Алан Дін Фостер - Чужий

— Координати прямого сходження — шість хвилин двадцять секунд; бічного відхилення — мінус тридцять дев’ять градусів дві секунди.

— Покажи це на екрані.

Штурман натиснула певну послідовність кнопок. Один з екранів у капітанському відсіку замиготів, і всі побачили яскраву цятку.

— Високе альбедо[3]. Можеш збільшити?

— Тільки до певної міри. Поки що на це треба дивитися здалеку. Зараз постараюся наблизити.

Екран одразу ж сфокусувався на об’єкті, й усі побачили тьмяну стиснену з полюсів планетку серед космічної порожнечі.

— Чорт її забирай, — незлостиво сказав Даллас. — Ти впевнена, що то вона? У цій системі досить багато планет.

— Так, це вона. Просто планетоїд. Десь тисяча двісті кілометрів у діаметрі, не більше.

— Вона обертається?

— Так. Час повного оберту — години дві. Але це попереднє значення. Хвилин за десять скажу точно.

— Уже непогано. Сила тяжіння?

Ламберт перевірила декілька індикаторів.

— Вісімдесят шість сотих. Досить щільна.

— Тільки не кажи про це Паркерові й Бретту, — сказала Ріплі. — Їм спаде на думку, що там поклади важких металів, і вони підуть шукати здобич ще до того, як ми дізнаємося про нашого невідомого транслятора.

Спостереження Еша були прагматичнішими:

— Нею можна ходити.

Члени екіпажу почали розробляти процедуру виходу на орбіту. Адже «Ностромо» наближався до маленької планетки, тягнучи за собою величезний вантаж резервуарів і перегонну установку.

— Наближаємось до апогею орбіти. Увага! Двадцять секунд, дев’ятнадцять, вісімнадцять… — Ламберт рахувала, поки її напарники навколо напружено працювали.

— Нахил по правому борту на дев’яносто два градуси, — діловито оголосив Кейн.

Буксир та нафтоочисна установка перекрутилися, виконавши пірует у відкритому космосі. Допоміжні двигуни ненадовго увімкнулися, освітивши хвіст.

— Вихід на екваторіальну орбіту пройшов успішно, — оголосив Еш. Під ними безтурботно крутилася мініатюрна планета.

— Дай мені дані про тиск у відділенні управління електронними пристроями.

Еш поглянув на манометри, не повертаючись до Далласа.

— Три цілих сорок п’ять сотих Ньютона на ем сі у квадраті[4]… близько тридцяти п’яти тисяч паскаль, сер.

— Дай знати, раптом щось зміниться.

— Ти подбав про керування рівнем резервування, яке вимикає пристрої управління керуючим гіроскопом[5], поки ми займалися справами?

— Так.

— Система збору інформації гальмує управління керуючим гіроскопом. Ми будемо прискорювати її за допомогою установки відслідковування та управління, а моніторинг будемо здійснювати за допомогою цифрових комп’ютерів УПР та комп’ютерного інтерфейсу. Тобі від цього легше?

— Набагато.

Еш був забавним хлопцем, який ставився до всіх холоднокровно і одночасно по-дружньому, до того ж відмінним спеціалістом. Нічого не могло збити його з пантелику. Підтримка наукового співробітника надавала Далласу впевненості під час прийняття рішень.

— Готуємось до роз’єднання з платформою, — сказав Еш і увімкнув тумблер невеликого пристрою. — Інженерне відділення, готуємось до роз’єднання із платформою.

— L-вирівнювання по лівому борту, по правому борту шлях вільний, — доповів Паркер без звичного сарказму.

— Задній фал[6] готовий до роз’єднання, — додав Бретт.

— Перетинаємо термінатор[7], — доповіла Ламберт. — Входимо на неосвітлену сторону.

Внизу нечітка заокруглена лінія розділяла густі хмари. З одного боку вони були яскраво освітленими, а з іншого були могильно-чорними.

— Підйом. Підйом. Режим готовності, — Ламберт по черзі клацала вимикачами. — Режим готовності. П’ятнадцять секунд… десять… п’ять… чотири. Три. Два. Один. Замок.

— Роз’єднуємось, — коротко наказав Даллас.

Між «Ностромо» та масивними резервуарами з нафтоочисною установкою, які почали дрейфувати по орбіті, захурделився газ. Дві штучні конструкції — одна порівняно невелика з людьми, інша — величезна та безлюдна — повільно роз’єдналися. Даллас уважно спостерігав за роз’єднанням на екрані номер два.

— Фал вільний, — оголосила Ріплі після короткої паузи.

— Точність скориговано. — Кейн відкинувся в кріслі, розслабившись на декілька секунд. — Усе вільне. Роз’єднання пройшло успішно, пошкоджень немає.

— Прийнято, — додала Ламберт.

— Прийнято, — з полегшенням промовила Ріплі.

Даллас подивився на штурмана:

— Ти впевнена, що ми залишили платформу на стабільній орбіті? Я не хочу, щоб два мільярди тон нафти впали й загорілися, доки ми будемо колупатися внизу. Тут атмосфера не така щільна, щоб надійно захистити нас.

Ламберт перевірила індикатор:

— Сер, вона може спокійно висіти тут ще з рік.

— Добре. Фінанси в безпеці, ну й наші голови теж. Давайте спробуємо сідати. Готовність до польоту в атмосфері.

П’ятеро людей наполегливо працювали, кожен працюючи над своїм завданням. Джонс сидів на панелі управління пристроїв по лівому борту й спостерігав за хмарами, що насувались.

— Починаємо зниження, — увага Ламберт була прикута до одного давача. — П’ятдесят тисяч метрів. Зниження. Зниження. Сорок дев’ять тисяч. Входимо в атмосферу.

Даллас спостерігав за власними приладами, намагався оцінити та запам’ятати десятки цифр, які постійно змінювалися. Запорукою міжзоряних подорожей було шанування приладів, залишаючи всю важчу роботу на «Матір». А от політ в атмосфері — це зовсім інше. Тут вже працювали пілоти, а не машина.

Днище зорельота торкнулося брунатних та сірих хмар.

— Обережно. Унизу виглядає негарно.

«Як це схоже на Далласа», — подумала Ріплі. Десь унизу, у брунатно-сірому пеклі інший корабель благав про допомогу, використовуючи регулярний, нелюдський і страхітливий екстрений виклик. Ця планета була взагалі невідомою. Це означає, що всі метеорологічні особливості, ґрунт та інше доведеться вивчати з нуля, а для Далласа це було просто «негарно». Їй часто спадало на думку, чому такий компетентний капітан змушений керувати якимось рядовим кораблем типу «Ностромо».

Якби Ріплі могла читати думки, то відповідь би її здивувала: йому це подобалося.

— Координати вертикального зниження розраховано та введено. Незначне коригування курсу, — доповіла Ламберт. — Наведення завершене, знижаємось по курсу. Зафіксували, летимо по прямій.

— Прийнято. Як метеоумови внизу можуть вплинути на допоміжні двигуни?

— Поки що все добре, сер. Доки ми не зануримось у ті хмари, нічого певного сказати не можу. Сподіваюся, ми зможемо крізь них пробитися.

— Непогано, — Даллас похмуро подивився на індикатор і натиснув кнопку. З’явилося нове значення, яке його більше порадувало. — Дай мені знати, якщо воно зміниться.

— Добре.

Буксир занурився в зону хмарності. Навколо на екранах зображення помутнішало. Але прилади працювали справно. Зореліт тричі підкинуло, а потім рух у густій поволоці темних хмар тривав без особливих проблем. Те, з якою легкістю вони зробили цей маневр, свідчило про відмінні навички штурмана Ламберт і пілота Далласа.

Втім, це тривало недовго. Зореліт потрапив у повітряний потік, який почав його штовхати.

— Зона турбулентності, — Ріплі напружено працювала на панелі управління.

— Увімкни навігаційні та посадочні ліхтарі. — Даллас вдивлявся крізь вихри на екранах. — Можливо, щось ми