Єва Щер - Помста Кривднику , Єва Щер

Цей чоловік насувався все ближче. Повітря навколо ніби згущувалося від мого страху. Коли я спиною вперлася в двері, зрозуміла, що час діяти. Каре казав, що емоцію можна перенаправити в силу. Я почала намагатися зробити щось із цього страху. Відчула, як пальці починають палати, і раптом побачила іскру! Чоловік, що наближався, здивовано подивився на мене, а потім почав гучно сміятися.

— Мала, де ті сили, про які всі говорять? Маленька іскорка — це край твоїх можливостей? — сказав він, криво посміхаючись.

І тут я наче вибухнула. Пальці почали нагріватися все сильніше і сильніше. У долонях з’явилася маленька вогняна куля. Я відскочила від дверей і, сама не знаю як, кинула кулю у першого чоловіка. О, боже! Я пропалила йому коліно! Він впав на підлогу й почав кричати від болю. У цей момент другий чоловік схопив мене за шию й притулив до стіни.

— Суко, ти що робиш? В свої сили повірила? — прошипів він на мене.

Я вперлася рукою в його груди, і його футболка та шкіра почали горіти. Він скрикнув і послабив хватку. Я використала момент і вдарила його ногою в живіт, він випустив мене. Тоді він почав ганятися за мною по кімнаті, поки його друг лежав із пробитим коліном. Я намагалася зрозуміти, чим би захиститися. На столі лежала велика книга. Так, це воно! Я схопила її, різко зупинилася і вдарила нападника по обличчю. Він упав на свого товариша, а я виграла кілька дорогоцінних секунд, щоб утекти.

Вибігши з будинку, я побігла в ліс. Щоки палахкотіли від сліз, а руки — від вогню. Як я змогла це зробити? Потім почула знайомі голоси й побігла на звук. Коли побачила брата і Каре, кинулася до них. Не могла сказати нічого зрозумілого, просто ридала на плечі Наміда.

— Макі, що сталося? Де ти була? Ти поранена? — першим порушив тишу Каре.

— Я… Вони… Замкнули мене в якомусь приміщенні, руки зв’язали. А я… Я їх того… — сказала я, ледве стримуючи схлипи.

— Сестричко, заспокойся. Давай сядемо, і ти розкажеш усе, як було. Ми з тобою, все буде добре, — сказав Намід.

— Т…так, давайте.

Не помітила, як ми дійшли до ставка і розмістилися там. Уже почало сходити сонце, і перші теплі промінчики зігрівали тіло й душу. Каре приніс ягоди та гриби з лісу, і почав готувати сніданок.

— Макі, розкажи, що сталося, — збентежено промовив Каре.

— Спочатку я прокинулася вночі й почула дивні звуки. Потім на голову натягнули щось, я втратила свідомість , і потім  прокинулася зв’язана у темному приміщенні. Я почала кликати вас, і до мене прийшов якийсь чоловік, затягнув мотузки й пішов. Я вирішила діяти й почала послаблювати їх. Коли нарешті змогла звільнитися, підійшла до дверей і штовхнула їх. Але там на мене чекали двоє чоловіків.

— З цього моменту більше подробиць. Як вони виглядали? — перебив мене Каре.

— Вони обидва були кремезні. Один із темним волоссям та темними очима, ще й з довгою бородою. А другий — рудий, без бороди, і очі зелені, наче. Одягнені просто: футболка і штани.

— І як ти змогла вибратися? — зацікавлено запитав Намід.

— Спочатку я дуже злякалася, коли темноволосий почав погрожувати. І тоді згадала про тренування, перенаправила страх у руки. Там з’явилася вогняна куля! Я жбурнула її в коліно темноволосого. Потім рудий почав мене душити, але я рукою прижгла йому груди й вдарила ногою. Потім взяла книгу й вдарила його по голові. А далі просто бігла звідти дуже-дуже швидко.

— Неймовірно! Вогняна куля! Макі, ти розкриваєш свої сили! — з радістю сказав Каре. — Коли тобі стане краще, обов’язково спробуєш зробити це ще раз.

Я ніколи ще не бачила Каре таким щирим. Він виглядав, як дитина, якій подарували цукерку. Хлопці вже приготували сніданок: зварені гриби й ягоди "на десерт". А я знову відчула, як до очей підступають сльози.

— Чому ти плачеш? — здивовано запитав Намід.

— А якби вони мене вбили? А якби вас? Я забула сказати, вони планували заманити вас до мене й "розібратися", — голосно схлипуючи, сказала я.

Каре підходить і стискає мою руку.

— Макі, ти змогла сама їх повалити. Загроза вже минула. Це я дурень, треба бути пильнішим і не давати слабину. Ми скоро підемо шукати кривдницю. Тому найближчими днями потрібно багато тренуватися, адже небезпека може очікувати нас будь-де.