Рей Бредбері - Ніч перед кінцем світу

САФАРІ У ЧАСІ, КОРПОРАЦІЯ.

САФАРІ У БУДЬ-ЯКОМУ РОЦІ

МИНУЛОГО.

ВИ ВИЗНАЧАЄТЕСЯ ІЗ ЗДОБИЧЧЮ.

МИ ДОПРАВЛЯЄМО ВАС ТУДИ.

ВИ ЇЇ ВБИВАЄТЕ.

Теплий клубок застряв у горлі Екельза, і він судомно глитнув. М’язи навколо його рота утворили посмішку, коли він неспішно підняв руку, в якій просто перед носом службовця за письмовим столом заколихався чек на десять тисяч доларів.

— Сафарі гарантує, що я повернуся живим?

— Ми не гарантуємо нічого, — відповів службовець, — окрім динозаврів. — Він повернувся. — Це містер Тревіс, ваш сафарі-гід у Минуле. Він скаже, що і де застрелити. Якщо він каже «не стріляти», отже, не стріляти. Якщо ви не виконуватиме інструкції, то заплатите значний штраф — ще десять тисяч доларів. Крім того, у такому разі після вашого повернення можливі урядові санкції.

У дальньому кінці офісу Екельз раптом розгледів безформну і незрозумілу масу із скручених кабелів і сталевих коробок, що безнастанно гуділа, а над нею — мерехтливі спалахи оранжевого, срібного і блакитного кольорів. Гул був такий, що здавалося, наче це у велетенському багатті згоряє увесь Час, наче всі роки, всі пергаментні сувої, всі години жбурнули в одну височенну купу і підпалили.

Один дотик руки — і це палання відразу ж слухняно відступить. Екельз пам’ятав оголошення до останньої літери. «Із попелу й праху, із пилу й золи постануть, немов золоті саламандри, старожитні роки, юні роки, і трояндами світ запахтить, і сивоголові стануть мов Чорні ірландці,[14] і старість щезне з очей; усе, геть усе знову посіяним бути захоче, і від смерті втече, повернувшись до первнів своїх, і сонця вставатимуть на заході, а заходитимуть на сяйливому сході, наперекір законам світобудови місяці заясніють від повні до молодика, геть усе чисто позникає одне в однім, неначе китайські шкатулки,[15] неначе кролики у капелюхах, геть усе чисто — і насіння, і юнь — повернеться до смерті нової, до часів, що були перед створенням світу. Достатньо лише одного дотику руки, звичайного дотику».

— Неймовірно, — видихнув Екельз; на його худому обличчі миготіло світло від Машини. — Справжня Машина Часу. — Він аж струсонув головою. — Я гадаю, що якби вчора результати виборів були іншими, то я мусів би ховатися тут. Слава Богу, що переміг Кейт. У Сполучених Штатів буде хороший президент.

— Так, — згодився чоловік за письмовим столом. — Нам пощастило. Якби перемогу здобув Дойчер,[16] у нас була би найжорстокіша форма диктатури. Це людина, котра виступає проти всього — миру і віри, людяності і розуму. Ви знаєте, що люди нам уже телефонували, ніби й жартуючи, хоча… Казали, що якщо Дойчер стане президентом, вони хочуть перейти жити у 1492 рік.[17] Звісно ж, ми не займаємося втечами, а лише організовуємо сафарі. У будь-якому разі, зараз президентом є Кейт. Тож усе, про що вам слід турбуватися, це…

— …вбити мого динозавра, — докінчив за нього Екельз.

— Tyrannosaurus Rex. Ящір-тиран, наймерзенніше чудовисько в історії. Підпишіть це. Що би з вами не трапилося, ми за це не відповідаємо. Ті динозаври голодні.

— Намагаєтесь мене залякати? — аж спалахнув Екельз.

— Щиро кажучи, так. Ми не хочемо, щоб туди вирушила людина, яка злякається першого ж пострілу. Минулого року було вбито шість керівників сафарі і дюжину мисливців. Ми тут для того, щоби організувати вам пригоду, про яку тільки може мріяти справжній мисливець. Ми відправляємо вас на шість мільйонів років назад, аби ви могли вполювати найбільшу здобич усіх часів. Ваш чек все ще там. Порвіть його.

Містер Екельз подивився на чек. Його пальці тремтіли.

— Успіху, — сказав чоловік за письмовим столом. — Містере Тревіс, займіться ним!

Прихопивши свої рушниці, вони мовчки пішли через кімнату до Машини, до срібного металу і ревучого світла.

Спочатку день, потім ніч, потім день, потім ніч, потім день-ніч-день-ніч. Тиждень, місяць, рік, десятиріччя! 2055 р. Наша ера. 2019. 1999! 1957! Проїхали! Машина заревіла.

Вони одягнули кисневі шоломи і перевірили навушники.

Екельз гойдався на м’якому сидінні — обличчя бліде, зуби стиснуті. Він відчув тремтіння у руках, поглянув униз і побачив, що його пальці міцно стискають нову гвинтівку. У Машині було ще четверо чоловіків. Тревіс, керівник сафарі, його помічник Лесперенс і ще двоє мисливців — Біллінґз і Кремер. Вони сиділи, дивлячись один на одного, а роки миготіли навколо них.

— Чи може ця зброя вбити динозавра? — мимоволі вирвалося в Екельза.

— Якщо ви поцілите в нього правильно, — сказав Тревіс через радіошолом, — у деяких динозаврів два мозки: один у голові, а другий — значно нижче по хребту. Ми тримаємося подалі від таких. Краще не випробовувати долю. Зробіть два перші вистріли в очі, якщо вам це вдасться. Коли осліпите його, тоді беріться за мозок.

Машина завила. Час був неначе кіноплівка, прокручувана назад. Сонця пролітали, а за ними проносились десятки мільйонів місяців.

— Це ж помислити лише, — сказав Екельз, — будь-який мисливець, котрий коли-небудь жив, позаздрив би нам сьогодні. Тут і Африка видаватиметься Іллінойсом.

Машина сповільнила хід; її рев перейшов у гудіння. Машина зупинилася.

Сонце застигло в небі.

Туман, що окутав Машину, розсіявся, вони були у непам’ятних часах, у справді непам’ятних часах, три мисливці і два керівники сафарі, у кожного на колінах — блакитна металева рушниця.

— Христос ще не народився, — сказав Тревіс, — Мойсей ще не піднімався на гору поговорити з Богом.[18] Піраміди ще й досі в землі, чекають, коли для них витешуть і складуть камінь. Пам’ятайте про це. Александр, Цезар, Наполеон, Гітлер — нікого з них ще не існує.

Чоловіки кивнули.

— Це, — тицьнув пальцем містер Тревіс, — джунглі за шістдесят мільйонів дві тисячі п’ятдесят п’ять років до президента Кейта.

Він вказав на металеву доріжку, яка вела над розпареним болотом у зелені зарості, звиваючись поміж велетенських папоротей і пальм.

— А це, — сказав він, — доріжка, прокладена фірмою «Сафарі у часі» для вас.

Вона знаходиться на висоті шість дюймів над землею. Не торкається жодної травинки, квітки чи дерева. Це антигравітаційний метал. Її призначення — за будь-яких обставин не допустити вашого контакту із цим світом минулого. Залишайтеся на доріжці. Не сходьте з неї. Я повторюю. Не сходьте. За жодних обставин! Якщо ви впадете з неї — штраф. І не стріляйте у жодну тварину без нашого дозволу.

— Чому? — запитав Екельз.

Вони сиділи у первісних заростях. Вітер доносив далекі пташині крики, запах смоли і давнього солоного моря, вологих трав і квітів кольору крові.

— Ми не хочемо змінювати майбутнє. Ми для цього Минулого — чужинці. Уряд