І досі він нічого не говорив їй? Де ж він?..

І, немов відповідаючи Мадлені, немов задовольняючи її бажання, знов енергійно задзвонив електричний дзвінок. Мадлена кинулась до дверей, розчинила їх. У дверях стояла висока худорлява постать Томаса Бірза. Він вийняв з рота свою незмінну люльку і радісно усміхнувся.

— Добридень, Мадлено! Насамперед, дозвольте передати пробачення від Тіма Кроунті. Ми їхали разом, але на вокзалі його зустріли якісь підозрілі робітники, і він подався з ними. Сказав, що потім зайде до вас.

Мадлена нетерпляче перепинила його:

— Досить про того Тіма! Заходьте скоріш. Як це могло бути, що ви аж досі не говорили мені про ваш винахід, про роботарів?

Томас Бірз підозріло глянув на неї.

— Звідки ви взнали про це?

Замість відповіді, Мадлена простягла йому лист, що дістала від хлопчика з галстуком. Томас Бірз уважно прочитав його і спокійно вимовив, повертаючи Мадлені:

— Так, це правда. Ми надсилаємо сюди роботарів. Перша партія буде тут завтра вранці. Я приїхав, щоб поставити їх на роботу — а перед тим розповісти про свій винахід вам, Мадлено. І цей Боб Леслі, що писав листа, не помиляється. Роботарі, Мадлено, це…

Він трохи спинився, потяг з люльки гарячого диму і, випускаючи з рота сиву пахучу хмарку, закінчив:

— Це кінець усяким страйкам!

5. БІРЗ, ВИНАХІДНИК РОБОТАРІВ

— Ти бачив їх, Тім? Бачив на власні очі?

Тім кивнув головою: так, бачив, роздивлявся своїми очима.

— То виходить, це не вигадка?

— Ні. Справжня дійсність.

У приміщенні страйкового комітету було тісно й накурено. Боб Леслі, голова комітету, сидів, жадібно слухаючи Тімове оповідання. Інші члени