В В Срібна - Світляки на полі бою, В В Срібна

― І справді встав, ти справжній чарівник!

Ян подивився на нього з таким лицем ніби здивувався його словам, а може просто вважав його ідіотом.

― Ну що ж, тоді я впевнений в тому, що тебе можна так сказати виписувати. Завтра лікар зробить останній огляд і я проведу тебе до твого будинку.- До завтра.- з ентузіазмом сказав Максим.

― Так.

Наступного дня Ян приснився від розмови лікаря і Максима. Розмова булла дуже тихою. І із-за дверей було погано чути. Йому вдалося підслухати лише маленький клаптик цього діалогу.

― Максиме, скоріш за все, біль не пройде і йому доведеться приймати ліки до кінця його життя.

― Думаю, що це не так. Ліки йому не так сильно і допомагають. Коли він став на ноги, було зрозуміло на скільки це було боляче.

― Це не можливо! - тихо, але з не аби яким обуренням промовив лікар.

― Мої очі мені не могли брехати.

― Це може означати тільки те, що біль настільки сильний, що не які ліки не допоможуть, але якщо це і насправді так, він не міг би встати. Йому б просто не вистачило сил. Він би втратив свідомість від болю!

― Значить він набагато сильніший ніж ми думали... Ну що ж, іди до нього, пора йому переселитися до будинку.

Ян швидко влігся назад, щоб ніхто не міг подумати, що він щось чув. Лікар тихо відкрив двері думаючи, що він спить.

― Вставай, сонько. Вже ранок. Пора приймати ліки.

― Добре.

Лікар протягнув йому невеличку скриньку. Вона була гарно оздоблена.

― А тепер слухай уважно. Відкривши цю скриньку ти побачиш 10 відділів в кожному з них по дві пляшечки. Ти повинен випивати по одному відділі в день. Лазурне зранку, обов'язково нічого не ївши. Чорно-червоне після сніданку, це зменшить біль. Не пити більше норми, а то стане гірше.

― Зрозуміло.

― Ось тримай.

Лікар кинув йому чисту білу сорочку, штани та черевики. Також там був граний ремінь.

― І це теж. Кинджал завжди стане у пригоді.

― Дякую.

― Переодягайся, а я поки приготую ліки.

Одяг йому дуже личив і був дуже приємним на дотик. Ян вже думав вставати, але лікар промовив.

― Зажди спочатку випий це.

В його правій руці були вже знайомі йому два зілля, а в лівій пляшечка зі чимось, що він ніколи до цього не пив. Воно відбивало то смарагдами, то кольорами схожими на захід сонця.

― Навіщо те зілля? Яке ти тримаєш у лівій руці.

― Воно краще прибирає біль, але на жаль воно досить шкідливе тому його не можна пити більше ніж один раз на рік. Не хвилюйся, воно набагато смачніше ніж лазурне. Я не знаю ні одного зілля, яке було б краще за нього.

Ян недовірливо взяв пляшечки, дві він поклав на ліжко, а третє почав розглядати.

“Звідки у них зілля такого класу! Можливо...”- Подумав він продовжуючи розглядати зілля.

― Першим випий те яке тримаєш у руках.

Привідкривши пляшечку він відчув дуже різкий і не приємний запах. Це було схоже на гнилу рибу до якого додали мертве тіло. Ян через велику силу змусив себе швидко випити його. На смак воно й насправді було не таке бридке. Воно нагадувало смак лісових ягід. Це було для нього схоже на дитинство як один ходив за ними до лісу.

― Мені подобається. Нагадує смак дитинства.

― Що ж, радий за тебе, але рецепту не скажу. Твої знають, вони мені рецепт і передали. А тепер вставай.

Лікар відвернувся пакуючи щось у не великий мішечок. Ян подивився на підлогу. І відразу ж згадав про те як було боляче вчора. А якщо через втрату болі у нього відніме ноги. Мороз пробіг по його шкірі через ці думки. Він гарно міг згадати той його. Йому не було страшно, він вже не вперше відчував сильний біль, але все ж Ян ніяк не міг наважитися встати. Зібравшись з силами він набрав повітря в груди і встав. Ноги лише трішки нили. Хлопець зробив крок, другий і не відчув нічого страшного.

Невеличка посмішка з'явилася на його обличчі, але вона відразу ж зникла.

― Бачу ліки й справді допомогли.

― Дякую за них.

― Тримай.- він передав йому скриньку і мішечок.

― Що це за мішечок?

― В ньому трави будеш настоювати й пити. Одна чашка в день. Це обов'язково. Воно допоможе повністю відновити голос і завершити лікування ран.

Ян провів рукою по шраму на шиї. Він ще трохи болів при розмові.

― Пити його треба тиждень не більше і не менше.

― Зрозуміло.

Він взяв речі й почав розглядати скриню, на ній були ініціали. Він добре знав звідки була ця скринька, але старався не подати знаку.

― Звідки у вас скриня?- запитав Ян сподіваючись дізнатися більше про таємниці січі.

― Ця? Максиму його гарний друг подарував. А він сказав, що вона гарно для ліків підійде і наказав віддати тобі. Скоріш за все раніше там зберігали прикраси. А що?