Вацлав Чтвртек - Пригоди Румцайса (на украинском языке)

Румцайс довго крутив у руках ті міхури з веслом і морщив чоло, міркуючи, як їх застосувати проти змія. Нарешті постукав себе по лобі, і обличчя в нього проясніло.

— Ага, вже знаю!

На другий день, у ту ж саму нещасливу годину, прилетів змій. Нетерпляче переступав з лапи на лапу перед печерою і сердито бубонів:

— Я вже тут. А де Манка?

Румцайс витрусив із бороди бджіл, щоб змій не зробив їм шкоди, вийшов з печери та й каже:

— Пішла Манка до Їчина по всякі стрічки та бантики, щоб тобі більше сподобатися.

А сам потихеньку приладнав на себе міхури з веслом.

— Чого це ти весь час крутишся і з чим весь час вовтузишся? — розгнівано спитали всі змієві голови.

— Що вовтузюсь то вовтузюсь, а вже й дововтузився,— відповів Румцайс, зав'язав останній вузол на ремінці і взяв у руки дерев'яне весло.— Якщо хочеш, полетимо по Манку разом.

Змій погодився. Румцайс скочив йому на спину, і змій злетів у небо. Помчав він до Їчина, а полум'я і дим од нього на всі боки так і розлітаються. Ото вже довелося Румцайсові пильнувати, щоб міхури не пропалило!

Пролетіли над Їчином й трохи далі, а Манки ніде нема. Змій люто озирнувся на Румцайса.

— Де вона?

— У мене тільки двоє очей,— відповів Румцайс.

Змін озирнувся на нього вдруге.

— То де ж вона?

— А в тебе чотирнадцять,— мовив Румцайс.

Змій озирнувся знову.

— То де ж вона, та Манка?

— Якби ти не репетував, а добре дивився, то й сам би побачив. Ондечки на тебе чекає, біля ставка,— показав Румцайс дерев'яним веслом униз, де серед полів поблискував, ніби око, ставок.

Змій намірився прямо туди.

Коли вже до ставка було рукою подати, він озвався знову:

— Не бачу я там твоєї Манки.

— Спускайся нижче, онде вона чекає на тебе під вербою,— відказав Румцайс.

Змій став спускатися. Коли вони вже були на горобиний скок над ставком, побачив змій себе у воді, як у дзеркалі. І заревів:

— А хто це там унизу?

Румцайс перехилився вниз і каже:

— Мабуть, якийсь чужий змій. Пізно прилетіли, от він і узяв Манку поперед тебе.

Змій розлютився, кинувся на того, чужого,— і влетів у ставок. Загруз у дно так глибоко, що вже ніщо в світі не допомогло б йому вилізти.

Та в останню мить, перед тим, як змій врізався у воду, Румцайс зіскочив у нього зі спини. Міхури підхопили його і понесли мало не під саме небо. Полинув Румцайс над Їчином, мов на хмарці, ще й веслом підгрібав до Ржаголецького лісу. Манка вже була там і чекала на нього.

— Як же ти, Румцайсику? — запитала вона перелякано.

А Румцайс на те:

— Та як? Кому пироги й млинці, а кому гулі й синці. Думав змій нас побороти, та не вийшло.

7. Як Румцайс купував новий пістоль

Румцайс мав чимало клопоту зі своїм пістолем. Шість зябликів, яких він вивів був у стволі пістоля, весь час поверталися туди, ніби у власне гніздо. От і довелося йому піти до Їчина по новий пістоль.

Зброяр Галірж вийшов із своєї майстерні у крамницю і спитав:

— Чого бажаєте? Пороху чи куль?

— Та ні, — мовив Румцайс. — Мені потрібен новий пістоль.

Галірж почав ретельно перебирати пістолі, ніби йому треба було вибрати для Румцайса хто й зна що. Зрештою подав один через прилавок.

— Візьми оцей. Він із Голландії, сам стріляє!

— А скільки коштує? — запитав Румцайс.

— Скільки ж може коштувати у Галіржа пістоль? Один мідний галірж, — сказав зброяр.

Пороху і жолудів у Румцайса були повні кишені, тому новий пістоль він одразу ж і зарядив.

Від зброяра подався Румцайс на базар. Був якраз ярмарок, а на ньому був тир; дідок, що служив у тирі, вигукував:

— Кавалери, вбивці і розбійники, спробуйте свої пістолі у мене в тирі!

Румцайс підійшов, націлився голландським пістолем і натис на курок. Та пострілу не пролунало.

— Кепську залізяку ти собі купив,— усміхнувся дідок із тиру.

— Мабуть, я погано зарядив,— відповів Румцайс і попрямував до брами під баштою, щоб у холодочку перезарядити свою зброю.

Та коли він ішов, пістоль раптом сам по собі вистрілив. Мабуть, соромно йому стало, що так підвів хазяїна. Жолудь із свистом пролетів через майдан, і не встиг Румцайс полічити до трьох, як із крамнички біля брами вибіг годинникар Семерад. Він тримав у руці годинника з зозулею і кричав на весь базар:

— Ой, Румцайсе, що ж ти наробив? Ти ж мені встрелив зозулю!

Зозуля і справді була тяжко поранена у крило.

— Вона ж тепер помре! — побивався Семерад.

— Не помре,— сказав Румцайс.— Що я зіпсував, те я й полагоджу.

Узяв він годинника з підстреленою зозулею і відніс до Манки в печеру. Манка зозульку пожаліла, та як їй допомогти — того не знала.

— Що з нею робити, бідолахою?

— Буде лікуватися, — мовив Румцайс. — Ніде зозулям краще не буває, як у буковому лісі. От і житиме ця бідолашна пташка у нас в Ржагольці, аж поки видужає.

Повісили вони годинник з зозулею в лісі на гілку і потім щодня ходили на нього дивитися. Лісове повітря зробило чудо. Вже за тиждень спробувала зозуля закувати, а за чотирнадцять днів кувала, як по нотах.

— Залишімо її тут ще на тиждень, хай здоров'я набереться,— вирішив Румцайс.

Незабаром серед птахів у Ржаголецькому лісі рознеслася чутка, яка зозуля живе у Румцайса. Прилетіли повзики, сойки, дубоноси, снігурі, іволги й дятли, посідали навколо на гілках і дивилися на зозулю так, що трохи очі в них не повилазили.

Зозуля терпіла, терпіла, а далі їй та цікавість надокучила. Залізла вона у свою хатку на годиннику і вже не показувалася звідти.

А це було птахам не до вподоби. Снігур вигукнув, що він цього так не залишить, розбив дзьобом дверцята у хатці, і всі втупилися очима в зозулю.

— Чого ви на мене так витріщились? — відчайдушно крикнула зозуля.

— Щоб побачити, яка ти! — зареготали птахи.

— Ну, то й побачите! — гукнула зозуля, вискочила з годинника і почала літати по Ржагольцю. Літала від гнізда до гнізда і в кожному присідала на хвилинку.

— Що ти там робиш? — кричали птахи.

Та зозуля ані мур-мур. Коли ж облетіла всі гнізда, спокійно повернулася у свою хатку на годиннику.

За кілька днів прийшов годинникар Семерад до Румцайса по зозулю. Румцайс