Крістофер Паоліні - Ерагон. Найстарший

«А чого ж ти хотів? — відгукнулась Сапфіра. — Боюся, що тепер ми вже не відкараскаємось!»

«Вони не посміють мені перечити, якщо я відмовлюсь!» — роздратовано відповів юнак.

«Звісно ж ні, — мудро зауважив дракон. — Але вони створять силу-силенну всіляких перепон на нашому шляху… Зрозумій, ти робиш це насамперед для себе, адже надалі буватимуть такі ситуації, коли я не зможу тобі допомогти. Хіба ти забув, що наш ворог сам Галбаторікс? І тобі потрібні спільники, а не вороги. Адже ми не зможемо одночасно боротись і з Імперією, і з варденами».

Трохи подумавши, Ерагон сказав:

— Гаразд, я прийму присягу!

Усі присутні полегшено зітхнули.

«А нас таки бояться!» — мстиво зауважив юнак.

«Ще б пак!» — погодилась Сапфіра.

Задоволений Джормандер гукнув Джаршу й відіслав його на пошуки Насуади з Арією. Коли хлопчак побіг, у залі знову запанувала тривожна тиша. Ерагон намагався не звертати уваги на принишклих членів ради й спробував придумати вихід з тієї халепи, в яку він щойно ускочив. Як на лихо, нічого не спадало на думку.

Коли двері знову прочинились, усі знервовано звернули погляди до прибульців. Першою до зали ввійшла Насуада з незворушним виразом обличчя й гордо піднесеною головою, її гаптоване вбрання було темного кольору, навіть темніше за її шкіру. Слідом за нею йшла Арія, плавно несучи своє гнучке тіло. Завершував цю урочисту процесію Джарша, що аж сяяв від благоговіння.

Провідника швидко відпустили, і Джормандер допоміг Насуаді сісти. Ерагон поспішив так само допомогти Арії, але та проігнорувала запропонований стілець, зупинившись біля столу.

«Сапфіро, — подумки гукнув до дракона хлопець. — Розкажи ельфійці про все, що тут сталося. Боюся, що рада не захоче говорити їй про мою присягу на вірність варденам».

— Моє шанування, Аріє! — стримано кивнув ельфійці Джормандер і повернувся до Насуади, змінивши тон на улесливо-шанобливий. — Люба Насуадо, донько Аджихада, дозволь мені від імені ради старійшин висловити тобі співчуття. Ми знаємо, як ти страждаєш і що взагалі відчуває людина, коли її близьких знищує Імперія.

— Дякую, — ледь прошепотіла Насуада, опускаючи свої очі, схожі на мигдалини. Вона сіла, сором'язлива й боязка, виглядаючи такою розгубленою, що Ерагон ледь не кинувся її втішати. Зараз це була зовсім не та самовпевнена дівчина, яка відвідувала юнака перед битвою.

— І хоч сьогодні скорботний день, ми маємо з твоєю допомогою вирішити одну проблему. Розумієш, наша рада не може керувати варденами, тому хтось мусить стати на місце твого батька. Ми хочемо, щоб це була ти. Ти його спадкоємиця, тож маєш на це повне право. Народ варденів сподівається на твою згоду.

Насуада кивнула, зблиснувши очима, повними сліз.

— Я й не сподівалась, що мене попросять посісти місце батька, адже я ще така молода. Проте, якщо ви наполягаєте… Це мій обов'язок, і я погоджуюсь.

ПРАВДА МІЖ ДРУЗЯМИ

Отримавши згоду Насуади, вся рада старійшин аж засяяла, задоволена з того, що їхній план усе ж таки спрацював.

— Так, ми наполягаємо, — додав Джормандер, — бо це робиться задля твого добра й для добра варденів.

Решта старійшин сумлінно закивали своїми мудрими головами, на що Насуада тільки сумно посміхнулась. Сабрі кинула гнівний погляд на Ерагона, немовби докоряючи йому за те, що він не приєднався до загальної ухвали.

Під час усього цього дійства Ерагон пильно спостерігав за Арією, намагаючись помітити бодай якусь реакцію на новини, що їх ельфійці розповіла Сапфіра, або ж на рішення ради. Але дівчина залишалася геть незворушною.

— Вона поговорить із нами після засідання, — заспокоїв юнака дракон.

Ерагон навіть не встиг відповісти, коли Фальберд звернувся до Арії.

— А ельфи погоджуються з нашим рішенням? — запопадливо спитав він.

Дівчина так пильно глянула на вельможу, що той аж зіщулився під її поглядом, і мовила:

— Я не можу відповісти за свою королеву, але не бачу тут нічого протиправного. Я теж благословляю Насуаду.

— Як вона може так казати, знаючи те, про що ми їй розповіли! — обурився Ерагон. — Ні, нас таки загнали в глухий кут…

Схоже було на те, що рішення Арії неабияк втішило раду. Насуада подякувала ельфійці й спитала Джормандера:

— Від мене сьогодні ще щось потрібно?.. Я дуже стомлена…

— Ні-ні, — враз схаменувся Джормандер, — ми самі все приготуємо до похорону. Обіцяю, що тебе більше не турбуватимуть.

— Дякую, — кивнула дівчина. — А тепер чи не могли б усі покинути залу? На правах спадкоємиці я б хотіла на самоті обміркувати деякі справи.

Ерагонові здалося, що Умерт був незадоволений таким швидким розпуском ради, проте Фальберд махнув рукою, заспокоюючи обуреного вельможу, й мовив, схиляючись у поклоні:

— Авжеж, звичайно! Якщо знадобиться наша допомога, ми завжди поруч.

Набундючені члени ради повільно поплентались із зали, плутаючись у своєму пишному вбранні й киваючи на прощання новій обраниці.

— Ерагоне, чи не міг би ти залишитись? — раптом спитала Насуада.

Юнак із готовністю присів на свій стілець, не звертаючи уваги на насторожені погляди вельмож. Фальберд перемінився на лиці й хотів був затриматись у дверях, але все-таки знехотя покинув залу. Арія виходила останньою. Перед тим як зачинити двері, вона глянула на Ерагона, давши зрозуміти, що їй усе відомо про підступний план ради.

Насуада сиділа впівоберта до Ерагона із Сапфірою.

— От ми й зустрілися знову, вершнику, — мовила вона тихо. — Бачу, ти не привітав мене. Я чимось тебе скривдила?

— Ні, Насуадо, — заперечив юнак. — Я не став тебе вітати, бо не хотів поводитись, як дурень. Здається, тобі зараз зовсім не до привітань. — Раптом він згадав, що їх можуть підслуховувати, тож заговорив прадавньою мовою. — Атра носу вайсе вардо фра ельд хорніа, — тихо мовив Ерагон, даючи зрозуміти дівчині, що так буде безпечніше.

— Дякую, — посміхнулась Насуада, збагнувши, що завдяки закляттю їх ніхто не почує.

За Ерагоновим стільцем затупцяла Сапфіра. Вона обережно обійшла стіл і зупинилася перед Насуадою. Дракон несподівано схилив свою величезну голову так, щоб його погляд міг зустрітися з поглядом дівчини. Якийсь час Сапфіра зазирала в обличчя Насуади, потім м'яко зітхнула й, випроставшись, озвалась до Ерагона:

— Скажи їй, що я глибоко співчуваю, а також сподіваюсь, що вона добре послужить варденам, яким зараз так потрібен надійний ватажок.

Хлопець сумлінно переказав побажання Сапфіри, додавши від себе оповідь про останні хвилини Аджихада та його передсмертні слова.

— Він наказав мені, щоб я не дав варденам занепасти, — сумно мовив Ерагон. — Арія була свідком. І хоч нам достеменно невідомо, що саме твій батько мав на увазі, я завжди захищатиму народ варденів. Не думай, будь ласка, що я хочу відібрати в тебе владу.

— Утім, влада буде не зовсім моя,