Юлія Келер - Пʼять пелюсток любові, Юлія Келер

Після ситого обіду її схилило на сон. Юкі приспустила жалюзі - на щастя, їх уже встигли встановити, - лягла на матрац і заснула. Вона бачила неприємні безладні фрагменти сну і маялася, і не могла прокинутися, поки її не розбудив сильний стукіт у вікно. Це робітники поспішали повідомити, що на сьогодні виконано все за планом і вони вирушають додому, а рано-вранці знову візьмуться за справу.

- Добре. Дякую і до завтра, - прогуділа Юкі через відкрите вікно і подивилася на сіре небо, а потім миттю глянула на годинник, який показував рівно шість.

Насувалися хмари, і здійнявся вітер. Через годину небо спалахнуло громом, заблищала блискавка, і почалася сильна злива. Завжди пекло на сильний дощ. Ось тільки Юкі не хотілося бути однією в незатишному сірому будинку. Вона знову набрала Саймона. Він відповів і сказав, що вже в дорозі, але в місті пройшов сильний ураган і повалило в кількох місцях дерева - так що не проїхати звичайним шляхом і доведеться об'їжджати, а це ще зверху десь двадцять миль.

Юкі насупилась, але робити було нічого. Вона сказала Саймонові, що любить його, і просила бути дуже обережним. Їй не подобалося, що він у таку негоду за кермом, і майнула найдурніша і найогидніша думка, яка зазвичай відвідує жіночу голівку в екстремальних ситуаціях, але вона зуміла її швидко відігнати, запаслася терпінням і вирішила стійко чекати. "Ураган не буде довгим, – заспокоювала себе Юкі. - Година-друга й розпогодиться і Саймон зараз же приїде".

Вона пройшлася з побоюванням по нижньому поверху, здригаючись при кожному гуркоті грому, потім опустила зовнішні жалюзі на вікнах. Будинок поринув у темряву. Але так було краще, ніж яскраві відблиски блискавки і звуки грози, що леденять душу, які при зачинених вікнах і надійних жалюзі помітно притуплялися. На підлозі біля матраца стояла лише одна палаюча свічка, яку Юкі знайшла в одній із кухонних шаф. Вона обшукала всю кухню у пошуку свічок і виявила ще один ручний ліхтар. "Мабуть, робітники забули його", подумала вона і кілька разів натиснула кнопку. Ліхтар спалахнув, потім знову згас. Їй стало легше від того, що в хаті нехай і мізерне, але є світло.

Вона побродила з кімнати в кімнату, спрямовуючи струмінь світла в кожен кут, подивилася на годинник, що бовтався на її зап'ясті. Їй було нудно одній тинятися по порожньому будинку без Саймона, та ще в розпал грози. "Як він там? Чи все з ним гаразд?" - переживала Юкі і знову набрала Саймона. Пролунали часті гудки. Вона тривожно поклала телефон на стіл і з хвилину на нього дивилася, трохи покусуючи палець у нервовій напрузі. Їй стало страшно за нього. Зовні розігралася пекельна буря: ще дужче ревів вітер, дощ шалено бив по даху, що моторошний гуркіт доносився вниз. Десь щось невпинно гриміло.

Юкі причаїлася з ліхтарем у руці, завмерла, як злякане звірятко, і нервово поглядала на годинник. Було дев'ятої вечора, а Саймон не з'являвся. Запилікав телефон. Від Саймона надійшло повідомлення. Він перечекав грозу в мотелі і був уже в дорозі. Юкі написала, що закрилася в будинку і її трясе від страху, але вона немаленька, впорається, а йому веліла не поспішати і не ризикувати.

Вона підбадьорилася, вмилася холодною водою, поплескавши себе по щоках, і сказала - не розкисати, боятися тут нічого, - потім помітила в кутку на стіні ключ. Він висів на цвяху біля входу до кухні. Вона взяла його, трохи покрутила і тут же їй спало на думку, що це може бути той самий ключ від заправки.

Юкі підійшла до скляних розсувних дверей, натиснула кнопку на стінній панелі, і жалюзі відкрилися більше, ніж наполовину. Вона легко відсунула скляні двері убік. Крізь невелику щілину поривчастий вітер з дощем дмухнув їй прямо в обличчя. Юкі замружилася. Не роздумуючи, накинувши кофтинку на голову, вона швиденько перескочила через терасу, збігла сходами вниз, перелетіла через калюжу на ґрунтовці і шмигнула під навіс. Дощ встиг її трохи намочити. Крапельки стікали по обличчю. Юкі витерлася рукавом намоклої кофти і підійшла до дверей автозаправної будівлі, куди сьогодні вдень безуспішно намагалася увійти. Засунувши ключ у замкову щілину і двічі повернувши його, замок клацнув - двері відчинилися. Потягло вогкістю та пилом.

Невеликий прилавок ліворуч біля стіни і порожні полиці здичавіли в курному приміщенні. Вона там нічого такого не побачила, хіба що якесь сміття, пару пачок цигарок, що завалялися на полиці, та роздовбану касу. Юкі запалила і прокашлялася. У горлі засвербіло, а в роті залишився неприємний присмак тютюну. Вона пройшла ще в якусь комірчину за прилавком. Там стояли тільки щітка, швабра та відро, і пошарпана ганчірка в дірках.

- Ось ти де.

Юкі скрикнула від жаху і притиснула руку до серця, яке так сильно колотилося, що ось-ось і вистрибнуло б з грудей. Вона приголомшено і нерухомо дивилася на щасливого Саймона, який посміхався на весь рот і широко розкинув руки для міцних обіймів.

- Саймон! - закричала Юкі і пригорнулася до його грудей, злісно голосячи, що він налякав її до смерті і щоб більше так не робив.

- Гаразд, заспокойся, - ніжно говорив Саймон і погладжував Юкі по розпатланому волоссю, що збилося в бік. - Що ти тут робиш? - продовжував він.

Юкі розімкнула руки, підвелася рівно і дістала з кишені ключ.

- Я випадково виявила його в будинку на кухні і захотіла перевірити, чи не від цих він дверей. - Вона закрутила ключем перед його носом.

- І в таку негоду ти поперлася сюди? - Саймон насупив брови і щільно стиснув губи.