Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Історія світу в 10 1/2 розділах 📚 - Українською

Джуліан Патрік Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

311
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Історія світу в 10 1/2 розділах" автора Джуліан Патрік Барнс. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 87
Перейти на сторінку:
завжди було / Повертатись додому…», Спайка Тіґґлера вітали тричі з одного боку і тричі — з другого. Лімузин рухався поволі, бо після першого кола пошани Спайк став на заднє сидіння, щоб усі його бачили, і щоразу, коли проминав алкозаправку, її господар Бак Вайнгарт гукав його: «Ти її вести будеш чи доїти?» — згадуючи, як Спайк заїдався до повільних водіїв, коли вони вдвох колись бурунили місто. Шість разів Бак Вайнгарт репетував: «Агов, Спайку, вести чи доїти!» — а Спайк, кремезний, темноволосий, махав йому, панібратськи киваючи. Пізніше, за бенкетом у ресторані, який колись здавався Спайкові дуже пишним, а тепер нагадував поховальну контору, герой рідного містечка, спочатку такий незвичний з астронавтською стрижкою і в міському костюмі (наче хотів спробувати себе на роль президента Ейзенгауера), виголосив промову про те, що завжди слід пам’ятати, звідки ти прийшов, хоч як ти віддалився від рідної домівки. Присутнім промова видалася красивою і гідною, а один з тих, хто з місця відповів йому, навіть вніс пропозицію перейменувати Вейдсвілль на честь досягнення його великого сина і дати містечку назву Мунсвілль. Громада на кілька тижнів загорілася цією ідеєю, але поступово охолола, частково через заперечення старої Джессі Вейд, останньої живої онучки Рубена Вейда — мандрівного торгівця, який колись на початку століття вирішив, що в цій місцевості добре ростимуть гарбузи. З гарбузами в нього не вдалось, але це не причина, щоб ганьбити засновника сьогодні.

Спайк Тіґґлер не завжди був у Вейдсвіллі такий популярний, як того дня 1971 року, і не лише мати Мері-Бет вважала його шаленим і казала, що зарано війна скінчилася — треба було би посадити юного Тіґґлера на пароплав і відправити на схід, хай би там із японцями бився, а не з половиною рідного міста. Коли на Хіросіму скинули бомбу, йому було п’ятнадцять: цією подією мати Мері-Бет засмучувалася з суто місцевих причин; проте у свій час і Спайк отримав свою війну, літаючи винищувачами F-86 над річкою Ялуцзян. Двадцять вісім місій, два «міги-15» збито. Уже цим можна було б пишатися Вейдсвіллю, хоча Тіґґлер на той час не повернувся, не повернувся й згодом. Як він це потім пояснював у 1975 році, уперше звертаючись по фінансування в ресторані «Місячний пил» (таке перейменування сподобалося навіть Джессі Вейд), життєвий рух людини, кожної людини, позначений втечею і поверненням. Втеча — повернення, втеча — повернення, як припливи, що граються в бухті Елбермейл, річкою Пасквотенк сягаючи Елізабет-Сіті. Нас усіх відносить припливом, а потім ми з припливом вертаємося. Деякі слухачі більшу частину свого життя практично не виїжджали з Вейдсвілля, тож їхньої думки з цього приводу було годі очікувати, а Джефф Клейтон потім зауважив, що коли він торік проїхав через Фаєтвілль в об’їзд Форт-Бреґґа, щоб навідатися до Світової зали слави гольфу в Пайнхерсті, а потім вчасно повернувся на кухоль пива з Альми — то йому це не дуже скидалося на припливи на річці Пасквотенк; проте що той Джефф Клейтон знає. Так що всі згодилися повірити Спайкові на слово, оскільки Спайк не просто у світ виходив, а і — як пам’ятно відзначила стара Джессі Вейд — і зі світу теж.

Спайк Тіґґлер датує свій перший оберт механізму «втеча — повернення» тим днем, коли батько взяв його до Кітті-Гока, задовго до появи там копії ковчега в ролі центру молитви. На той час там була тільки пласка злітно-посадкова смуга, пласкі відкриті небеса, а далі, по другий бік порожньої дороги, де хіба вряди-годи зблисне далека вантажівка, якісь пласкі дюни і помірно бурхливе море. Інших дітей вабила помада й джаз бурхливого міста, а Спайка — заспокійлива простота землі, моря і неба в Кітті-Гоку. Принаймні саме так він розповів на іншому благодійному обіді, і йому повірили, хоча раніше ні Мері-Бет, ні Бак Вайнгарт від нього нічого подібного не чули.

Рідне місто Спайка Тіґґлера міцно стояло за демократів і ще міцніше за баптистів. У неділю після поїздки до Кітті-Гока від Спайка біля церкви Святої Води чули слова доволі недоречного захоплення братами Райтами, і стара Джессі Вейд зауважила йому, тринадцятирічному, що коли б Бог призначив нас літати, то дав би нам крила. «Але ж машину водити Бог нас призначив?» — юний Спайк дещо зухвало вказав на відполірований «пакард», яким його літня дорікальниця проїхала двісті ярдів до церкви; на це батько Спайка нагадав йому, що коли б не день суботній, то Господь, певне, призначив би Спайкові доброго запотиличника. От цю розмову приблизно в 1943 році за участі Спайка Тіґґлера, на відміну від захоплення землею, морем і небом, жителі Вейдсвілля дійсно пригадували.

Минуло років зо два, бомба занадто швидко для матері Мері-Бет упала на Хіросіму, а Спайк виявив, що коли Господь Бог йому коліс не дав, то батько може їх інколи позичати. Теплими вечорами вони з Баком Вайнгартом гралися: вибирали на другорядній дорозі повільний автомобіль і під’їжджали до нього ззаду так, що їхній радіатор майже впирався в задній бампер тієї машини. Потім, коли вони обережно об’їжджали її й пролітали мимо, то в унісон кричали: «Агов, ти її вести будеш чи доїти?» У тому самому автомобілі й приблизно тоді Спайк, з надією вирячивши очі, звертався до Мері-Бет: «Але якщо Бог не мав на увазі, щоб ми цим користувалися, то навіщо в нас це є?» — цей натяк досяг своєї мети аж через кілька тижнів, бо Мері-Бет була уважніша до церковних заповідей, ніж юний Спайк, та й його спосіб залицяння був не найбільш переконливий на світі. Проте за кілька тижнів Спайк шепотів їй на задньому сидінні: «Справді не уявляю, як можна жити без тебе, Мері-Бет», — і це, здається, допомогло.

Спайк залишив Вейдсвілль невдовзі після того, і більш-менш наступна новина, яку в місті почули про нього, полягала в тому, що він літає на «сабрі F-86» у Кореї і збиває комуністичні «міги» над річкою Ялуцзян. У тому, що Спайк опинився там, відіграла роль низка моментів і емоцій, з яких не всі були пов’язані логічно, і якби він спробував звести своє життя до коміксу, як інколи робив, то спочатку зобразив би, як він стоїть на дюнах біля Кітті-Гока, дивиться на море, потім бере Мері-Бет за груди, не отримує відмови й думає: «Бог не може мене за це вбити на місці, не може», — потім їде в сутінках із Баком Вайнгартом і виглядає перші зірки на небі. Були в нього і любов до машин, звичайно, і патріотизм, і потужне відчуття того,

1 ... 68 69 70 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія світу в 10 1/2 розділах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія світу в 10 1/2 розділах"