Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

напав на великі війська Помпея, що перебували в Іспанії під керівництвом трьох легатів — Марка Петрея, Луція Афранія та Марка Варона. Перед тим, як вирушити, промовив до своїх, що йде до війська без вождя, а згодом повернеться до вождя без війська. Врешті ж, незважаючи на те, що його затримала облога Массилії[63], оскільки закрили перед ним ворота, а також на жахливу нестачу продовольства, швидко підкорив усіх.

35. Повернувшись звідти назад до Рима, перейшов у Македонію, де майже чотири місяці тримав Помпея у великій облозі та врешті розбив у битві під Фарсалом та змусив до втечі; а переслідуючи його аж до Александрії, дізнався, що той загинув. Тоді ж розпочав битву з царем Птолемеєм, оскільки вважав, що той готує йому підступ: війна була доволі важка, місце було невигідне для нього — супроти укріплень численного та впертого супротивника, та й час був непідхожий — посеред самої зими, до того ж і сам був не дуже підготований — не мав багато необхідного. Все ж переміг, віддав Єгипет у володіння Клеопатрі та її меншому братові, і не зробив з нього провінції тільки тому, щоб Єгипет, отримавши свавільнішого намісника, не став територією для нових заворушень. 2. З Александрії подався у Сирію, а згодом у Понт, бо його підганяли звістки про Фарнака, сина Мітридата Великого, який, користаючи з нагоди, на той час досяг уже значних успіхів у війні, чим дуже гордився. Потрапивши туди на п’ятий день, через чотири години після того, як його зустрів, розбив у першому ж бою; після цього часто згадував вихваляння Помпея, військова слава якого полягала у перемогах над зовсім безпомічними супротивниками. Невдовзі переміг Сціпіона та Юбу, які намагалися зібрати рештки своїх прибічників у Африці, а згодом — синів Помпея в Іспанії.

36. В усіх цих громадянських війнах Цезар не зазнав жодної поразки, якщо не брати до уваги його легатів, а саме: Гай Курій загинув в Африці, Гай Антоній потрапив у ворожу засідку в Ілірику, Публій Долабелла втратив флот у цьому ж Ілірику, Гней Доміцій Кальвін — військо при Понті. Самому ж завжди таланило у бою, і перемога завжди була однозначною, за винятком хіба що двох випадків: один раз — при Дирахії, коли Помпей переміг його, але не переслідував, — Цезар сказав, що той не вміє перемагати; і другий раз — в Іспанії, коли під час останнього бою справи повернулися проти них, так що подумував навіть про самогубство[64].

37. Завершивши бої, Цезар тріумфував п’ять разів: чотири рази після перемоги над Сціпіоном того ж місяця, хоча і з перервами по кілька днів, а також один раз після того, як переміг синів Помпея. Перший та найвизначніший тріумф був галльський, наступний — александрійський, згодом — понтійський, відтак — африканський, а останній був іспанський — і всі вони відрізнялися один від одного засобами та здобиччю. 2. У день галльського тріумфу, минаючи Велабр[65], Цезар заледве не випав із колісниці, бо зламалася вісь; і тоді вийшов на Капітолій при яскравому світлі смолоскипів — сорок слонів з правого і лівого боку несли на собі світильники. У понтійському тріумфі, попри усі хоругви, що несли на процесії, був напис із трьох слів: “Прийшов, побачив, переміг”, що позначав не військові дії, як усі інші, а швидкість, з якою вони здійснювалися.

38. Як військову здобич кожному піхотинцеві з легіонів ветеранів, крім двох тисяч, які надав на початку громадянських заворушень, виділив по двадцять чотири тисячі сестерціїв. Призначив їм також і землі, однак не межа в межу, аби не усунули когось із власників. Народові ж, попри десять мір зерна і стільки ж фунтів олії, роздав також по триста сестерціїв на кожного чоловіка, що колись обіцяв, а також додав ще сто за те, що довелося чекати довше. 2. Квартировинаймачів, що сплачували у Римі часом аж до двох тисяч сестерціїв, а в Італії — до п’ятисот, позбавив річної оплати. До того ж, влаштував бенкет і роздав по шматку м’яса, а після перемоги в Іспанії — й два обіди: коли перший видався йому недостатнім як на його щедрість, то через чотири дні замовив ще один, який був значно розкішніший.

39. Видовища влаштовував найрізноманітніші: бої гладіаторів, вистави по всіх районах міста, в яких виступали різномовні актори, циркові розваги, змагання атлетів та бої навчальних кораблів. Фурій Лептін, що походив з преторського роду, та Квінт Калпен, колишній сенатор і судовий адвокат, змагалися у двобої на форумі; пірійський танець виконували сини принців Азії та Бітинії. 2. Луцій Децім Лаберій, римський вершник, сам був актором у своїй комедії, і отримавши п’ятсот тисяч сестерціїв та золотий перстень, перейшов просто зі сцени через оркестру в перші чотирнадцять рядів і зайняв там своє місце. Щоб збільшити місце для видовищ, цирк було розширено з обох боків, а скакове коло оточено каналом; юнаки знатних родів правили колісницями, запряженими четвірками або двійками коней, чи впокорювали необ’їжджених скакунів. У видовищі під назвою “Троя” брало участь два гурти старших і молодших хлопчаків. 3. Бої диких звірів проводилися протягом п’яти днів, а на завершення влаштували битву двох армій по п’ятсот піших воїнів та по двадцять слонів і тридцять вершників у кожній. А щоби було вільніше їм змагатися, то знесли ворота, а на їх місці влаштували один навпроти одного два табори. На тимчасовому стадіоні, збудованому поблизу Марсового поля, протягом трьох днів влаштовували змагання атлетів. 4. Для морської битви викопали озеро на Кодетському полі, і там влаштували битву бірем, трирем та квадрирем[66] Тирійського та Єгипетського флоту з великою кількістю бійців. На всі ці видовища звідусіль зійшлася багато кількість глядачів, так що новоприбулі розташовували свої намети поміж вулицями та вздовж доріг; стався великий здвиг люду, так що багато кого задушили в юрбі, у тому числі й двох сенаторів.

40. Врешті, Цезар повернувся до впорядкування справ у республіці: виправив календар, який раніше через неуважність та часті недоречні вставляння жерців став настільки неточним, що навіть свято косовиці не сходилося з літом, а свято збору винограду не припадало на осінь: пристосував рік до кругообігу сонця, так що у році стало триста шістдесят п’ять днів, бо усунув місяць, який були додали через невігластво, а натомість додав один день на чотири роки. 2. А для того, щоб надалі січневі календи сходилися з новітнім часом, то між листопадом та груднем вставив ще два інші місяці: отож цей рік, так, як він його улаштував, складався