Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

Розділ 3. Все далі та далі

Фернандо стояв на палубі, дивився, як метушилися матроси. Закінчувалися останні приготування до відплиття. Як член абордажною команди, він був звільнений він роботи, і міг дивитися на причал, на якому стовпилися люди. Десь в глибині душі, він сподівався, що Габріела зможе вирватися і прийти на причал. Але її не було видно. Зате в одному з проводжали він дізнався Максиміліану, який теж його побачив, і навіть ледь помітно вклонився.

       — Видивлявся свою кицьку? - пробурчав хтось за спиною.

— Не твоя справа! - відповів він, дізнавшись свого суперника.

Той стояв опершись на фальшборт і єхидно посміхався.

Фернандо ледь стримався, щоб не полізти з ним в бійку, але стримався. Тим більше за це могло піти суворе покарання, які капітан дуже любив влаштовувати, навіть за дрібні провини.

Нарешті капітан в компанії квартирмейстера і штурмана здався на шканцях.

- Віддати швартові! Розгорнути топсель! - закричав той на все горло.

Незабаром, погойдуючись на хвилях, судно вийшло у відкрите море.

Перший тиждень шляху пройшла спокійно. Дув попутний вітер, і корабель зумів подолати навіть більший шлях, ніж очікувалося. Дивиться вперед жадібно вдивлялися в далечінь, сподіваючись помітити вороже судно. Але траплялися й то зрідка лише рибалки і поштові іспанські кораблі. Один правда повідомив, що поблизу Мадейри його переслідувало судно без розпізнавальних знаків.

Команда вже потирає руки в надії захопити піратів. Кілька днів пошуків нічого не дали, і незабаром було вирішено, поповнити запаси продукції, і йти далі.

З більшою частиною членів команди Фернандо зміг непогано порозумітися. Його недоброзичливець Роберту Бонілья хоч і дивився на нього скоса з мерзенної усмішкою, але більше його неприязнь ніяк не проявляється. Ще не виявлялася.

Команда була різношерстої, крім португальців та іспанців були французи, фламандці, шведи, кілька маврів, навіть один британець.

Жорсткий характер квартирмейстера проявився майже відразу. Жілду, молодий Марсовому, припустився помилки, ставлячи вітрило. Що стояв поруч з ним матрос, допоміг все виправити. В кінці вахти про це майже забули. Однак хтось доповів про це капітану. Той викликав хлопчину до себе, все сподівалися, що обмежиться парою потиличників або ляпасів. Але не тут то було. Побитого хлопця, без свідомості винесли на палубу, і облили водою, щоб прийшов до тями.

Квартирмейстер стояв поруч, дивився, як хлопець корчиться від болю, примовляючи.

- Ну, що непоганий урок, тепер будеш знати, як вітрила ставити, салага.

Лише через годину його відвели в корабельному лікареві.

Час від часу діставалося всім, причому не завжди заслужено. Карали не тільки за погано віддраєну палубу. Можна було отримати батогом і за невдалий жарт в камбузі, вистачало доносчиків.

Капітан навіть іноді говорив квартирмейстера.

- Такими темпами у нас і людей не залишиться, накажеш нам з тобою удвох на абордаж йти в разі чого, — одного разу звернувся капітан до свого помічника.

- Нічого, зліше будуть.

Втім, він сам не поступався йому в жорстокості. Фернандо ледь не отримав порцію ударів батогів, за, те, що намагався захистити матроса, якого незаслужено засудили до ударів батогом.

Більшість членів команди, лише посміювалися над тими, хто був покараний і жорстоко побитий. Пускали зловтішні жарти, в той час як вони знемагали від болю. Фернандо був далеко не боязкого десятка, але навіть йому чути подібні глузування над чужим горем було неприємно. Йому до цього не раз доводилося пускати кров противнику в сутичці. Але одна справа покарати знахабнілого фанфарона в п'яній бійці. І абсолютно інша справа знущатися над беззахисною людиною. 

Корабель йшов все далі і далі від рідних берегів. Лежачи ввечері в гамаку Фернандо згадував Габріеллу, і думав про те, чи не потягли чи її під вінець силою, чого цілком можна було очікувати.

Його думки перервав наказ капітана, піднятися наверх. На палубі на той час зібралася вже майже вся команда. Матроси чекали команди капітана, що стояв разом з офіцерами на шканцях.

- Здається сьогодні на нас чекає весела справа, - посміхнувся високий, одноокий моряк.

Фернандо подивився вдалину і розгледів невеличке судно, яке спокійно йшло по хвилях.

- Чиє це судно? - поцікавився у нього Фернандо.

- Так, все одно, чиє. Схоже торговець і не порожній.

- Та це ж торгове судно.

- Тобі то, що, - перервав його іншій моряк, - невже ти думав ...

Але капітан не дав йому договорити, віддавши наказ готувати абордажні кішки.

Фернандо все зрозумів і так. Чутки про те, що капітан не гребує піратством, були чистою правдою. «Помста» без розпізнавальних знаків мчала на нещасних, що нічого не підозрювали торговців. Відстань швидко скорочувалася, і ось кораблі вже на відстані гарматного пострілу. По рухах на палубі атакується судна, Фернандо зрозумів, що вони, нарешті, помітили небезпеку, але було вже надто пізно.

«Помста» зробила кілька залпів, наказавши жертві лягти в дрейф. Там послухалися, очевидно, розуміючи, що не зможуть дати гідних відсіч противнику.

- Добре, - потираючи руки, говорив капітан, - зрозуміли, що краще так віддати нам монети, ніж відправиться годувати акул.

Дві шлюпки з озброєними до зубів піратами (тепер будемо їх називати так), попрямували до захопленого судна. Вони швидко забралися на палубу, де до них вийшов заспаний капітан торговця.

- Послухайте, у нас немає грошей, тільки товари, - злякано говорив він.

- Зараз обшукаємо твою посудину і тоді будемо знати, що у вас є, а чого немає, - гаркнув не його квартирмейстер, - і врахуй, ніяких жартів, якщо не хочеш висіти на реї, і дивитися як твою команду їдять акули.

-Так, що ви, ми ж відразу зупинилися, значить, нам збережуть життя, адже так?

- Дивись, який розумний! - прогарчав квартирмейстер і посміхнувся, - так жвавіше там! - закричав він на матросів, які тягли якийсь скриню.

Улов піратів виявився досить мізерним. Тканини та інші товари, знайдені на борту зрозуміло представляли собою цінність, але вони сподівалися на більше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍