Алюшина Полина - Сни - мої єтюди, Алюшина Полина

Жінка схопила кирку, кілька разів ударивши по товщі льоду.

- Гей, гей!  Ти сдуріла!? Воно може обвалитися! – Здивовано вигукнув її супутник та відскочив убік.

 - Воно знаходиться за цією стіною!  Нам треба пробратися туди!

         Жінка поглянула на чоловіка пронизливим поглядом, благаючи про допомогу.  Кларк глянув спочатку на стіну, потім на жінку і видихнувши, швидко почав знімати з себе портфель.

 - Що ти робиш?  – Здивувалася жінка.

 - Рубати лід із вагою на спині буде не зручно.  Краще відійди.

 Чоловік дістав свою кирку і почав із силою вдаряти по крижаній корці.  Лід піддався і розсипався, як пісок, що йому зовсім не властиве.

Тріщини на стіні почали розростатися, і незабаром почувся черговий тріск - стіна почала розвалюватися.

 - В бік!  – Вигукнув дослідник.

         Він схопив жінку за руку, відтягнувши подалі від обвалу та вкрив собою.

         Крижаний мур з гуркотом розбився, відчинивши прохід у сусідню порожнечу.

         Снігова хмара осіла і обидва дослідники повернулися до проходу.  Кларк міцно обіймав жінку за плечі, насторожено дивлячись у прохід, що утворився.

         Жінка різко відштовхнула його від себе, кинувшись до проходу.

 - Мей, почекай!  - Кларк схопив портфель, що лежав на снігу, та прослизнув крізь тунель за своєю супутницею. Важко просуваючись між крижаними скелями, чоловік, нарешті, опинився в сусідній кімнаті, де вже була Мей.  Він важко дихав. Згодом, перепочивши, Кларк повільно підняв голову і став поруч із жінкою.

 - Це - диво!!  Мей, ми знайшли його!  Знайшли!  Уявляєш!  Боже, не віриться, що це правда!  - Чоловік схопився за голову обома руками, не вірячи своїм очам.

         - Мей, я люблю...

 Пролунав постріл.  І безмовне тіло дослідника звалилося на снігову підстилку.  У його черепі зяяла наскрізна дірка.

 - Привіт від мене Мелісі, виродок...