Антон Віталійович Санченко - Земля Георгія

ковбасу з провізіонки. При цьому нікого не цікавить, як і де Другий ту ковбасу добув, коли повсюди планове господарство і ковбаси навіть на базу не завезли.

Старпом має стільки підлеглих, що ними вже не накеруєш без курсів підвищення кваліфікації. Уся штурманська служба, вся палубна команда з боцманом на чолі і вся обслуга: кухарі, пекарі, буфетниці, праля, матроси-прибиральники і таке інше. Крім того, він відповідає за «борти» — поточний ремонт та фарбування всього, що на верхній палубі, крім механізмів — за них «дід» (стармех) чи електромеханік («кулон») відповідають.

На кожному щаблі службових сходів штурмани «горять», як китайські феєрверки. Той не наніс вчасно зміну характеристик маяка біля порту Вішакхапатнам в Індії, бо судно працювало під Антарктидою, а його взяли та й перекинули під той Вішакхапатнам, але правити карту вже було пізно, і… Той при прийомі вантажу шийки лангуста з одеської експедиції в Аденській затоці «зівнув» два стропи. Строп — це двадцять паків. Пак — це три брикети по одинадцять кілограмів. Кіло шийки лангуста на італійські ліри коштує… — і другого помічника переносять у знаменник.

А в цього старпома просто роульс під час тралення зірвало ваєром і траловому матросу по нозі добряче вдарило, довелося до госпіталю в Кейптауні здавати (за валюту!). І всі розуміють, що судно стареньке, рік до капіталки залишився, і матрос ґав ловив, але перевидаток валюти на когось вищому керівництву списати треба, а позаяк за всі пристрої (не механізми!) на верхній палубі відповідає старпом, а роульс — це пристрій, — уже старпома в знаменник.

Кар’єра справжнього судноводія — це «злети й падіння». Ви вже взяли трудову книжку у свого знайомця-капітана? Пошукайте в ній сліди цих планомірних злетів і карколомних падінь. При цьому враховуйте, що судно судну не рівня. І старпом на супертраулері (РТМ-С) — це вище, ніж капітан на середньому риболовецькому траулері морозильному (СРТМ). А капітан-директор китобійної бази «Радянська Україна» — це вже номенклатура ЦК Компартії. Якщо ви жодних падінь не знайшли, самі злети — попросіть свого знайомця-капітана показати вам ворс на долонях і надалі можете його так і називати — «мій чарівний волохань». У людини ворс росте на долонях, якщо в неї рідний дядько — начальник главку «Азчерриба», а тесть — міністр рибного господарства Союзу РСР. Принаймні так вважають моряки.

Але ось ти вже старпом. Уже призвичаївся, притерся, міцно стоїш на палубі і службу свою знаєш. Один крок до вистражданого капітанського містка. Але бачили ми таких швидких, як Настя. Зась! Де на вас, кар’єристів, держава пароплавів набере? А якщо про СРСР вже згадувати — може, просто партійністю не вийшов. У тебе партія в шахи, ферзевий гамбіт, а потрібна — лише комуністична. І роки спливають, діти без тебе виростають, одружаться вже скоро, а ти все ще старпом.

А штурмани всі — максималісти. Вони геть усі в дитинстві капітанами мріяли бути. Не більше, але й не менше. І вони ладні проміняти РТМ-С на PC, Червоне море на Чорне і Порт-Луї на Маврикії на порт Поті в Грузії.

* * *

Про порт Поті моряки колись склали пісню, яка починається зі слів: Чорт придумав цеє Поті / І збудував на болоті. Порт Поті взимку — це мряка, сирість та мандарини, а також — штормові попередження чотири дні із семи, вітер до 25 метрів на секунду, тягун у порту на вхідних створах, і саме під час шторму тобі в порт заскочити не дають. Якщо комусь кортить вийти за такої погоди в море — вийти не дають теж. Це пастка для щурів. Отримав штормове попередження — бігом у порт, до рибного басейну, займай місце біля самого причалу, бо зараз набіжить охочих, на берег сходити через чотири борти доведеться. І починається штормовий відстій.

Втім, «Петру Кішці» та ще одному РСу-розвіднику дозволяли стояти обабіч морвокзалу за особливі заслуги перед Грузією. Просто під пальмами на набережній та рестораном на другому поверсі. Можна було завалитися усім екіпажем до ресторації, а вахтовому виставити стільця на балкон, щоб кричав усім стороннім: «Мужик, куди преш!»

Здавалося б, радій, радисте. З порту на передачу не працюють, приймай собі циркуляри з Керчі та дивися по телевізору «Того самого Мюнхгаузена», не виходячи з радіорубки.

Це була основна перевага у становищі радиста на РСі. Конструктори, яким потрібно було багато чого втиснути в малий об’єм, двері з радіорубки та з капітанської каюти вивели просто до кают-компанії. Вона ж салон, вона ж — їдальня команди. На малих пароплавах часто суміщають те, що на супертраулерах у різних кінцях пароплава. Два столи, намертво прикріплені до палуби, диванчики вздовж переборок та принайтовлені до спеціальних скоб на палубі стільці, віконечко на камбуз, двері до умивальника та душової. Трап на капітанський місток. І все це сходилося в кают-компанії.

Але найцікавішим було, звісно, те, що з душової можна було потрапити до машинного відділення та до вбиральні (моряки кажуть — гальюн). Це вже конструктори нахуліганили, звичайно. Миєшся, а тут якийсь механік, весь у мазуті, через твою душову кабінку до дизелів суне. Або з гальюна хтось як вискочить, зайшовши з верхньої палуби. Вбиралень з двома входами, через які можна потрапити до машини та до кают-компанії, ви в себе на березі точно не бачили.

Але ми на конструкторів не ображалися, а навіть раділи нахабності їхньої думки, коли на верхній палубі гуляла вода під час шторму, а потрапити в туалет усе ж треба і бажано не мокрим, як іхтіандр. Душ принаймні можна прикрутити на час розходження з брудним механіком. Крантик від штормів був не в наших руках.

Отож варто мені було просто розчинити двері радіорубки і всістися на диванчику, я бачив би телевізор, і мені не потрібно було займати зручні місця один поперед одного, як це водилося в наших механіків, матросів та кухаря. До речі, усіх наших матросів звали однаково, це вже не інакше, як знову