Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

Чорт. Я не могла зробити базу.

— Мені потрібно поле для посадки. Негайно.

Принаймні ми були в сільській місцевості, хоча сніг збирався замаскувати фактичну місцевість. Я витягнула ручку дросельної заслонки на всю довжину холостого ходу, і двигун вимкнувся, залишивши лише гудіння вітру навколо нас. Від гвинта, коли над ним мчало повітря.

— Що..?

— Планування. — Якби викид потрапив у крило, ми мали би набагато гірші неприємності, а так Сессна була гарним планером. Я просто не мала шансу на другу посадку.

Поле прорізала дорога, що могло бути гарною ставкою, якби не огорожі, що межували з нею. Поле було привабливішим. Я попросила викласти підхід.

У куті мого ока Натаніель рукою затиснув мікрофон. Як WASP, у мене часто відмовляли двигуни. Це був його перший раз. Він підніс мікрофон до рота, і я запишалася тим, наскільки рівним був його голос.

— Райт-Вежа, це Сессна чотири шість Бейкер, у нас аварійна ситуація. Виникла несправність двигуна і ми робимо вимушену посадку на поле… гм… — Він поглянув на карту.

— Сессна чотири один шість Бейкер, Райт-Вежа. Ми спостерігаємо. Просто зосередьтеся на посадці. Зебра Два Один, Райт-Вежа. Зробіть круг, щоб допомогти і точно визначити місце приземлення.

— Райт-вежа, Зебра Один Два. Виконую. — Гуркіт двигуна промайнув над нашою головою, коли майор Ліндхольм та його крилатий кінь пролетіли повз нас.

Мій пульс відлунював у венах, зайнявши місце шуму двигуна. Це була не перша моя посадка плануванням, але це був перший раз з чоловіком на борту. Після всього, що сталося сьогодні, я не хотіла бути причиною його смерті. Я запитала.

— Пристебнувся?

— Гм. Так. — Але він лише тепер застібав ремінь безпеки, поки говорив, тож було добре, що я запитала.

— Я можу зробити… що-небудь?

— Приготуйся. Ось так. — Я притиснула підборіддя до себе, спостерігаючи за висотоміром.

— Ще щось..?

— Не говори. — Він просто хотів допомогти, але я не реагувала. Мені довелося максимально уповільнити літак, перш ніж торкнутися землі, але вже була середина поля і нам могло не вистачити відстані для гальмування. Земля піднялася нам назустріч, змінившись з гладкого білого простору на мішанину слідів від шин автомобілів на засніженому полі, а потім — без переходу — у повний розмір під нами. Я тримала ніс вгору, так, щоб хвостове колесо торкнулося землі першим.

Сніг завихрився, допомагаючи гальмуванню. Скільки могла, я тримала ніс вгору. Коли нарешті до землі торкнулися колеса з крил, одне з них застрибало по нерівностях під снігом. Літак застрибав. Я зманеврувала кермом, щоб утримати рівні крила, і запрацювала педалями, намагаючись повернути літак у напрямку вітру.

Моє змагання з літаком продовжувалося до тих пір, поки він не повернув ніс у напрямку нашого руху. Літак зупинився. Навколо нас світ мовчав і був нерухомим.

Повітря в моїх легенях одразу закололо. Я відкинулася на сидіння.

Реактивний двигун проревів над головою, і затріщало радіо. Голос майора Ліндхольма наповнив кабіну.

— Один шість Бейкер, хороша посадка! З вами все гаразд?

Натаніель піднявся і потягнувся за мікрофоном. Його рука тремтіла.

— Ми не мертві. Отже, так.

Згущена маса квасолі та абсолютно сумнівний м'ясний рулет, можливо, були найкращою їжею, яку я коли-небудь пробувала. Квасоля була солонуватою, але я заплющила очі і розслабилася на твердій лавці в їдальні ВПС. Було дивно порожньо, оскільки значна частина бази була розгорнута для вирішення завдань з надання допомоги. Якийсь посуд стукнувся об стіл і приніс із собою славний аромат шоколаду.

Коли я розплющила очі, напроти нас уже сидів майор Ліндхольм. Обличч, яке я уявляла собі, не мало жодного стосунку до реальності. Я очікувала, що це буде старший чоловік, скандинавський блондин або хтось коренастий.

Справжній майор Ліндхольм був чорнявим і молодшим, ніж я очікувала, судячи з його голосу. Він був пристойним молодим чоловіком у віці тридцяти років, з темним волоссям, ще зі слідами носіння шлему. Червона лінія маски утворила трикутник від носа і навколо підборіддя. І він приніс гарячий шоколад.

Натаніель опустив виделку і поглянув на три паруючі кружки на столі. Він сковтнув.

— Це гаряче какао?

— Так, але не дякуйте. Це хабар, тому що я хочу задати вам питання щодо ракет. — Ліндхольм просунув два кружки через стіл. — Це з запасів, які моя дружина кладе мені у кишеню, коли я йду на роботу, а не від ВПС.

— Якби ви вже не були одружені… — Моя рука охопила теплий кухлик, перш ніж я зрозуміла, що сказала. Я сподівалася, що він не образився.

Він засміявся, слава Богу.

— У мене є брат…

Моє серце різко стиснулося. Мені вдалося вигнати свою родину з розуму, щоб продовжувати діяльність, але мій брат жив у Каліфорнії. Гершель напевне думає, що я мертва. Дихання збилося, коли я усвідомила це, але мені вдалося знайти десь посмішку і підняти очі.

— Чи є тут телефон, яким я можу скористатися? На далеку відстань.

Натаніель притулився долонею до моєї спини.

— Її родина була в D.C.

— О Боже, пані. Мені дуже шкода.

— Але мій брат — він у Каліфорнії.

— Ви йдете зі мною, мем. — Він поглянув на Натаніеля. — Чи є у вас хтось, кому потрібно подзвонити, сер?

Натаніель похитав головою.

— Не терміново.

Я пішла за майором Ліндхольмом, з Натаніелем за спиною, через коридори, які ледь освітлювалися. Якою я була невдячною сестрою! Я втішилася тим, що Гершель та його родина