Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

власна індивідуальність була стандартна та сіра. Усі гноми світу мали бути такими, як самоходи, та й годі.

Такий непотріб, як шляховичок Добринька, треба було знищити за несхожість із нормальними гномами. Із самоходами, котрі ніколи не мали внутрішнього голосу чи хоча б совісті.

— Таких, як ти, слід відправляти на гірські вершини — в кращому разі, — щоб прокладали стежинки для гірських баранів, — безцеремонно перервав бесіду шляховичка з Чарівною Ши самохід Джепка. Так би мовити, вдерся на їхнє латаття. Багато хто пригальмував, щоб послухати, як самохід Джепка вичитує шляховичкові, та подивитися, якого збирається дати прочухана. Самохід горлав на весь Ярмарок, що гномів з такими відхиленнями треба віддавати до цирку чи до планетарію — грати інопланетян. Він так голосно кричав, що його чули чимало гномів. А коли багато когось чують, то багато з ним і погоджуються.

Самохід Джепка підскочив до шляховичка так несподівано, що той не встиг ні образитися, ні розізлитися. Шляховичок Добринька взагалі не встиг взяти в голову, чого-то цей не знайомий з ним особисто самохід так на нього наскочив. А натомість Добринька зрозумів, що Джепці просто не було з ким побалакати. І тоді шляховичок Добринька вирішив поговорити із самоходом Джепкою. Він почав із порядку. Шляховичок Добринька почав доводити самоходові, що порядок — це саме те, що проголошено правилами, а правила — це те, про що кажуть мудреці та закони.

Він засипав пихатого самохода законами Менделя, прикладами з життя видатних гномів, коронованих осіб та легендами про гномів-героїв минулого. По всьому виходило, що він — шляховичок Добринька з двома голосами — і є найнормальніший героїчний коронований дорожній гном. Врешті-решт самохід Джепка відчув себе страшенно нетямущим. Він уже вірив шляховичку Добриньці, хоча ще мало що розумів. Якщо двоголовий чоловік доводить тобі, що все гаразд, то несамохіть почнеш замислюватися своєю єдиною головою: може, ти сам не в порядку?

Джепка уперше в житті відчув, що він таки невіглас, а отже, — якщо дотримуватися його, Джепчиної, логіки — неповноцінний. До того ж, із одним слабеньким голосом, без знання іноземних мов та ще й із головою, котра працює надто повільно.

І до купи саме у цей момент на голову Джепці знову звалився дорожній гном Гролик, який взявся негайно горлати на самохода:

— Ти хто такий? Нащо сюди приперся? Де півняче перо, яке було на моєму капелюсі? І нарешті — зроби так, щоб тебе шукали!

Дорожній гном Гролик геть розлютився.

Заморочений самохід щодуху дременув до однієї вечірньої школи на Тайвані, про яку чув ще від бабусі.

Що з ним сталося потім — ніхто не знає. Більше цього самохода ніхто ніколи не зустрічав…

А дорожній гном Гролик витріщився на Чарівну Ши — він її спочатку не помітив. Настрій у нього почав покращуватися. На очах він розплився в посмішку, придумуючи, з чого почати приємну розмову. Однак не встиг промовити й слова, бо його знову наздогнав злющий шершень Бу.

Гролик був ввічливим дорожнім гномом — він вибачився перед дамою і скочив на дах поїзда метро.

Тепер Гролик вирішив заманити шершня Бу в пастку — в пащеку метро — й так покінчити з ним назавжди.

Однак шершень Бу був злющим шершнем, але не дурним. Він виконав крутий віраж і ні в який тунель метро не полетів. Бу подумав, що Гролик загине в тунелі й без нього. Він страшенно засмутився. Шершень Бу сам хотів зробити гному Гролику якусь операцію: розчавити його катком, розплющити, зіпхнути з мосту. Відірвати йому крильця чи розрізати Гролика навпіл. Словом, задумів не бракувало. Але все це Бу хотів зробити сам. (Ну, тобто зробити сам, а хотів він не сам, хотів він тому, що так його злопи запрограмували.)

Отже, гном Гролик зник у тунелі.

Шершень Бу поводив очима й злобно загудів, ніби чотири машинки для свердління зубів. З досади шершень Бу взяв та й налякав ні в чому не винну дівчинку, котра їхала з татом і мамою на звичайній старенькій «Ладі» в звичайному другому ряду на звичайнісіньку дачу.

Тато дівчинки сидів за кермом, а дівчинка позаду милувалася краєвидами з вікна. Маленька беззахисна пасажирка, як здалося шершню Бу, ідеально підходила для ролі жертви.

Звідки, спитаєте ви, взялася дівчинка?

Як звідки? З машини. Що ж ви гадаєте — машини їздять самі собою дорогами, для власної втіхи? У них всередині сила-силенна людей — Великих, як називають їх дорожні гноми. Люди керують машинами, люди в них подорожують, і люди же їх створюють — принаймні на думку декотрих гномів. Втім, таких меншість. Більшість гномів вважає, що машини створила природа так само, як хмари, гірки та пеньки. Та це не головне, хто як вважає. Дорожня братія користувалася автомобілями так само, як переправи через річку без мосту користуються будь-чим — корчами, старими пеньками, очеретами й навіть порожніми пластиковими пляшками. Або плотами. Машини для дорожніх гномів були тими самими пеньками, корчами й плотами, якими вони послуговувалися для переправи. Зазвичай на людей — Великих — дорожні гноми не звертали уваги. Однак розлючений тим, що загубив Гролика, шершень Бу заходився лякати дівчинку. Дівчинка дуже приємно для слуху шершня Бу верещала. Й на відміну від Гролика, поводилася як слід, тобто боялася.

Вона безперестанку здіймала лемент. Махала руками й показувала пальцями на шершня Бу.

Шершень Бу насолоджувався ситуацією доти, поки тато дівчинки, водій машини, не натис на гальмо