Роджер Желязни - Знамення Долі

Ми прийшли до кімнати, в якій стояв письмовий стіл, пара стільців, а на підлозі картонні коробки з книгами. Він сів за стіл і кивнув на інший стілець. Я сів.

Він включив автосекретаря, відповідального за телефон, прибрав зі столу стос бланків та листів, потім відкрив ящик і дістав звідти пляшку «К'янті».

— Як щодо того, щоб пропустити по стаканчику? — Запитав він.

— Звичайно. Дякую.

Він піднявся і зник у маленькій туалетній кімнаті, де сплеснула під краном пару взятих з полиці склянок. Повернувшись до кімнати, він наповнив обидві склянки і посунув одну до мене. Обидві були з «Шератон».

— Вибач, що я кинув в тебе Біблію, — сказав він, ніяково зиркнувши на мене.

— Я нічого не зрозумів… У тебе був такий вигляд, ніби ти чекав, що я зникну в хмарі диму.

Він кивнув.

— Знаєш, я думаю, що вона шукала владу над надприродними силами, і що це якимось чином пов'язано з тобою. Ти займаєшся яким-небудь видом окультизму?

— Ні.

— Іноді вона таке говорила… немов ти насправді був надприродною істотою.

Я розреготався замість відповіді, він через кілька митей послідував моєму прикладу.

— Ну, не знаю… — Сказав він. — У світі багато дивного. Звичайно, всі видіння не можуть мати рацію, але…

Я знизав плечима.

— Хто знає? «Є багато чого на світі, друг Гораціо…» Так, значить ти думаєш, вона шукала якусь систему, яка дала б їй силу захиститися від мене?

— Принаймні, у мене склалося таке враження.

Я відпив вина.

— Але це ж нісенітниця, — сказав я.

Однак уже вимовивши ці слова, я відчував, що вони не так вже далекі від правди.

Якщо це я штовхнув її на стежку, яка привела її до загибелі, тоді на мені лежала відповідальність за її смерть.

Тепер до болю приєдналася і вина.

— Розповідай вже все до кінця, — сказав я втомлено.

— Та я вже ніби все сказав, — зітхнув Рік. — Мені набридло знаходитися серед людей, які із захватом ночі напроліт обговорювали всяку астральну нісенітницю, і я вирішив, що мені краще піти.

— І це все? Але вона знайшла потрібну систему, потрібного гуру? Що ж трапилося в кінці?

Він зробив ковток вина і довго мовчки дивився на мене.

— Я справді був до неї дуже прив'язаний, — сказав він.

— Я й не сумнівався в цьому.

— Таро, Каббала, Золотий Світанок, Кроулі, Форчун — ось чим вона займалася в кінці.

— І застрягла на цьому?

— Точно сказати не можу, але думаю, що так. Я ж не дуже вникав в все це.

— Так… Отже ритуальна магія.

— Ймовірно.

— Хто ж цим займається?

— Безліч народу.

— Я маю на увазі, кого знайшла Джулія. Ти чув ім'я?

— Здається, Віктор Мелман.

Він запитально глянув на мене, але я похитав головою.

— Вибач, але я вперше чую це ім'я. Я не брешу.

— Це дивна людина, — задумливо промовив Рік.

Він зробив ще ковток і відкинувся на спинку стільця, зчепивши пальці за шиєю і виставивши лікті вперед. Погляд його спрямувався кудись у далечінь.

— Знаєш, я чув, що про нього багато так відгукувалися, серед них багато людей, які заслуговують повної довіри, говорили, що в ньому справді малося щось… що він чимось таким володіє… якимось осяянням, володіє особливою силою… що він може стати великим учителем… Але у нього маса проблем — комплекси, неврівноваженість, знаєш, все таке, що супроводжує зазвичай особливі здібності, і це слизька доріжка. Подейкували, що на нього заведено кримінальне досьє, що він живе під чужим ім'ям і що він набагато краще знайомий з поліцією, ніж з магією… Втім, все це лише з розмов, розумієш? Не знаю. А офіційно він — художник, і досить хороший. У всякому разі, його полотна непогано розкуповуються.

— Ти був з ним знайомий?

Послідувала пауза.

— Так.

— І які твої особисті враження?

— Не знаю… Боюся, що я особа упереджена. Я не хотів би…

Я покрутив склянку в руці.

— Все ж…

— Ну, я одного разу хотів у нього займатися, але він мене вигнав.

— Значить, і ти з цим пов'язаний?

Я думав…

— Я ні з чим не пов'язаний, — різко відповів він. — Я хочу сказати, що я все спробував свого часу. У кожного бувають якісь періоди захоплень, чи не так? Мені потрібно було розвиватися, рухатися далі, як усім і кожному. Але я не знайшов свого шляху.

Він жадібно ковтнув вина.

— Іноді мені здавалося, що справді існує якась сила, якась прихована реальність, до якої я вже можу майже доторкнутися. Майже… Але потім все зникало, а залишалася купа лайна, звичайний самообман. Так, іноді мені здавалося, що я чогось досяг. Але проходило кілька днів, і я усвідомлював, що брехав сам собі.

— Але все це було до того, як ти познайомився з Джулією?

Він кивнув.

— Так. Можливо, нас це якийсь час і пов'язувало. Мені досі цікаво побалакати про всяку нісенітницю, хоча я більше в неї не вірю. Потім… потім вона стала ставитися до цього занадто серйозно, а мені по старій доріжці котитися вже не хотілося.

— Розумію.

Він вихилив склянку і знову наповнив його.

— У цьому нічого немає, — продовжував він. — Існує нескінченне число шляхів самообману або ірраціонального перетворення речей в те, чим насправді вони є. Напевно мені хотілося чарівництва, але справжнього чарівництва в світі не існує.

— Навіщо ж ти тоді кинув у мене Біблію?

Він пирхнув.

— З таким же успіхом це міг бути Коран або Веди. Було б забавно подивитися, як ти зникаєш у вогняному спалаху. Але, на жаль! Я марно старався…

Я посміхнувся.

— Як мені знайти Мелмана?

— Хвилиночку… десь тут у мене… — Він відкрив ящик столу і дістав невелику записну книжку, погортав її, потім записав для мене адресу на бібліографічну картку і простягнув її мені. Потім він відпив ще ковток вина.

— Дякую.

— Це адреса його майстерні, але він там не живе, — пояснив Рік.

Я кивнув і поставив на стіл свою склянку.

— Я тобі дуже вдячний.

Він підняв пляшку.

— Ще трохи?

— Ні, дякую.

Він знизав плечима і налив собі.

Я піднявся.

— Ти розумієш, — повільно промовив він, — це так сумно…

— Що саме?

— Що у світі немає чарівництва, ніколи не було, і напевно, ніколи не буде.

— Це погано, — погодився я.

— Адже тоді світ був би набагато цікавішим.

— Так.

Я повернувся, маючи намір йти.

— Зроби мені ласку, — попросив він.

— Яку?

— Коли будеш іти, постав покажчик у вітрині на 3:00 і захлопни за собою двері.

— Звичайно.

Я залишив його за столом в кабінеті і зробив так, як він просив. Небо стало помітно темнішим, а