Василь Андрійович Базів - Хрест: постбіблійний детектив

гріховністю життя втратило сенс ураз і вщент. Ночами їй снилося, як небо падає на землю і вся ця мудра, Богом виплекана хата сиплеться й валиться. Усе в одну мить полетіло шкереберть. Кінець світу. Так, настав час. Тоді їй уперше здалося, що земля захиталася, як би пояснили вчені мужі, задрижала, сповзаючи зі своєї осі. Вона марила від шоку перевернутого світу, але вчені до неї й після неї саме так пояснюють імовірність кінця – сходження планети Земля з осі. Науково обґрунтоване завершення життя на Землі.

Оракули кажуть, що це має статися у 2012-му, коли вже напевно її тут не буде, але тоді, у 1939-му, вона пережила оте сповзання з орбіти, коли зі стану всесвітньої рівноваги планету вивів замок, повішений більшовиком на вході до храму, під омофором якого її хрестили.

Тепер вона сказала просто в очі цьому титулованому антихристові, у якого від її слів гарячий бульбан застряг у горлі. Він оскаженіло заревів чи то від опіків у горлі, чи то від опіків у тій його порожнині, у якій у богоподібної істоти має міститися душа.

– Отдать вам все? – скочив він з місця, на льоту хапаючись за кобуру. – Вернуть вам Бога? Отдать вам землю?

Хвороблива гримаса скривила йому вилицю. Афанасьєв пішов у напрямі цього прозорого, майже бездуховного жіночого тільця, яке пломенилося сліпучим сяйвом й освітило понурі під нічним каганцем ці ясла Христового духа.

– А ху-ху не хо-хо! – загарчав він на всю хату нелюдським голосом, показуючи відомий національний жест, універсальний на всі випадки російського норову.

Він враз опустився на лавку, неначе спустив дух, якого в атеїстів, на їхнє глибоке переконання, немає. А далі вже якось благально й винувато:

– А что останется, если все отдать? – розвів він безпорадно руками. – А ничего не останется. Тогда это будет уже не наша власть. Тогда это уже будет власть ваша. И вашего Бога.

Хитаючись чи то від літри, яку він видудлив самотужки, чи то від пережитого потрясіння, до якого його довела ця галицька селянка, він почвалав до порога. У дверях розвернувся і помахав їй грізно пальцем.

Бальтазари з Харкавими жили межа в межу. І треба ж було поселити отак поруч, як би сказали вчені мужі, антиподів. Але таке життя – праведні люди мусять жити в одному стаді з приборканими бісами. Якби їх розселити по різних планетах! Але ні, вони пліч-о-пліч приречені бути разом, і в цьому – найбільша вада того незбагненного феномена, що зветься життям людським на Землі. Богоподібні і звіроподібні, ще й в одній кошарі – від цього нонсенсу всі трагедії.

Паші ніколи не подобалося це сусідство. Марія Бальтазарова неначе провокувала його. Знала, що він робить у райкомі. А віталася, як з усіма все життя: «Слава Ісусу Христу». У селі не привітатися так – це НП, яка миттєво облітала всі хати й була гнана вселюдським осудом. Тому як інакше – сусідський хлопчина. Виріс же на очах.

Одного разу Паша не втримався:

– Знаєте що, пані Маріє. Ви мені так більше не кажіть. Я маю таку роботу, з якої мене виженуть на другий день, якщо я вам відповім «навіки слава». То є раз. А по-друге, щоб ви знали мою думку. Слава – то вже не навіки. Слава скінчилася. Ви темна сільська баба. Але ви що, не видите, що в ці біблійні побрехеньки вже ніхто не вірить? Так що слава скінчилася. Бувайте здорові і ніколи мені того не кажіть.

Як не дивно, Марія відреагувала спокійно. Бо вже добре знала, з яким дияволом має справу:

– То я тобі буду казати «слава Леніну чи Сталіну». Хто у вас головний?

– Ви так не жартуйте. Добре, що ніхто не чує. Ви ліпше, як мене видите на дорозі, йдіть собі у другий бік. Бо ми з вами справді розійшлися. Виросли поряд, а пішли в різні боки.

І тепер цей прибацаний Бальтазар поставив у городі той образ. Паша ламає хрести по всьому районі. А тут виросло опудало просто перед батьківськими очима. Його аж затіпало, коли він якось заскочив до батька і побачив, як біліє під дубом скульптура. Його так розпинало від злості, що він вирішив не відкладати на завтра. «Візьму шофера райкомівського. Потягнемо на буксир, у багажник, і туди – на хрестовий цвинтар».

Як стемніло, заїхали машиною на подвір’я Харкавих. Паші здалося, що якось уповільнився час чи ті Бальтазари спати не лягають. Ледь видно, але в хаті не гаснув каганець далеко за північ. Маріїна вечірня молитва тривала довго. Розпочиналася на схилі одного дня і переходила в день грядущий. Так виробився в селянки ритуал – проводжати прожитий день і зустрічати той, що настає, у подяці Богові. За ці дари найдорогоцінніші – за дні життя. Якщо той, що вчора, минув, а той, що сьогодні, настав, значить, життя триває. І як за це не подякувати Творцеві!

Коли згасло врешті горішнє вікно й у селі замовк уже останній собака на нічній їхній тваринній перекличці,

Паша виліз зі сховку. Із райкомівським водієм Ванею вони взяли добрячий трос від лісовоза.

– Давай, іди обв’яжи. Але добре, аби не зірвалося. Треба з першого разу звалити.

Ваня пішов у город навпочіпки. І заверещав, як кричить свиня, коли ніж потрапляє їй не просто в серце. Паша підбіг і побачив, як Ваня лежить горілиць. Його трусило. Невже хворий на малярію? І тут Паша побачив ледь помітний дріт навколо скульптури і все зрозумів. Бальтазар пустив по своєму образу електрику. Скульптура була під струмом, який і гепнув нещасного райкомівця.

Паша – не з лякливих. Не такі кари Божі він бачив. Ухопив Ваню за ноги і щосили смикнув. Відірвав від дроту, що спопелив йому руку.

Посадив у машину і пошпарив до лікарні. Він знав, що робити, коли б’є струмом. Усе-таки технікум електрифікації сільського господарства закінчив.

Лікарі Ваню врятували. Казали – добре, що швидко привіз. Він полежав два тижні і вийшов на роботу. Наче нічого не трапилося. Тільки коли завважував у дворі райкому інструктора Харкавого, ховався за машину. А досягнення тієї самої електрифікації Пашу не зупинило. Електрифікація мінус хрести – ось, товаришу Ленін, нова формула комунізму.

Паша не раз замислювався скептично про цю незбагненну мудрість вождя. Комунізм – це електрифікація плюс радянська влада. А чому не газифікація? Чи не менш важлива меліорація та іригація? І де серед доданків роль партії, якщо це така вичерпна сума – аж сам комунізм? Паша полюбляв отак