Катя Губська - Чорний Янгол. Початок, Катя Губська

5

На світанку маркіза вже була на ногах. Вона швидко привела себе до ладу, наказала сідлати коня й останній раз поглянула у дзеркало. Тепер вона знала, яку відповідь дати принцові. Анна не спала майже всю ніч і лише над ранок, зробивши свій вибір, змогла заснути.

Вона тихо ввійшла до кімнати подруги. Катрін тільки-но прокинулася й ще лежала в ліжку, загорнувшись у ковдру, як у кокон.

— Чому ти вже не спиш? Ти ж зазвичай прокидаєшся не раніше полудня, — пробурмотіла вона, позіхаючи.

— Китті, якщо сьогодні з’явиться принц, передай йому: я чекатиму там, де ми були вчора, — спокійно, але впевнено промовила Анна.

Графиня посміхнулася крізь сон:

— Отже, ти все ж таки вирішила?

— Так. Будь ласка, передай йому. А мені час. — Вона м’яко посміхнулася на прощання й вийшла з кімнати.

— Ох вже ці закохані! — зітхнула Катрін, потягнулася, розкрутилася в ковдрі й повільно піднялася.

У двері раптово постукали. Графиня вийшла на балкон і не почула, як хтось увійшов до кімнати. Лише коли тінь ковзнула поруч, вона здригнулася й обернулася. Перед нею стояв Шарль Борро з грайливою усмішкою.

— Схоже, сьогодні всі змовилися дивувати, — озвалася вона й, засміявшись, кинулася йому на шию.

— Така гарна погода — гріх марнувати її в ліжку, — промовив він, ніжно торкаючись її обличчя.

І справді, день обіцяв бути чудовим. Ясне небо, сонце, що щедро розливало проміння по саду, й пташиний спів створювали відчуття справжньої гармонії.

Шарль обійняв Катрін, заглянув у її карі очі — й побачив у них те, чого так довго шукав: ніжність, тепло, любов.

— Я обожнюю тебе, мій янголе, — прошепотів він, торкаючись губами її вуха. Його рука ковзнула по шовку нічної сорочки, а поцілунки торкнулися шиї.

— Шарлю, не варто, — м’яко зітхнула вона, однак не відступила.

— Але ж як мені стриматися, знаючи, що на тобі лише тоненька сорочка? — усміхнувся він, і вона тихо хихикнула.

Він вкрив її обличчя поцілунками, і їхній сміх розтанув у повітрі, змішавшись із ранковим шелестом вітру. Вона обвила руками його шию, відповіла на поцілунок, перш ніж він зупинився, задивившись на її щоки, що спалахнули рум’янцем.

— Коли ти станеш моєю дружиною, ти вже не зможеш мене спинити, — жартома мовив він. — А зараз — мерщій одягайся. Ми йдемо гуляти!

Катрін кивнула, посміхнувшись, і швидко переодяглася в блідо-блакитну сукню, прикрашену перлинами. Служниця допомогла з зачіскою: частина хвилястого волосся спускалася каскадом по плечах, а інша — була зібрана й заколота перлинними шпильками.

Вона вийшла на балкон, де вже чекав Шарль.

— Готова.

— Ти неперевершена, — сказав він, беручи її руку.

Вони разом вийшли з кімнати, і, спускаючись широкими мармуровими сходами, несподівано зустріли маркіза дю Вальї.

— Анна ще спить? — здивовано запитав він.

— Ні, вона поїхала ще вдосвіта, — відповіла Катрін.

— Що, в біса, тут відбувається? — нахмурився маркіз. — Мабуть, лише я один не в курсі?

— Не хвилюйтеся, пане. Сама ледь щось розумію, але, гадаю, сьогодні ми все дізнаємось.

Маркіз лише буркнув щось собі під ніс і пішов геть.

Шарль і Катрін уже майже дісталися парку, коли їхній спокій знову порушили.

— Доброго ранку, голубки! — роздався веселий голос принца.

— Ваша світлосте! — Катрін присіла в реверансі.

— Чи не бачила ти Анну?

— Вона попросила передати, що чекатиме вас там, де ви були вчора.

Франсуа вдячно усміхнувся, вскочив у сідло й пришпорив коня.

— Дякую вам, пані!

— Цікаво, чи вдасться нам сьогодні побути самим? — пожартував Шарль, дивлячись услід принцові.

— Якщо ні, то я пропоную втекти! — зі сміхом вигукнула Катрін і, піднявши подол сукні, побігла до парку.

Шарль весело підкрутив вуса й побіг за нею, де ставки — щастя і поцілунки.

 

* * *

Анна сиділа на березі, повільно кидаючи камінці у воду. Її погляд ковзав по легких колах, що розходилися на поверхні після кожного кидка. Сонце вже піднялося високо, але повітря зберігало ранкову свіжість.

«Цікаво, він прийде чи ні?..» — подумала вона, на мить затримуючи в руці ще один гладенький камінець. Її серце билося тривожніше з кожною хвилиною очікування.

Раптом у тиші почувся знайомий звук — стукіт копит по сухій дорозі. Вона не обернулася, та з кожним ударом серце стискалося сильніше.

– Гарний день, чи не так? – почувся голос у неї за спиною.

Франсуа зістрибнув з коня і сів поруч. Анна нарешті повернулася до нього. У її погляді вже не було сумнівів.

– Так, дуже гарний, – тихо мовила вона. – І саме такий день підходить, щоб сказати: я теж вас люблю. Я вирішила… Я хочу бути з вами, Франсуа.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍