Міндзяк Андріана - Спадкоємиця легенд , Міндзяк Андріана

"Не кожен, хто носить крила, є ангелом.
Не кожен, хто ховається в тінях, є демоном.
Справжня суть народжується тоді, коли серце обирає — не розум, не тіло, а душа."

Ці слова били в саме серце. Аурелія не могла пояснити чому, але вони звучали так, ніби були написані саме для неї, багато століть тому.

І ось, стоячи у тихій кімнаті, де лише дощ на склі творив музику ночі, вона вперше дозволила собі вголос вимовити питання, яке вже давно горіло всередині:

— Хто я насправді?

Її голос був тихим, ледве чутним, але в порожній кімнаті він відлунював дивною глибиною. На мить їй здалося, що вітер за вікном відповів їй, легким подихом сплутавши волосся на обличчі.

Батько спав у сусідній кімнаті, не здогадуючись про бурю, що розгорталася в душі його дитини. Для нього Аурелія залишалася маленькою дівчинкою, створеною лише для щастя. Але десь у глибині серця він теж відчував — її життя не буде простим.

Коли ранкове світло почало пробиватися крізь завіси, Аурелія все ще не спала. Вона сиділа на підлозі, обійнявши коліна, і думала про легенди, які батько розповідав їй колись у дитинстві. Легенди про ангелів, які не завжди залишалися добрими, і демонів, які іноді плакали над своєю долею.

Її вчили, що все має бути простим: чорне чи біле, правильно чи неправильно. Але життя, як і ніч за вікном, було сповнене тіней, напівтонів і невимовлених істин.

Коли перший промінь сонця торкнувся підлоги, Аурелія підвелася. Вона знала, що попереду буде багато запитань. І дуже мало відповідей. Але також вона знала — більше вона не буде відвертатися від істини.
Навіть якщо ця істина змусить її змінити весь світ.