Олексій Миколайович Толстой - Союз п'яти

рахунки; садовив на місця своїх маклерів; перекуповував газети і засновував нові; роздавав величезні аванси вченим-популяризаторам і письменникам, які мали хоч краплину фантазії.

На книжковий ринок полилися потоки астрономічних оповідань, утопій, похмурої містики, апокаліптичних поем. У Швейцарії відродилась теософська громада. Члени її роз’їжджали по містах, говорили про те, що настає день страшного суду, і засновували ложі для боротьби з антихристом.

Наприкінці липня вийшла невелика заминка: як і завжди, в цю пору року з Балкан потягло трупним запахом, сіялися тривожні чутки, і істерична стрілка біржового барометра посунулась до “бурі”.

Тоді Ігнатій Руф кинувся в Європу, мов кабан в очерети. Він влаштував позику Італії. Повалив у Югославії міністерство. З дивовижною спритністю, натискуючи таємні пружини, скликав конференцію Малої Антанти. Надавав приємних обіцянок Німецькому союзу. Опублікував підроблений документ Московської реввійськради, чим викликав у Польщі скажений вибух ненависті і відвернув її увагу од справ на Балканах.

За якихось п’ять тижнів він запобіг черговій небезпеці війни і повернувся на повітряному кораблі в Нью-Йорк. Тоді в усіх газетах з’явилася друга стаття за підписом астронома Лікської обсерваторії:

ПОВЕРНЕННЯ КОМЕТИ БІЄЛИ

“Як відомо, щороку 30 листопада Земля проходить через орбіту комети Бієли. Про це свідчать потоки падаючих зірок, — малих небесних тіл, розкиданих по всьому шляху комети. Кожні двадцять три роки Бієла проходить близько від Землі, майже в точці пересічення орбіт. Тоді зоряні потоки, виходячи з сузір’я Лева, вогненною мітлою розкидаються по всьому небу, створюючи чарівне видовище.

В історії відомий випадок, коли в 1783 році, внаслідок неточності в обчисленнях, чекали зіткнення Землі з Бієлою. Людей охопив жах. У Парижі були випадки смерті від страху. Недостойні представники духовенства, пропонуючи за добрячі гроші повне відпущення гріхів, непогано облагоджували свої справи. Великий геометр Лаплас писав у той час:

“…Дію такого зіткнення неважко собі уявити: положення осі і характер обертання Землі повинні були б змінитись, море покинуло б своє теперішнє лоно і поринуло б до нового екватора, люди і тварини загинули б у цьому всесвітньому потопі, всі народи були б знищені, всі пам’ятники людського розуму зруйновані…”

Але зіткнення не сталося і не могло статися, бо Земля спізнюється на кілька годин у точку пересічення орбіт і наздоганяє тільки хвіст комети у вигляді потоків падаючих зірок.

Зіткнення ж, проте, можливе, але тільки тоді, коли комета проходить через перигелій, тобто найближчу до Сонця точку її орбіти, саме 28 листопада. Такий випадок буває тільки раз у 2500 років. Нинішній, 1933 рік, якраз є цим роком.

Але побоюватися, як це було колись, нам немає підстави. Маса голови комети занадто мізерна і розріджена, щоб наробити нам лиха, а повітряна оболонка Землі — занадто надійна броня. Можливо, пронесуться магнітні бурі, і ми будемо свідками найпрекраснішого із світових фейєрверків.

Інакше може відбитись очікуване зіткнення на нашому супутнику. Місяць не захищений атмосферою. Куля його прорізана тріщинами. Бомбардування Місяця метеорами Бієли почнеться 29 листопада. Цього разу ми з певністю не поручимося за щасливу долю нашого супутника”.

Стаття справила потрібне враження. У Вашінгтоні було зроблено парламентський запит про “безвідповідальну місячну літературу”. Ігнатій Руф зрозумів, що біржа на цей раз клюнула. І справді, біржові цінності без ніяких на те підстав зазнали коливання вниз і вгору і зависли в нестійкій рівновазі.

Настав час рішучих дій.

VIII

Вранці 28 листопада Ігнатій Руф прибув на стоп’ятдесятитонному моторному напівпідводному човні в бухту острова і, не сходячи на берег, передав інженерові Корвіну наказ від “Союзу п’яти” почати сьогодні ж уночі бомбардування місячної кулі.

Потім човен став на зовнішньому рейді і занурився так, що над хвилями видно було тільки овальну коробку капітанського містка із задраєними люками.

Поривами дув сильний вітер. Низько летіли хмари над похмурим морем. Кипіли буруни, і океанські хвилі розбивались об скелі острова. Дощ лив, не вщухаючи. Вдалині в горах пінилися водоспади.

Ігнатій Руф стояв один у рубці, поглядаючи крізь залитий зеленими хвилями ілюмінатор на обскубані пальми, що метлялися на вітрі, на тьмяніючі хмари, які рвались і крутилися серед скель над кратером. Надходив вечір. Знизу, із зануреного в воду човна, долинали голоси механіків, які не підозрівали нічого поганого.

Руф підніс хронометр близько до очей. Зразу ж витер рукавом спітніле скло ілюмінатора. Тепер він слухав, як повільно б’ється серце. Тридцять секунд лишалося до призначеного строку.

Чи то від качки, чи від масляно-жаркого повітря закупореного човна, а чи від перевтоми за останні дні — в ці тридцять секунд Ігнатій Руф відчув такий раптовий розлад із самим собою, що це майже перевищило його душевні сили. Горло схопила залізна спазма. Огрядне тіло ослабло, він прихилився до металевої обшивки. За тридцять секунд, — він це зрозумів, — він не встигне спуститися в каюту і по радіо наказати інженерові Корвіну облишити божевільну, неймовірну, страхітливу витівку…

І ось навскоси з-за скель, — він побачив це тільки на мить крізь ілюмінатор, — ковзнула між порваними хмарами овальна тінь… Червонуватий слід од неї погас у небі.

Ігнатій Руф наліг усією вагою на бронзовий анкер люка, одсунув його і до пояса висунувся з човна. В обличчя плеснула хвиля, і вітер, танцюючи на пінистих гребенях, засвистів у нього між накрохмаленим комірцем і вухами. В присмерках чути було тільки важкий гуркіт прибою.

Потім ахнуло, розкотилося десь у горах і затарахтакало… Частіше, проворніше… Громові удари злилися в рев дивовижної сирени, і — шиплячи із-за гострих скель — метнувся в небо другий снаряд.

Ігнатій Руф потряс над сивою головою кулаками і в нестямі закричав:

— Гіп, гіп, ура!

Але голос його загубився серед шуму хвиль і вітру, немов писк комара.