Артур Чарльз Кларк - 2001: Космічна одіссея

високо в повітря, демонструючи ношу, яку доти закривали тіла його одноплеменців, — велику гілку, на яку насаджено скривавлену голову леопарда. Пащу хижака відкрили за допомогою палиці, і величезні ікла примарно поблискували в першому промінні сонця.

Більшість Інших заціпеніли зі страху, тож не могли бодай поворухнутись, але деякі з них почали повільно, спотикаючись, відступати. Саме такого знаку й потребував Задивлений на Місяць. Досі підносячи догори свій трофей, він узявся перетинати струмок. Після секундної затримки його підлеглі захлюпотіли слідом.

Коли Задивлений на Місяць досягнув іншого берега, Одновухий досі стояв на своїй території. Можливо, він був надто хоробрий чи занадто дурний, щоб тікати, можливо, він усе ще не міг повірити, що це відбувається насправді.

Боягуз або герой — хіба не однаково, коли смерть шкіриться до тебе своїм жахливим вищиром?

Інші поховалися в кущі, здійнявши вереск від переляку, але вони повернуться й скоро забудуть про свого втраченого зверхника.

Кілька секунд Задивлений на Місяць нерішуче стояв над своєю новою здобиччю, намагаючись усвідомити той дивний факт, що мертвий леопард теж може вбивати. Тепер він став володарем світу й не знав до пуття, що робити далі.

Проте він щось вигадає.

Розділ 6

Поява людини

Нова тварина з’явилася на планеті Земля, неквапно поширюючись світом із серця Африки. Вона була аж така рідкісна, що під час побіжного огляду її навіть важко було помітити серед мільйонів істот, якими кишіла земля й вода. Ніхто не міг гарантувати, що ця істота зможе процвітати чи хоча б вижити в цьому світі, де набагато могутніші тварини зникали; її доля досі залишалася невизначеною. За сто тисяч років відтоді, як кристал зійшов на Африку, людиноподібні не вигадали нічого нового. Проте вони почали змінюватись і покращувати свої вміння, неприступні іншим тваринам. Кістяні ломаки збільшували досяжність їхніх рук і силу удару, австралопітеки вже не були безпорадними проти хижаків, з якими мали конкурувати за їжу. Менших м’ясоїдних вони могли відігнати від їхньої власної здобичі, більших — налякати й змусити відступити.

Їхні масивні зуби стали менші, оскільки для людиноподібних вони вже не мали такого значення. Каменями з гострими кутами вони могли послуговуватися, щоб викопувати корінці чи розрізати тверду плоть і волокна. Тож австралопітеки почали використовувати їх, і це мало неймовірні наслідки. Людиноподібні більше не стикалися з неодмінним голодуванням, коли їхні зуби руйнувалися чи випадали, навіть найгрубіші знаряддя могли додати їм багато років життя. Коли зменшились їхні ікла, почала змінюватися й форма обличчя: зникла тваринна морда, масивні щелепи стали тоншими, рот уже був здатен вимовляти тонші звуки. Мова ще досі на мільйон років попереду, але вже зроблено перші кроки до неї.

А потім світ почав змінюватися. На чотирьох великих хвилях, гребені яких припадали на кожні дві тисячі років, Льодовикові періоди охоплювали землю, залишаючи на ній свої сліди. Далі від тропіків льодовики вбили всіх, хто зарано покинув свою прабатьківщину, і скрізь, де повіяло холодом, були види, які не змогли пристосуватися до нових умов.

Коли лід зійшов, то забрав із собою чимало ранніх видів, серед них і австралопітеків. Але вони, на відміну від багатьох інших, залишили по собі нащадків, австралопітеки не вимерли, вони трансформувалися. Знаряддя праці переробили своїх винахідників.

Від застосування палиць і кременю руки людиноподібних стали далеко вправнішими за будь-що у тваринному світі, а це надало їм змогу робити кращі інструменти, а кращі інструменти, своєю чергою, удосконалювали їхні кінцівки й мозок. Так відбувався прискорений, чітко скерований процес, у результаті якого постала Людина.

Перші справжні люди мали інструменти й зброю не набагато досконаліші, ніж їхні предки за мільйон років до них, але вони вміли вправніше послуговуватися ними. Десь посеред тих темних віків люди вигадали найпотрібніший інструмент у світі, якого, одначе, не можна ні побачити, ані торкнутися. Вони навчилися говорити й виграли першу велику битву з Часом. Тепер знання одного покоління передавались іншому, і кожна епоха починалася там, де зупинилася попередня.

На відміну від тварин, які знали лише сучасність, Людина здобула минуле й через нього почала торувати шлях до майбуття.

Ще люди навчилися користатися з сил природи. Приборкавши вогонь, наші предки розпочали розвиток технологій і назавжди покинули свою первісну колиску серед тваринного світу. На зміну каменю прийшла бронза, а відтак залізо. Полювання доповнилося вирощуванням. Плем’я перетворилося на село, а село на місто. Мова почала увічнюватися завдяки позначкам на камені, глині й папірусі. Людина вигадала філософію та релігію. Вона необачно заселила небо богами.

Тіло людини ставало дедалі слабшим і менш захищеним, натомість засоби нападу ставали дедалі страшнішими. З каменю, бронзи, заліза й сталі людина створила повний арсенал усього, що могло різати та колоти, і досить рано навчилась уражати свої жертви на відстані. Спис, лук, рушниця й, нарешті, керована ракета — зброя далекого діапазону дії та джерело необмеженої влади.

Без цієї зброї, дарма що часто-густо її застосовували проти до себе подібних, Людина ніколи б не завоювала світу. У зброю людина вклала серце й душу, і протягом віків зброя вірно служила своїм творцям.

Але відтепер з появою зброї, хай скільки людство існуватиме, воно завжди мусить жити в позиченому часі.

Частина 2

MAT-1

Розділ 7

Спеціальний рейс

Не має значення, укотре ви покидаєте Землю, казав собі доктор Гейвуд Флойд, ви ніколи не перестанете хвилюватися перед відльотом. Він був раз на Марсі, тричі на Місяці й на різноманітних космічних станціях так часто, що вже й збився з ліку. Але з наближенням миті старту він усвідомлював дедалі більшу напругу, зачудування та трепет, а також — так — хвилювання, яке ставило його на один рівень із будь-яким сухопутним щуром, що очікує свого першого космічного хрещення.

Реактивний літак, який доправив доктора Флойда сюди з Вашингтона після термінової нічної зустрічі з Президентом, тепер знижувався над, мабуть, найвідомішим, але й досі найбільш грандіозним краєвидом у світі. Пам’ятники двом першим генераціям Підкорення Космосу простягалися на двадцять миль на південь від узбережжя Флориди, окреслені червоними миготливими вогниками, стояли корпуси «Сатурнів» і «Нептунів», які прокладали людству стежку до інших планет. Ці космічні кораблі зараз уже належали історії. На обрії у світлі прожекторів купалася срібна вежа — останній «Сатурн V», уже двадцять років національний пам’ятник і місце паломництва для туристів. Недалеко на тлі неба бовваніла рукотворна гора, неймовірний гігант — Корпус Ракетобудування. Ця будівля досі вважалася за найвищу споруду на Землі.

Проте все це належало вже минулому, а доктор Флойд летів у