Марек Краевський - Останній письменник, Марек Краевський

– На чотирнадцятому поверсі одні двері здадуться вам незвичними. Це як раз будуть мої. – Цими словами старий філолог учора перервав з'єднання, коли вони вже визначили час візиту.

Перебираючись між різними перешкодами, серед яких була навіть чавунна ванна, пам’ятник гігієни сторічної давнини, Стець опинився біля дверей із написом і сильно постукав у них.

Почулися кроки, мигнуло світло у дверному вічці, заскрипів замок, бухнуло пилом і непровітреним приміщенням.

На порозі стояв високий сивий старий чоловік із зморщеним, обвислим обличчям, багатошаровими мішками під очима й впалими щоками, вкритими сивою щетиною. Картатий халат потребував води, миючої піни і, можливо, навіть дезінфекції, а вовняні шкарпетки — ретельного штопання. Великі вигнуті пальці на ногах із жовтуватими нігтями виривалися з двох дірок.

Від Патрика Мругальського, професора класичної філології на пенсії, пахло затхлістю – так само, як від його імені, як і від будинку, у якому він жив від народження.

І як від мови, хорошим знавцем якої він був єдиним у Вроцлаві, а може, й у всій Польщі.

Квітень 2079.

Підготовка доктора Стеця до виступу

– Я прослухав два ваші записи і навіть вивчив їх, – сказав Мругальський, коли вони сіли в кімнаті, дотримуючись старомодного звичаю поєднувати кімнату з вітальнею.

Вертикальні зморшки на лобі стяглися над великим м'ясистим носом, від основи якого по щоках розповзалися полопані капіляри.

Він стиснув губи, наче його заклинило, ніби боявся видавити з себе інші слова.

Гість не став його квапити, терпляче чекав.

У його голові був начерк історії, яка мала б починатися зі сцени вигнання демона. Власне, він уже міг би почати працювати над нею і через кілька тижнів представити відомому менеджеру словесних шоу Матеушеві Віташеку. Але не поспішав. Він хотів її добре відшліфувати, засліпити нею Віташека, щоб той відмахнувся від шахрайства, яке допустив Стеч, сказавши, що вже виступав на таємних солонарраціях.

Тому йому потрібні були деталі та додаткове натхнення. Він сподівався, що Мругальський не поскупиться на жодні з них.

Професор потягував чай ​​із розбитого кухля, на якому було зображення Колізею.

– Перший запис — тарабарщина та нісенітниця, — повільно сказав він. – Це типові технопереклади, зроблені ботом або якимсь паршивим безкоштовним транселем, який не знає вихідної мови.

Стець подивився на свій кухоль, що димів парою. Його край в одному місці був покритий маслянистою речовиною, яка затікала всередину і змішувалася з чаєм.

– Як би пан професор обґрунтував цю думку?

Старий розтягнув губи в переможну усмішку. В університеті, де він нещодавно читав лекції з історії Римського патріархату, до нього зверталися через "професорська особа", тож старе словосполучення "пан професор", без сумніву, було для нього приємним.

– Я вам наведу приклад такого помилкового автоматичного перекладу. Це прозвучить як жарт, але я вас запевняю, що він є правдивим. Багато років тому я був свідком того, як автомат помилково переклав фразу з Нового Завіту.

Він злегка посміхнувся своїм спогадам, потім уважно подивився, чи немає в очах цього дивного гостя знаків питання. Стець не відреагував. Він знав, що таке Новий Завіт.

– Ну, у святого Матфія ми читаємо таке просте речення: Spiritus quidem promptus est, caro autem infirma, що вся наша традиція розуміє так: "Дух насправді охочий, але тіло слабке". Перекладацькі боти, яких сьогодні гордо називають транселями, переклали його так: "Спирт вже на столі, але м’ясо зіпсоване".

Стець пирхнув сміхом. Господар вторив йому.

– Не буду вам пояснювати, чому так сталося. Нехай вам буде достатньо того, що цей робот взяв перше значення слів і придумав речення, яке, якщо його помістити в кулінарний контекст, було б цілком змістовним. Але ж євангеліст писав не про страви.

Стець кивнув.

– Ну, добре. Проте пан професор сказав, що це було тридцять років тому. Тоді такі викривлення могли мати місце. Але зараз? Мій запис зроблено два тижні тому, а трансель найсучасніший. Він перекладає протягом частки секунди. Навіть речення в мові кечуа... Чому він визнавчив, що це повідомлення було зіпсованою італійською мовою? Він не мав уяви про латину?

Мругальський підвівся й почав повільно ходити по невеличкій кімнаті — єдиній у цій квартирі. Він довго так ходив, натикаючись з одного боку на переповнену кухонну раковину, з іншого — на ліжко, завалене постіллю без підковдр та наволочок.

– Сучасні транслітери добре знають латину, тому що в них завантажено всі латинські тексти. – раптом зупинився господар і багатозначно глянув на гостя. – Але той перший текст будь-який трансель перекладе погано, і знаєте чому?

Професор Мругальський вивернутими червоними губами викидав краплини слини й грудочки якогось білуватої речовини.

– Все тому, що це повідомлення містить багато невідомих слів. Вони правильно побудовані, але їх значення є лише гіпотетичним. Якщо ми зіставимо поряд п’ять слів невизначеного значення, а в цьому першому повідомленні так воно і є... Якщо в одному реченні поставити поряд п’ять слів невизначеного значення, то вийде незрозуміле речення. Ви розумієте? Уявіть собі речення: "Розбільник шпунтує дірявицю". Здогадуємося, що "розбільник" - це грабіжник, "шпунтувати" — це заткнути бочку, а "дірявиця" має щось спільного з діркою. Ну і що? Більш-менш ми знаємо, що означають вирази, але аж ніякої уяви не маємо, що означає речення... Ми бачимо дерева, але не бачимо лісу. І так є в цьому першому латинському повідомленні.

Стець потроху почав впадати в нетерпіння. Старий виявився балакуном, впевненим у власній безпомилковості.

– А друге повідомлення? – запитав він.

Професор Мругальський розстібнув халат і почухав місце, де закінчувався виріз футболки. Він лукаво посміхнувся.

– Другий сформульовано теж латиною, – відповів він. – Але латиною пізньою, християнською. Там теж багато неологізмів, невідомих слів, яких немає в жодному словнику. Я розумію ці неологізми, тому що вони засновані на грецькій лексиці, яку добре знаю. Жоден трансель вам це не перекладе, тому що нікого ще не навчили поєднувати будь-які дві мови і перекладати такий лінгвістичний гібрид на третю мову... Але я більш-менш це зрозумів. Не на 100%, але більш-менш...

Прибулець зробив здивовану міну.

- Я бачу здивування на панському обличчі? - Старий підняв голос. - Дам панові приклад. Якби за секунду, якби за дотиком чарівної палички, зникли всі вірші Болеслава Лєсьмяна[3], наповнені неологізмами, які той поет створював у величезних кількостях. Якби в одну мить вони всі зникли, то якийсь дослідник, який знайшов би їх через тисячу років, теж не був би впевнений, чи добре розуміє слова