Teremok - Аквадіос, Teremok

Життя за межами реальності

***

Друзі прокинулися на диво бадьорими після насиченого подіями вечора. Вони спустилися до кухні, де їх зустріли апетитні аромати. Стефа вже встигла щось приготувати.

– О, це бургери! – здивовано вигукнула Кріс, побачивши на столі ці сандвічі.

– Ну, ви ж учора так багато про них говорили, – усміхнулася Стефа, розкладаючи тарілки на стіл. – Я подумала, що спробую приготувати щось земне.

Кирил засміявся:

– Так, схоже, ми тобі вчора добре вказали на наше улюблене! Але, здається, пора навчити тебе ще й чомусь корисному.

– Точно! – підтримала його Анастасія. – Ми складемо тобі меню, де будуть не тільки смачні, а й корисні страви із сучасної Землі.

Стефа з цікавістю подивилася на них.

– О, я буду дуже вдячна. Вже давненько у мене не було гостей із Землі. Цікаво дізнатися про вашу сучасну кухню.

Після сніданку, який всі з'їли з задоволенням, постало питання, що робити далі.

– Що ж, якщо ви не проти, я можу провести вам екскурсію нашим містом, – запропонувала Стефа. – Хоча ви вже бачили дещо вчора, але це лише маленька частина. Тут є багато цікавого.

Друзі з радістю погодилися, і Стефа повела їх вузькими вуличками, демонструючи все більше і більше незвичних місць.

Місто було ще більш чарівним вдень. Високі палаци, деякі з яких виглядали як витончені замки, стояли поруч із сучасними офісними будівлями та магазинами. Вулички були звивистими, й усі будинки ніби перемішували різні епохи і стилі. Тут можна було побачити крихітні хатинки, схожі на земні, а поруч — величезні підводні споруди з біоплазми, яка переливалася всіма кольорами веселки.

– Це наше мистецьке квартал, – пояснила Стефа, зупиняючись біля величної скляної будівлі. – Тут живуть художники та скульптори. Деякі з них відомі далеко за межами цієї планети.

А далі вони зупинилися біля будинку, який чимось нагадував звичайну земну оселю. Вікна були маленькі, дах із черепиці, а навколо – невеликий сад.

– Нічого собі! Це ж будинок, як у нас вдома! – вигукнула Кріс, оглядаючи його.

– Так, є кілька подорожуючих, які принесли з собою архітектурні ідеї з Землі, – пояснила Стефа. – Люди, які сюди потрапляють, часто намагаються відтворити частинку своєї батьківщини. Це не єдиний такий будинок у нашому місті.

Друзі йшли далі, оглядаючи все довкола: статуї, що плавали в повітрі, магазини, схожі на китайські базари, й неймовірні ринки, де можна було побачити товари, яких на Землі ніколи не було.

На зворотному шляху Кирил спитав:

– Стефо, а як би ти описала свою планету? І взагалі, що це за світ? Ми нічого про нього не знаємо.

Стефа зупинилася, задумливо подивилася на друзів, а потім почала говорити, голос її став м'яким і поважним:

– Моя планета… Її назва – Аквадіос. Вона – одна з небагатьох планет, повністю покритих водою. Якщо подивитися на неї з космосу, ви побачите велику блакитну кулю, що світиться зсередини. Її поверхня вкрита океанами, а під товщею води заховані міста, подібні до нашого. Ми живемо в великих куполах або в будівлях, які побудовані з спеціальних матеріалів, що дозволяють нам комфортно існувати під водою. Деякі наші будівлі буквально вирощуються, це біоструктури, які ростуть разом з нашими потребами.

Кріс, захоплена описом, поцікавилася:

– А як виглядає ваша планета з космосу? Ви колись були там?

– Так, – усміхнулася Стефа. – Наші технології дозволяють подорожувати в космос. Аквадіос виглядає як яскрава перлина в темряві галактики. Її океани світяться завдяки біофлуоресцентним істотам, які живуть на глибині. Тому навіть уночі наша планета сяє.

– А де ми взагалі знаходимося? В якій це галактиці? – допитливо спитала Анастасія.

– Ми у галактиці Тріанум, – пояснила Стефа. – Вона одна з найбільших і найстаріших у всесвіті. Тут розташовано безліч планет, багато з яких населені розумними істотами. Наприклад, неподалік від нас є планета Мораліс, де живуть крилаті істоти. Вони настільки швидкі, що можуть перетинати континенти за кілька секунд. А є ще планета Гарденія, де всі жителі – це рослини. Вони спілкуються через запахи й світло, а їх міста – це величезні сади.

Кирил замислено кивнув:

– А є якась планета, яка вважається головною у всьому Всесвіті?

– Є, – підтвердила Стефа. – Це Археон, планета мудрості. Вона розташована в центрі галактики, і всі світові ради збираються саме там. Там живуть найстарші й наймудріші істоти з різних куточків всесвіту. Вони спостерігають за балансом між світами і вирішують важливі питання. Їх знання охоплюють всі галактики, і саме вони допомагають підтримувати гармонію між різними планетами.

Друзі мовчки слухали, повністю поглинуті розповіддю Стефи.

– То виходить, що наш світ зовсім не такий простий, як ми думали… – задумалася Кріс.

– Саме так, – усміхнулася Стефа. – Ви потрапили в одну з багатьох реальностей, і кожна з них по-своєму унікальна. Вам ще багато чого варто дізнатися. Але головне, що вам потрібно знати зараз: портали відкриваються не просто так. Іноді вони реагують на наші внутрішні бажання, навіть ті, про які ми самі не здогадуємося. Ви вже ступили на шлях, і тепер залишається тільки досліджувати.

– А що ще нам варто знати, перебуваючи тут? – запитала Анастасія.

– Найголовніше – завжди пам'ятайте, що цей світ і всі інші взаємопов'язані, – відповіла Стефа. – І хоча це місце здається вам казковим і мирним, завжди можуть виникнути небезпеки. Але не бійтеся: ви тут не одні. Я ваша провідниця, і я завжди буду поруч, щоб допомогти вам знайти відповіді та ваш шлях.

Друзі знову замовкли, намагаючись осмислити все, що вони дізналися. Вони більше не були просто звичайними людьми з Землі – вони стали частиною набагато більшого і загадковішого світу, який тільки починав розкривати свої таємниці.

Анастасія зітхнула, змахуючи сльозу, яка намагалась скотитися по її щоці:

– Я скучаю за домом… – її голос тремтів. – За родиною, за нашими звичними буднями. Мені здається, що ми тут застрягли, і вони, мабуть, хвилюються за нас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍