Дроянда - Шепіт у пітьмі , Дроянда

Соня й Ніл зупинилися на закинутій автозаправці за містом. Повітря пахло нафтою й небезпекою. Соня тримала телефон у тремтячих пальцях. Повідомлення від Данила Олександровича світилась на екрані, ніби нічого не сталося:

«Соню, все добре. Повернись. Я з ними домовився. Тепер ти в безпеці.»

— Він щось знає, — пробурмотіла вона, — занадто спокійно пише.

Ніл дивився вдалечінь. Його очі стали темнішими, ніж звичайно.

— Він здав тебе, — тихо сказав він. — Вчора ввечері... я підслухав розмову. Данил зустрічався з Іриною Павлівною. Вони планували все. Навіть твоє викрадення.

— Що?! — Соня відчула, як земля пішла з-під ніг.

— Він спочатку хотів захистити тебе, — пояснив Ніл. — Але потім… він вибрав себе. Він у справі глибше, ніж ми думали. У нього борги, великі. І обіцянка — якщо він приведе тебе, його "очистять".

Соня повільно опустилася на лавку. Її довіра, побудована на повазі до вчителя, розсипалася на друзки.

— І все це — через якусь таємницю? Через… мене?

Ніл кивнув.

— У тобі щось є. Ти бачиш те, що інші не помічають. І в тобі — щось, що ці люди хочуть або зламати, або використати.

Соня мовчала.

Тиша порушилася новим повідомленням.

«Останній шанс. Якщо не приїдеш — більше не зможу допомогти.»

Соня підвела голову. Очі блищали вже не від сліз, а від рішучості.

— Якщо він думає, що я слабка — він дуже помиляється. Хоче зради — отримає розгадку. Ми зіграємо в його гру. Але за нашими правилами.

Ніл ледь усміхнувся.

— Готовий.

Соня стиснула в руці телефон.

— Тоді прийшов час показати їм, що я не просто "ключ". Я — відповідь.