Наналі Найт - Дрімляндія, Наналі Найт

 Зіссієль прокинулася у повній темряві. Ну, майже: крила Ціони світилися, поки вона спала. Тому та швидко зрозуміла, що у будинку Ві. 
  Дівчина підійшла тихенько до підвіконня, де була сумка Айлін. Вирішила пошукати щось корисне, але знайшла дещо важливіше. 
 У сумці був кришталевий шар, який вона впізнала одразу. Її руки сіпнулися, та ледь не вронили шар на підлогу.
-Mata...-пробурмотіла Зіссієль, роздивляючись його.-Як він потрапив до неї?
 Через пару хвилин кришталевий шар завібрував у блідих руках. Це було не дуже знайомим відчуттям для неї, що вона, мабуть, лише раз відчувала. Шар почав червоніти, зовсім швидко перетворився на червоний та яскравий.
-Не може бути...Ти обрав мене!-зрозуміла та.-Чому тоді не зробив це? Чому?
 Вона подивилась у вікно, з якого було видно стіни столиці. Було темно, але ліхтарі у місті робили його видимим. 
-Я можу повернути собі свою владу. Я можу...
  До шиї ельфійки торкнулося холодне лезо меча. Тільки зараз помітила чиєсь дихання за спиною.
-Поклади шар, незнайомка!-почувся їй у вухо знайомий голос. Зіссієль з несподіванки повернула голову, не зважаючи, що лезо пошарпало їй шию.
  Вона побачила того, кого усім серцем ненавиділа. Це був її колишній вартовий.
-Корін!-прогарчала вона.-Що ти тут робиш?
-А що ви тут робите?!-перепитав він, опустивши лезо.
-Не твоя справа, дурний вартовий!
  Вона вдарила його ліктем у груднину, аби він відійшов подалі. Корін підкорився та відійшов на два кроки.
-Вибачте, принцесо Зіссієль, але я не можу вам дати піти з цією річчю.-сказав він, дивлячись на червоний шар.-Він належить Айлін.
 Зіссієль обурили його слова, але намагалась промовчати про це. Він не повинен знати, що це за кришталевий шар, як і більшість.
-Він мені потрібен, тому я його забираю, отже відійди аби я пройшла.
 Корін не зрушив з місця.
-Не дозволю вам пройти. Або ви самі віддаєте це, або я забираю сам.
 Зіссієль почала сміятися, ухопившись за живіт. Хлопець у сорочці здивовано дивився на неї.
-Не сміши мене!-сказала вона.-Пару років назад ти злякався бандитів, що напали на мою карету та просто втік, замість того аби захистити мене! А зараз кажеш, що забереш у мене цей шар?
 Корін тяжко видихнув та через секунду був біля її вуха, поклавши долоню на шар, що тримала у руці та.
-Тоді я був молодий і дійсно боявся.-говорить він.-Але зараз жах допомагає мені йти далі й боротися.
 Він узяв шар у руку та відійшов із посмішкою. Зіссієль не дуже сподобалось таке, тому вона накинулася на нього. 
Корін втратив рівновагу та впав на сідниці, Зіссієль впала на нього, намагаючись схопити потрібну їй річ. Шар падає на підлогу та серце принцеси завмирає на секунду. 
Але кришталевий шар, що вже повернув собі прозорий колір, не розбився та покотився по підлозі. Зіссієль хотіла поповзти за ним, але її колишній вартовий ухватив за талію та не давав злізти з нього. 
 Вона почала відбиватись: бити кулаками по грудині та обличчю, намагаючись звільнитися. 

  Айлін відкрила очі. Побачила знайому білу стелю з люстрою та за секунду встала. Вона вдома! 
 Її шафа була відчинена і речі випали з неї. Був повсюди безлад, вікно відчинене, тому було у кімнаті дуже холодно.
-"Зіссієль була тут остаточно. Дивно, що я повернулася...-міркувала та.-Але як це сталося? Може, коли ми засинаємо біля книги, то міняємося місцями?"
 Дівчина узяла книжку у руки, що лежала на краєчку ліжка. Роздивлялася та міркувала про все, що з нею сталося. Це дійсно просто сон, нічого більше. Уява.
 Але вона потім переконалася в іншому, коли у дзеркалі побачила ту саму сукню, що одягала в Дрімляндії. Це не сон! Це було усе реальне!
 Айлін вирішила переодягтися та поприбиратись. Одягла те, що було вмісним-великий светр, джинси та кеди, а те, що було на ній та на підлозі-засунула у шафу. 
 Потім розплела свої коси та зачесала назад волосся, дивлячись на себе у дзеркалі. 
-О боже, Сем!-згадала про нього та.-Треба до нього зайти та вибачитися.
 Айлін в останній раз поправила червоне волосся та вийшла з кімнати, зачинивши її. Пішла по коридору до сходів, аби піднятися на четвертий поверх. 
 Багато людей проходили крізь неї, але вона не зважала уваги ні на кого. Вона йшла тільки до дверей, що вели до її коханої людини. Зупинившись біля них, її кулак застиг у дверей аби постукати.
 Але вона не наважувалася постукати. Нервувала дуже сильно, не знала що і казати, коли він відкриє. Айлін закрила очі й видихнула повітря, постукала. Ніхто не відповів, вона провернула ручку дверцят і вони не відкрились. Тоді відчула розслаблення.
-"Добре, є час все обдумати."-сказала вона сама собі і обернулася, аби йти до себе. Тут перед її обличчям він.
-Йой!
  Вона впустила униз очі та побачила голий тулуб хлопця. Він спітнілий, його волосся було мокре і розпатлане.
-Вибач.-сказав він, тяжко видихнув.-Я тільки з баскетболу. Ти дуже зайнята?
-Що? Та наче ні...Я саме до тебе йшла.-відповіла Айлін.
-Тоді я переодягнусь і прийду до тебе, гаразд?
-Добре.-кивнула вона.
-Зустрінемось. 
 Сем відчинив свою кімнату та зайшов, зачинивши за собою двері. Айлін зітхнула та пішла до себе.
 Десь п'ятнадцять хвилин вона чекала на нього, крокуючи по кімнаті колами. 
 Після дверцята відкрились, до неї зайшов хлопець. У червоній футболці та джинсах. Перше, що він зробив-обійняв. Уся зібраність та впевненість Айлін розчинилися. За хвилину він відпустив її.
-З тобою все гаразд, я рад. Де ти була?
-Це дуже складно пояснити...Але повір, я не хотіла приходити на зустріч...Вірніше хотіла, але я не змогла! Я...Боже...
-У тебе в кімнаті була якась незнайомка.-повідомив Сем.-Не пам'ятаю, щоб у тебе була нова сусідка.
-Ох, а це...Боже мій, як тобі все пояснити?!-схопилася за чоло вона.
-Присядь, будь ласка.
  Вони сіли на постільну білизну, під якою Айлін намацала книжку. Вона залишила руку на ній, якщо потрібно-дістати.
-Сем, я можу тобі довіряти?-запитала, поправляючи волосся.
 Його очі розширились від здивування. 
-Звісно можеш, як не дивно. Щось сталося?
-Це трохи дивна історія...дуже дивна. Тому якщо це ти приймеш не серйозно та подумаєш, що я божевільна, тоді просто нікому про це не розповідай, гаразд?
 Айлін так швидко все проговорила, що йому знадобився час аби зрозуміти усе. Сем у відповідь лише мовчки кивнув.
-Гаразд.-та дістала книжку та показала йому. Його очі одразу приковані до обкладинки.-Вчора я знайшла ось цю книгу. Її назва "Дрімляндія". За допомогою неї я змогла потрапити до світу снів!
 Сем здивовано витріщався на неї. Дівчина занервовано всміхнулась. 
-Я розумію, що це дивно...Але це правда!-казала далі та.-Там дійсно велике місто, мешканці-ельфи, хвороби-гриби, а також своя мова! Навіть та незнайомка з того світу!
-Айлін, я не розумію про що ти. Як я можу цьому вірити?
-Зажди хвилинку!
 Айлін піднялася та відкрила шафу, з якої випав одяг. Вона знайшла те саме плаття з капелюхом і взуттям, продемонструвала його другу. 
-В це мене одягнули там! Остаточно у наш час я б не одягалась як у шістнадцятому столітті.
-Добре, я тобі майже вірю.-кивнув Сем, поклавши сукню на ліжко.-Можеш показати як туди потрапити?
-Навіщо це тобі?
-Цікаво. Ти ж знаєш, як я полюбляю фантастику та пригоди.-всміхнувся він і ця усмішка розчинила усі сумніви у Айлін.
-Добре,-присіла до нього вона,-я зрозуміла, щоб потрапити туди, треба заснути біля книжки.
-Дійсно дивний спосіб, ну спробуємо.
-Що?
 Сем схопив її за плечі та повалив на ліжко. У Айлін перехопило подих від несподіванки та виронила книжку на підлогу. А коли він обійняв її, то вона наче...розслабилася. 
 Вони мовчки один на одного дивились. Дивились у очі. Айлін опустила погляд на його губи, які посміхалися до неї. Їй здавалося, що ось-ось він поцілує її.
  Але Сем просто розсміявся їй у лице та обійняв ще сильніше. 
-Ну ти й дурненька!-заявив той.-Ти дійсно думала, що я повірю у це?
-Так...
-Айлін, тобі треба трохи відпочити.-серйозно говорив він.- В тебе в голові повна нісенітниця. 
-Але мені не потрібен відпочинок! Це не нісенітниця!-встала та одразу, але Сем схопив її за руку та потяг назад.
-Це вже не жарт. Лягай біля мене та відпочинь.
  Спокуса лягти біля нього була дуже сильною. Пройшло дві хвилини вагань та вона закрила очі, лежачи в його обіймах-теплих і спокійних.
 Через пару хвилин її потягнуло у сон. 

 Зіссієль і Корін далі змагалися за кришталевий шар. Вдарив того по обличчю, вона вирвалася з його хватки та підібрала шар. 
 Вартовий підняв погляд, побачив за спиною принцеси постать, сподіваючись, що це Айлін. Коли ця постать вдарила по потилиці Зіссієль, то та впала на ноги і шар покотився до його ніг. 
 Це був хлопець у червоній футболці та джинсах. Він наклонився до кришталевого шару та узяв його, а потім глянув на Коріна.
-А ти хто такий?!-обурений вже він, побіг на нього аби забрати потрібну річ.
 Незнайомець відійшов із дивною посмішкою у бік та щезає у темряві, наче розчиняється. Корін озирається навколо, але нікого нема. 
 Тоді згадав про Зіссієль і обернувся. Замість неї на підлозі лежить Айлін. 
 Ельф сів на коліна біля неї та узяв її на руки. Прибрав червоні пасма з обличчя дівчини та побачив вперше її без капелюха.
 Він наче зачарований дивився на її обличчя, таке не звичне для нього. А ще Корін знайшов одну відмінність. У неї короткі вуха.
-Що з нею? Я таке бачив...лише у людини!-пробурмотів той. 
 Айлін, почувши його голос, відкрила очі та озирнулася. Потім вскочила.
-Ні, ні, ні, ні!-говорила вона.-Я не повинна бути тут!
-Айлін, що ти таке кажеш?-досить спокійно запитав Корін, піднімаючись з колін.-Що сталося? Чому принцеса Зіссієль опинилась тут? Та взагалі що відбувається?!
 Дівчина пару хвилин витріщалася на нього, намагаючись підібрати потрібні слова. А після у кімнату ввірвалися Ві:
-А ну стояти!
  Вона дістала віяло та махнула вперед у повітря ним, з нього вистрелила голка та поцілила у вікно.
Ось тоді проснулась Ціона і заверещала. 
-А-А-А-А! Що тут відбувається?!
-Це ви повинні відповісти мені!-психанув Корін та скрутився на підлозі.
 Ві та Айлін переглянулися, та ельфка заховала віяло, підійшла до вартового.
-Агов, друже...Не треба так реагувати! Ходімо до кухні, я тобі чаю зроблю.
 Через пару хвилин усі були на кухні. Лише маленький ліхтарик-квітка давав світло у приміщенні. Корін п'є чай та тяжко зітхає, щоб заспокоїтися.
-Айлін, треба розповісти йому все, якщо ми далі будемо працювати разом.-повідомила Ві.
-Добре, розповім.-кивнула та і повернулася до нього.-Я людина, потрапила сюди...випадково.
-Я зрозумів це.-кивнув той.
-Я познайомилася з Зіссієль у ту мить, коли потрапила сюди. Але вона мене обдурила та перейшла у мій світ, залишивши мене тут.
-Але, я так розумію, поки ти спала, вона теж заснула і ви змінилися місцями?-здогадувалася Ціона.
-Мабуть, так.-кивнула дівчина.-Отже, я хочу знайти спосіб повернутися до себе назавжди. Тому вирішила піти з тобою, бо мені до Старого пагорбу. 
-Все, я усе зрозумів.-кинув смішок Корін і допив чай з чаші із листка.
-А в тебе що трапилося?-запитала Ві у нього.
 Вартовий поставив на стіл чашу та поклав підборіддя на сплетені пальці.
-Я почув дивні звуки, прийшов до кімнати Айлін.-розповідав він.-Зайшов, а там Зіссієль із кришталевим шаром, що світився червоним. Я ж подумав, що це твоя річ та почав забирати її. Але вона майже забрала в мене його.
-Так, це моя річ.-кивнула Айлін.-Мені її подарувала Астра.
-Добре. Ось коли принцеса Зіссієль забрала той шар, то з'явився ще якийсь незнайомець. 
-Незнайомець?-прищурила очі Ві.
-Так, я його не знаю.
-А опиши його, зможеш?
 Корін замислився, намагаючись згадати його вигляд.
-Це був хлопчак у червоній верхній одежі з короткими рукавами та у штанях синього кольору. Такі дивні штани... Волосся, мабуть, більш брунатне.
  Айлін одразу поблідніла.
-Що таке?-занервувала Ціона.
-Це мій друг Сем по опису. Він був зі мною, коли я заснула.-пояснила вона.-Теж сюди потрапив... Що ж він зробив?
-Ну, він вдарив Зіссієль по голові, вона знепритомніла та вронила ту річ.-згадував Корін.-Після чого той Сем схопив шар і зник у темряві.
-Як це?!-в один голос запитали дівчата.
-Не знаю я! Він поринув у темряву і зник. Обернувся, як Айлін вже замість Зіссієль лежить на підлозі.
 Ціона глянула на Айлін.
-Це все дивно дуже...
-Знаю, то що нам робити?
-Перш за все йдіть до Старого пагорбу.-сказала Ві.-Це з ранку, але зараз вам потрібен сон і відпочинок. Йдіть до своїх кімнат.
-Добре, тоді на добраніч.-кивнув Корін та поквапився до себе.-Сподіваюсь, знов не побачити того Сема.
-Сподівайся.-буркнула Айлін.-На добраніч. 
 Усі розійшлися по ліжках та лягли спати, залишивши посуд на столі.