Аркадія моя - Світ де мешкають казки , Аркадія моя

 

                                                          

 

                                                                        ****

Чим ближче мандрівники наближалися до міста тим гучніше чувся галас і сміх. Це не було схоже на звуки міста в якому Саша жив до того як потрапив сюди. Він не міг повірити в те, що сміх людей може звучати гучніше, а ніж автомобілі, та і машини в цьому місті були, що заперечувало той варіант, що він опинився в минулій епосі. Питань було більше ніж відповідей, але через свою скромність він ще розмірковував чи доречно їх задавати аж доки тишу не порушив Дивак.

Як тобі подобається у мене вдома? То весь цей світ це твій дім? Взагалі то, частіше мій дім це скриня, але тоді коли я прокидаюсь від сну, то це місце заміняє мені дім. Дуже гарно. Але, сер, тут дракони? Хіба цим людям не страшно? Не страшно! Розсміявся Дивак.  - Дракони створіння миролюбні, звісно якщо не намагатися вкрасти їхні скарби, а ніхто з жителів цього світу ніколи б не зробив нічого подібного. Так, розумію, я б також не наважився вкрасти в дракона. Не тільки в дракона, запам’ятай, ти зараз в світі де є тільки правда. А правда завжди дуже проста. «Любити любов і творити добро» кредо кожного із жителів даного простору.   В моєму домі зараз війна… сумно згадував Саша. - Та це також правда! Я чесно кажу! Так знаю, але для нас, в війні правди  нема. Війна справжнє зло, зло породила неправда, розумієш? Так, здається розумію. Промовив хлопчик не розуміючи нічого. То де живуть люди що люблять зло? Чи вони взагалі не живуть? Звичайно живуть! Не так далеко як ти б міг подумати. Але ми не ходимо один до одного в гості, якщо ти розумієш…? Прийшли!

Перед ними стояла невелика будівля під стиль тутешніх домівок. Охайна і гарна. Біля входу, купами стояли люди з келихами чогось рожевого і синього в середині. Всі розмовляли між собою ніби одна велика родина. На вивісці будівлі був надпис «Їжа у Сема».

Чому так багато уваги до мене, Дивак? Не думай дурного, просто тут люди не звикли до хлопчиків, які гуляють в піжамі. Вирішимо цю проблему пізніше.

 

                                                                             ****

В середині бару було багато світла, лампи окрашені в різні кольори відсвічували всіма відтінками райдуги, грала ледь чутна приємна музика, поруч з високими дерев’яними столами стояли такі ж високі дерев’яні стільці, порожніх місць майже не було. Саша і Дивак зайняли перший вільний столик. Меню вже лежало на столах, тож Дивак з завзяттям почав вивчати новинки. Саша з Шепсом намагалися не сумувати дуже сильно, але це було дарма. Хлопчик роздивлявся бар і людей в ньому, здавалося їжа його не цікавила зовсім. Вже через дві хвилини до них підійшов офіціант

Привіт, готові зробити замовлення? Привіт, почав Дивак. - Я буду бургер з сиром і салат. Саша?

Сашко мовчки підвів очі і не вимовив ні слова, але його мовчання було досить гучним

Два бургери з сиром і дві порції салату. Скажіть, а Сем зараз тут? Так, він в своєму кабінеті. Могли б ви сказати йому що прийшов Дивак. Звичайно.

Офіціантка пішла від них. Обидва хлопці пригнічені не розумінням свого найближчого майбутнього дивились то на підлогу то в стелю намагаючись не зустрічатися поглядом.

Хто такий Сем? Нарешті наважився запитати Саша Володар цього бару і мій кращий друг. Взагалі це він придумав мені таке прізвисько, до цього в мене не було імені, одна тільки місія. Місія? Творити Дива. А Диваком мене прозвали через мої методи і логіку. Ніхто ніколи не може здогадатися коли куди і з яким саме дивом я прийду. І ти прийшов до мене? Ні, ні. Зараз ти прийшов до мене. 

Через декілька хвилин їжа була на столі. Дивак одразу почав їсти, продовжуючи робити вигляд, що нічого не звичного не відбувається. Хоча десь глибоко в душі він був в такому ж розпачі як і хлопчик. Згодом із кімнати, двері в яку були майже непомітно замасковані під інтер’єр бару вийшов чоловік. Його зріст був не менше ніж один метр дев’яносто сантиметрів, спортивної статури і брутальної зовнішності. В просторі де живе Саша такі чоловіки вселяли страх, але ж Дивак обіцяв що в цьому світі живуть виключно добрі люди. Цей чоловік підійшов до столу хлопців, і взяв ззаду за плечі Дивака, так що той підскочив зі свого стільця, це і був славнозвісний Сем.

Друже! Говорив чоловік Дивакові, милим і майже писклявим голом, не звичним для чоловіка такої статури.

Провівши в обіймах цілу хвилину всі повернулися до їжі. Розмова двох старих друзів змогла розвеселити Сашу. Багато жартів і приємних спогадів, всім присутнім дарували теплі почуття затишку, мов вдома. Сашко також не залишився без уваги. Сем одразу помітив незнайомця в своєму барі, та пригостив його пуншем. Це і була та сама синя штука, якою були наповнені келихи відвідувачів. На смак це виявилося немов жуйка. Та сама дешева жуйка з неймовірною кількістю шкідливих домішок, як говорила Сашина мама. А коли з їжею і напоями було покінчено, Сем запросив Дивака до кабінету, для серйозної розмови, на якій наполягав сам Дивак.

Якщо ситуацію змінити було не можливо, треба було змінити своє ставлення до неї, чим і прийнявся займатися Саша. За ті двадцять хвилин доки Дивак з Семом були відсутні, Саша замовив і з’їв десерт, відвідав вбиральню і привів свою зачіску до ладу, та навіть спромігся завести нових друзів. Вже через три хвилини від тоді, як хлопці опинилися в барі всіх присутніх перестав турбувати Сашин зовнішній вигляд, але людей цікавило, що такий хлопчик робить в пізню пору за межами дому. Ще більше всім сподобався Шепс. Пес який вже знав команди «сидіти», «лежати» і подавав лапу кожному хто попросить. Біля них зібрався великий натовп людей, Саша і Шепс стали справжніми зірками вечора, всі гарно проводили час і були раді новим знайомствам, аж доки з кабінету не вийшли двоє. Сем і Дивак не відповідали атмосфері в барі. Їхні обличчя були похмурі і задумливі, що розвіяло все приємне враження від вечора і повернуло Сашка на землю.

Нам час іти. Сем дав мені ключ від однієї з своїх квартир, заночуємо там, а в ранці подумаємо що нам робити.