Олександр Олександрович Розов - Серце Змії через 200 років

Капітан задумливо почухав пузо.

— Гаразд. Припустимо, я з тобою погодився. Наука в людей і в октів розвивалася схоже. Упевнений, що у нас і структури лексики схожі, інакше компи не змогли б так швидко погодити коди. І що, по-твоєму, з усього цього виходить?

— А ось що: у людей з октами однаково влаштований зв’язок інтелекту, психіки, емоцій та естетики тіла. Отже, еволюція їх розуму йшла тим же шляхом, що й у нас. Тільки ми пішли від риб, а вони — від октиянських істот, що були чимось середнім між членистоногими й молюсками. Я накреслила мультфільм-гіпотезу на цю тему.

Рамі клацнула по сенсорній панелі. На голоекрані з’явилося зображення дивної істоти: вона була схожа на равлика, що надів помилково замість своєї раковини, панцир від креветки з очима на стеблинках і комплектом із чотирьох членистих передніх лапок. Істота повзала по морському дну, іноді міняючи колір, мов хамелеон.

— Приблизно так мали виглядати далекі предки октів. Вони мешкали на мілководді та полювали на дрібну донну фауну. За мільйони, а може — сотні мільйонів років еволюції, нога равлика розгалузилася на чотири опорні кінцівки, а лапки диференціювалися на дві пари: нижню — сильну та верхню — вправну. На черевці з’явилися досконаліші хромофори, що дозволяли передавати кольорами сиґнали своїм одноплемінникам. Потім предки октів вийшли на межу моря і суші.

Нові істоти на екрані нагадували дивні ґібриди черепахи та омара. Їхні ґрупи блукали по пляжу, хватаючи клішнями всяку живність, викинуту на берег прибоєм, і розриваючи її верхніми лапками. Іноді хтось із ґрупи піднімався на витягнутих опорних кінцівках, розгортав тіло вертикально, оглядав околиці, і блимав кольоровими плямами на черевці.

— Як бачите, — пояснила Рамі, — для них була важлива здатність високо тримати голову. Поступово корпус випрямився, опорні кінцівки перемістилися в його нижній сеґмент, а координація верхніх лап покращала, що призвело до використання знарядь, далі — до добування вогню й до цивілізації.

Наступна картинка зображувала ґрупу істот, уже сильно схожих на октів. Деякі тримали в клішнях списа, а в лапках — примітивні дрібні інструменти. Парочка істот сиділа біля багаття, обробляючи рубилами тушу якоїсь тварини.

— Сильна гіпотеза, — прокоментував Фрой, — залишилося тільки перевірити, чи вірна.

— Ось ви й перевірятимете, — сказав Гольм, — я маю на увазі, ти й Оса. Готуйте шатл, виліт через сорок хвилин. Не забудьте смокінґи й вечірні сукні.

— Не зрозуміла гумору, — відгукнулася Айра, — куди ж летимо?

— На планету, звісно. План робіт — звичайний.

— Для звичайного плану треба четверо, — зауважила вона.

— Вас і буде четверо. Інші двоє — окти. Сподіваюся, ви з ними спрацюєтесь.

— Отакі-то справи… — пробурчав Фрой, ліниво потягнувся усім своїм жилавим тілом, і несподівано стрімко схопився на ноги, — окти, значить…

Айра пирхнула, і, прямуючи до дверей, кинула через плече:

— Ходімо, Флеш, нічого тут пил по космосу розмазувати. Ну окти…

Коли двері за екстремальною парочкою закрилися, Нґен почухав потилицю і неголосно спитав:

— Чому Оса і Флеш, а не Шарк і я?

— Якби я знав, що треба робити, — повільно вимовив капітан, — я відправив би вас.

— Тобто, ти не знаєш, що треба робити? — уточнила Рамі.

— Не знаю, — підтвердив Гольм.

— А вони? — Рамі зробила кивок у бік дверей.

— Вони теж не знають. Але вони, на відміну від нас, над цим навіть не замислюються.

— Правильне рішення, Бос, — спокійно констатував Нґен.

— Класна посадка, Флеш! — сказала Айра, — на відмінно… з мінусом.

— Чому з мінусом? — запитав він.

— Бо доведеться відразу лізти в болото.

— Ну, Оса, це вже забаганка, — обурився він, — тут не парк, все-таки.

— Бачу, — коротко відповіла дівчина.

Насправді, робота була віртуозною. Фрой посадив семиметровий шатл на кам’янистий острівець, що ледь стирчав із болота, майданчик не більше десяти метрів у діаметрі.

Диспозиція була наступною:

Попереду тягнулося свинцево-сіре море, по якому котилися ледачі пологі хвилі. Сонце, що сходило, незвично-величезне, тьмяно-баґряне, малювало на гребенях химерну мерехтливу доріжку. Берег по обидві сторони до самого горизонту був глинистим болотом, зарослим синьо-зеленою флорою. Тут і там з безформної твані стирчали щільні пучки товстих стебел, увінчаних зростками млинцевовидного листя. Навколо викинутих прибоєм грудок бурих водоростей копошилася дрібна живність — мабуть, місцевий еквівалент крабів, павуків і багатоніжок. У міру видалення від моря, рослинність мінялася, ставала вище й густіше, а в півкілометрі від берега переходила в заболочений синьо-зелений низькорослий ліс з химерно зігнутих грибоподібних дерев, густо обвитих ліанами.

— О, партнери летять, — сказав Фрой, — диви який чемоданище!

Айра лише свиснула від подиву. Шатл інших, що знижувався по широкій дузі, являв собою матово-блискучий зеленуватий бублик метрів тридцяти в діаметрі.

По висоті приблизно людського зросту, бублик погойдався в повітрі і, з витонченістю літнього гіпопотама, плюхнувся в калюжу напіврідкої твані, піднявши цілу хмару бризок.

— Дуже посередньо, — оцінила посадку Айра, — хоча, на такій бандурі, мабуть, усе одно, куди приземлятися. Ну, що, ходім, зустрінемо їх? Тільки скафандри треба піддути. Не вистачало ще потонути в цьому болоті.

Фрой кивнув і торкнувся сенсорної панелі. У череві шатлу відкрився люк, через який обидва астронавти сплигнули на ґрунт.

— Потрібно було мокроступи з собою узяти, — пробурчав він, роблячи перший крок з кам’янистого майданчика і тут же провалюючись у твань по щиколотку.

— Краще надувний матрац, — з’єхидничала Айра, — все-таки море, пляж, майже курорт.

Тим часом, одна секція борту «бублика» інших розсувалася, опустилася й утворила апарель, по якій у болото з’їхав невеликий незграбний на вигляд відкритий візок з чотирма величезними товстими колесами. Двоє октів, що сиділи в ньому, в попелясто-сірих скафандрах, увінчаних прозорими півсферичними ковпаками, енерґійно помахали террянам клішнями, мабуть на знак вітання.

Один крикнув на чистісінькій террянській