Андрій Любомирович Войницький - Новини

— Я відповіла,— вона чітко вимовляла кожнісіньке слово.— Коли я йшла, ти і Луговий возилися з цим у кутку.

— Ваша честь, вона каже неправду! — вибухнув Захарченко.— Я не робив і не колов наркотик!

— Захарченко, ставте, будь ласка, питання, а не робіть заяви! У вас буде час для заяв! Попереду дебати і останнє слово! Суд вислухав ваші свідчення і розбереться, де правда, а де ні! А тепер суд зобов’язаний вислухати свідків!

— Але ж це брехня...— приречено прошепотів Захарченко.

— Захарченко, ставте питання!

— У мене більше немає до неї питань,— пригнічено відгукнувся він і впав на лавку в глибині своєї клітки, ніби хтось невидимий і моторошний разом виссав з нього життя одним-єдиним богатирським вдихом.

Свою версію подій Захарченко виклав на одному з перших засідань, мені переповіла її його адвокат Світлицька. Від версії Купер версія Захарченко відрізнялася лишень одним — Захарченко стверджував, що наркотик підготував і вколов Наташі не він, а хлопець на ім’я Саша, якого добре знала Соня Купер. Захарченко наполягав, що саме цей Саша зазвичай діставав наркотики для Наталії Штос, він же забезпечив ними ту вечірку. Підсудний також стверджував, що познайомився із Сашею саме на вечірці й нічого не може про нього сказати, хто він і звідки. За його словами, Сашу краще знав Луговий, але той зник, і його оголосили в розшук. Опитування інших свідків нічого не дало. Невідомо, чи знала Сашу близька подруга потерпілої Яна, тому що цю Яну й саму не могли відшукати.

Через двадцять хвилин після уколу Наташа Штос закрилася у ванній кімнаті, поринула в коматозний стан і померла. Ніхто не поцікавився, куди ділася винуватиця святкування. Одні ловили в кімнаті наверху героїновий прихід, інші спали, бухали, трахалися, шмалили дурь, балділи, нюхали, танцювали — господиня дому хвилювала їх менш за все. Молода дівчина вмирала у ванній кімнаті, на відстані десяти метрів від своїх псевдодрузів і фальшивих подружок, яким насправді було глибоко на неї плювати. Дівчину можна було врятувати, але ніхто, абсолютно ніхто, жодна людина з доброї сотні гостей їй не допомогла.

І тільки зранку садівник і прибиральниця виявили в домі п’яний погром і викликали охорону, яка розштовхала і розігнала гуляк, що й досі не протверезіли. Прибиральниця намагалася відчинити двері у ванну кімнату, не змогла, відчула лихе, здійняла тривогу. На той час Наташа була вже давно мертва. Вона жила, як розбещена поп-зірка, і померла так само, ніби якась там Вітні Гьюстон,— від передозування, в розкішній ванній, заповненій до країв мильною водичкою.

У висновку судово-медичної експертизи йшлося про серцеву недостатність і набряк легенів як імовірні причини смерті. Суду належало розібратися, чому той самий наркотик убив Наташу Штос, але не завдав шкоди нікому з тих, хто вколовся разом із нею.

Суддя передав слово адвокату Захарченка — Ірині Світлицькій, немолодій, але бідовій жіночці з непоганою для її віку фігурою.

— Я прошу суд зачитати протоколи свідчень Купер Софії Павлівни, які вона дала в міліції 16 квітня 20... року,— почала адвокат.— Том третій, лист справи п’ятдесят восьмий...

О другій судді оголосили перерву. Спустошена Купер стрімко пішла, цокаючи шпильками, як коник. За нею кинулися оператори, Оксана, Маша і я. Їм потрібна була картинка для сюжетів, а мене цікавили протиріччя в її свідченнях, на які так майстерно вказала адвокат Захарченка.

— Як ви поясните протиріччя в ваших показах? — чіплялася Оксана, тицяючи в Соню червоним мікрофоном з фосфорним логотипом телекомпанії.

— Я все пояснила.— Купер прискорила крок.

— Ви можете пояснити нам це на камеру?

— Ні.

Оксана і Маша відстали, переключившись на адвокатів. Купер побачила, що її більше не переслідують і зупинилась у кінці коридора. Вона порилась у сумочці, дістала вібруючий мобільний, з кимось заговорила. Я спіймав себе на тому, що пильно вивчаю її. Вона цікава, за нею хотілося спостерігати. А потім я повільно підійшов до неї — мені все одно час було повертатись до редакції.

Купер тим часом скінчила розмову, помітила мене і раптом спитала:

— Є цигарка?

Я дав їй цигарку і простягнув свою візитку:

— Може, знадоблюсь.

Вона подивилася на мене довгим драглистим поглядом, що не піддавався класифікації. Пізніше я рефлексував, що може означати такий погляд. Ні, це не був звичайний фізіологічний інтерес, що виникає іноді при першому візуальному контакті між двома людьми різної статі. Скоріш, вона знайшла в цих мерзенних стінах щось таке, що відволікло її від власних думок і вимагало уваги, хоча нічого такого — в її розумінні, звичайно,— тут апріорі не могло бути. І зараз вона намагалася утямити, що я за непорозуміння.

Візитку вона взяла. Подивилася на неї, крутнулась на своїх шпильках і пішла собі. Я стежив за її траєкторією, як орнітолог за польотом рідкісного птаха. На повороті коридора вона баскетбольним рухом жбурнула щось в урну, та не влучила.