Роджер Желязни - Двір Хаосу

Я повинен щось зробити, перш ніж вони дістануться до мене. Я повинен увійти в нього через мить…

Я відірвав погляд від Лабіринту і озирнувся на вхід у печеру. Вони з'явилися, пройшли частину шляху по схилу й зупинилися. Чому? Чому вони зупинилися?

Яке це має значення? У мене був потрібний для початку час. Я почав піднімати ногу, роблячи крок вперед.

І ледве зміг почати рухатися. Величезним зусиллям волі я дюйм за дюймом просував ногу вперед. Зробити цей перший крок виявилося куди важче, ніж іти по самому Лабіринту, ближче до кінця. Але я, здавалося, боровся не стільки проти зовнішнього опору, скільки проти повільності свого власного тіла. Все виглядало майже так, ніби я був паралізований.

Потім у мене виник образ Бенедикта поруч з Лабіринтом в Тир-на-Нготі коли до нього наближався, насміхаючись, Бранд. Камінь горів у нього на грудях.

Навіть перш, ніж опустити погляд, я знав, що побачу. Червоний Камінь пульсував в ритмі з моїм серцем.

Чорт їх забери! Або батько, або Дворкін — або вони обидва — дотяглися через нього в цю мить, паралізуючи мене. Я не сумнівався, що будь-який з них міг зробити це і сам. І все ж, на такій відстані не варто було здаватися без бою.

Я продовжував штовхати ногу вперед, повільно пересуваючи її до краю Лабіринту. Якщо я зумію до нього дістатися, я не зупинюся, як вони… Дрімота… Я відчув, що починаю падати. На мить я заснув. Це сталося знову.

Коли я відкрив очі, то побачив частину Лабіринту. Коли я повернув голову, то побачив ноги. Коли я підняв голову, то побачив, що батько тримає Камінь.

— Забирайтеся, — сказав він Дворкіну і Фіоні, не повертаючи голови.

Вони забралися, поки він одягав Камінь собі на шию. Потім він нахилився і простягнув руку. Я взяв її і він підняв мене на ноги.

— Це була дуже дурна спроба, — сказав він.

— Мені вона майже вдалася.

Він кивнув.

— Звичайно, ти занапастив би себе і нічого не добився б, — уточнив він. — Але, тим не менш, це було дуже здорово зроблено. Пішли, давай прогуляємося.

Він взяв мене за лікоть і ми рушили вздовж периферії Лабіринту. Я дивився, коли ми йшли, на дивне — без горизонту — небо-море навколо нас. Я гадав, що сталося б, зумій я почати проходити Лабіринт, що відбувалося б у даний момент.

— Ти змінився, — сказав, нарешті, він. — Або ж я ніколи по-справжньому не знав тебе.

Я знизав плечима.

— Щось і від того, і від іншого, напевно. Я збирався сказати те ж саме про тебе, не скажеш мені дещо?

— Що?

— Наскільки це було важко для тебе, бути Ганелоном?

Він реготнув.

— Зовсім не важко. Хоча, можливо, ти побачив на мить справжнього мене.

— Він мені подобався, або, скоріше, ти, колишній, там. Хотів би я знати, що сталося зі справжнім Ганелон?

— Давно помер, Корвін. Я зустрів його після того, як ти вигнав його з Авалона, давним-давно. Він був непоганим хлопцем, але я не довірився б йому ані на грам. Але, втім, я ніколи нікому не довіряв, якщо був вибір.

— Це в нашій родині спадкове.

— Я шкодував, що довелося вбити його. Не те, щоб він надав мені великий вибір. Все це було дуже давно, але я чітко пам'ятаю його, так що він, напевно, справив на мене враження.

— А Лорен?

— Країна? Хороша робота, по-моєму. Я попрацював з потрібним Відображенням. Воно набрало чинності від моєї присутності, як і всяке, якщо один з нас там надовго затримувався. Як було з тобою в Авалоні, а пізніше в тому іншому місці. А я подбав про те, щоб пробути там довго, спрямовуючи свою волю на перебіг її часу.

— Я й не знав, що це можна зробити.

— Ти поступово нарощуєш сили, починаючи зі своєї ініціації в Лабіринті. Є ще багато чого, що тобі доведеться пізнати. Так, я підсилив Лорену і зробив її особливо вразливою для зростаючої сили Чорної Дороги. Я подбав про те, щоб вона лежала в тебе на шляху, куди б ти не пішов. Після твоєї втечі всі дороги вели в Лорен.

— Чому?

— Це був капкан, розставлені мною для тебе, або, скоріше, випробування. Я хотів бути з тобою, коли ти зустрінешся з силами Хаосу, я так само хотів якийсь час помандрувати з тобою.

— Випробування? Для чого ти мене випробовував? І навіщо подорожувати зі мною?

— Невже ти не здогадуєшся? Я багато років спостерігав за всіма вами. Я ніколи не називав спадкоємця. Я навмисно залишав питання заплутаним. Ви всі досить схожі на мене, щоб знати, що в той момент, коли я проголошу одного з вас спадкоємцем, я підпишу його або її смертний вирок. Ні, я навмисне залишив справи такими, якими вони є, до самого кінця. Тепер, однак, я вирішив. Ним будеш ти.

— Ти там, в Лорені, зв'язався зі мною ненадовго, у власному вигляді. Ти сказав мені тоді зайняти трон. Якщо ти прийняв своє рішення в той момент, навіщо треба було продовжувати маскарад?

— Але я тоді ще не вирішив. Це було лише засобом гарантувати, що ти продовжиш свою справу. Я побоювався, що ти занадто сильно можеш захопитися тією дівчиною і тією країною. Коли ти вийшов з Чорного Круга героєм, ти міг вирішити залишитися і влаштуватися там. Я хотів посіяти тобі думки, що змусили б тебе продовжувати свою подорож.

Я довго мовчав. Ми пройшли пристойну відстань навколо Лабіринту.

— Є дещо, про що ти повинен дізнатися, — сказав я. — Перш, ніж з'явитися сюди, я поговорив з Дарою, яка намагається зараз очистити для нас своє ім'я.

— Воно й ТАК чисте, — сказав він. — Я очистив його.

Я похитав головою.

— Я утримався від обвинувачення її в дечому, про що я деякий час думав. Є дуже вагома причина в тому, чому я відчуваю, що їй не можна довіряти, незважаючи на її протести і твоє підтвердження. Фактично дві причини.

— Я знаю, Корвін, але вона не вбивала слуг Бенедикта, щоб зайняти своє положення в його домі. Я сам зробив це, щоб гарантувати, що вона підбереться до тебе, що вона і зробила якраз в потрібний час.

— Ти? Ти брав участь у цій її змові? Чому?

— Вона буде тобі гарною королевою, синку. Я довіряю крові Хаосу, в сенсі сили. Настав час для нового вливання. Ти займеш трон, вже забезпечений спадкоємцем. До того часу, коли Мерлін буде готовий для нього, його вже давно відучать від отриманого ним виховання.

Ми пройшли весь