В В Срібна - Світляки на полі бою, В В Срібна

― Просто стало цікаво.

― Он як. Ну добре пішли покажу де ти будеш жити.

― Дякую вам.

― Чого це ти так різко?

― Дякую, що лікуєте.

Сказавши це Ян подивився у вікно.

― Нема за що. Пішли, покажу хату в якій будеш жити.

 Вони відкрили двері й пішли в сторону церкви. На дворі вже був вечір. Лікарський будинок був зовсім біля неї і Ян кожен ранок міг бачити її з вікна. Поки вони йшли Ян намагався згадати де ж він бачив ці ініціали, але в голову так нічого і не прийшло. Тим часом вони вже пройшли повз церкву і підходили до будинків старшини. «Дивно мене могли підсилити до будинку звичайних козаків, але чомусь поселили в окремий будинок, та ще й серед старшини. Вони звернули на іншу тропу.

З одного із будинків вийшов Максим він помахав рукою в знак привітання. Коли вони підійшли ближче, він заговорив:

― Привіт, сподіваюсь ліки, які ти зміг дістати, йому допомогли?

― Як бачиш ходить і ні на що не скаржиться.

― Що ж, це добре. Яне, я зайду до тебе десь через годину, треба поговорити. Ти ж не проти?

― Ні, не проти.

― Ну і добре, тоді до зустрічі.

 Ян і лікар пішли далі. Вони пройшли ще одну хату. Коли вони дійшли до наступної, лікар мовив:

― Ти тепер володар цього дому, тому заходь першим.

Коли Ян зайшов, він відчув неприємне відчуття. Хоча кімната була освітлена і не погано виглядала. Це відчуття було схоже на енергію мерця. Свої підозри він вирішував не озвучувати. Кімната була досить маленька. Напроти дверей була лава, над нею було декількох поличок, з лівого боку була піч. На ній були розстелені ковдри також там було декілька подушок. З права був стіл і стілець. Збоку біля столу стояла скриня. Над столом весілля дзеркало. Коли Ян обернувся, він помітив, що над дверима висить вишукана ікона.

― Сподіваюсь тобі подобається.

― Так, гарна кімната.  

― Одяг в скрині. Я тобі повісив над пічкою трави, вони гарні, та ще й лікують. Позаду твого  будинку є колодязь. Сніданки о восьмій, обіди о дванадцятій, а вечеря о восьмій вечора. Ну що ж, я піду, мені пора.

― Ага...

Ян поклав скриньку і мішечок на стіл. Сів і подивився в дзеркало. Він все ще не міг звикнути до свого відображення, шрам постійно муляв очі. Його увага перемістилася на скриньку. Він взявся розглядати її ще раз. Ці ініціали ніяк не могли його відпустити. Було таке неприємне відчуття, коли він на неї дивився, але Ян ніяк не міг зрозуміти, як вона тут опинилася. Так він просидів приблизно годину. Тут почувся стукіт у двері.

― Можна?

Ян почув знайомий голос. Це був Максим.

― Так, заходь.

― Роздивляєшся скриньку?

― Так, вона досить гарна. Відчуваю себе дивно, ніяк не можу звикнути до нового відображення у дзеркалі.

― Он як. Не хвилюйся, пройде трішки часу і стане краще.

Максим підійшов ближче і став біля стола.

― Невже тебе турбує ця скриня?

Ян промовчав, адже не планував ділитися цим з людиною, яку знає лише другий день.

― Я завтра зранку зайду. Ти не знаєш, що у нас де. Тому я проведу тебе на сніданок, а пізніше проведу екскурсію.

― Добре

― Я б хотів поговорити на рахунок твого постійного знаходження тут. Ти не подумай, я не збираюсь тримати тебе в заручниках. Просто багато хто проти козаків і мати мага було б добре.

― Я не маю права вирішувати таке. Та і який з мене толк, якщо через рани я не можу нормально використовувати магію.

― Це не на завжди. Просто треба час, щоб ліки подіяли. Та й ти повинен відплатити за те, що врятував тебе.

― Я нічого не повинен. По контракту між магами й козаками.- відповів на це Ян, змірявши Максима холодним поглядом.

― Добре, добре, але я прошу в тебе допомоги. В замін на це, проси, що хочеш.

Ян замислився. Через хвилину він вирішив як діяти далі.

― Створимо контракт. Обговоримо умови й за допомогою крові закріпимо.

― Крові?

― Так, а що, боїшся магії?- сказавши це Ян посміхнувся, але посмішка швидко зійшла з його обличчя.

― Ні, ні в якому разі.- Макс теж злегка посміхнувся.

― Тоді я ставлю умови. Перше, я маю право покидати січ, якщо це потрібно. Друге, якщо я не зможу себе захистити козаки повинні зробити все, щоб не допустити моєї смерті. Третє, якщо людині моєї крові, або моєї спільноти потрібна допомога ви її надасте. П'яте, я не змушений нічого робити проти своєї волі. Шосте, якщо мені потрібні гроші ви повинні по можливості мені їх надати. Це все.

Максим на пару секунд замислився.

― Добре. Перша умова, при війні ти повинен обрати козаків, звісно якщо на іншій стороні не буде твоєї спільноти. Друге, ти повинен повідомляти мене, або одного с моїх найближчих помічників про свій від'їзд.  Ну це принципі все. Тебе все влаштовує?