Микола Олександрович Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий

Невже це стерво, Валька?.. Батька рідного, значить, теж вона… Комсомолка, вірність Соціалістичній Батьківщині, пролетарі всіх країн… Скільки я їх своїми руками.

— Всі ваші злочини нам відомі, — сказав Петрович. — Може, перейдемо до справи?

— Отже, й Філінчук з ними заодно… — не відповідаючи на запитання Петровича, злісно бурмотів Ганс. — Допомагав, падло… Зуміли завербувати й його, охоронця?..

— Мене ніхто не купував, я сам, з власної волі, — з ненавистю дивлячись на Ганса, сказав Філінчук. — Тобі, кабанові, цього не зрозуміти.

— Перейдемо до справи, Сташевський? — повторив Петрович.

Ганс потер рукою волохаті груди, попросив:

— Дайте води.

На знак Сіровола Філінчук приніс велику мідну кварту з водою. Ганс люто подививсь на свого колишнього охоронця.

— Що тичеш наперсток? Відро принеси, наволоч!

— Досить! — сказав Сіровол. — Вживати надто багато рідини шкідливо.

Відсапавшись, Ганс раптом скочив на ноги, видно, сподіваючись вихопити автомат із рук Філінчука, але Петрович сильним ударом у щелепу відкинув його на лаву.

Добру хвилину тяглася мовчанка. Нарешті Ганс прийшов до тями й почав говорити. Голос його звучав грубувато, але розсудливо, з легким відтінком іронії. Це був знову той самий Ганс — хитрий, цинічний, упевнений в собі.

— Що ж, панове чекісти, зроблено чисто, нічого не скажеш. Ваше зверху, визнаю себе переможеним. Але тільки наполовину. Цілковитої перемоги вам наді мною не здобути, навіть якщо ви через годину розстріляєте мене. А тим часом така перемога можлива. Так, так… Не буду зловживати такими жалісними словами, як щире признання, каяття, поблажливість та інше. Це допоможе мені, як мертвому кадило. Але давайте глянемо на ситуацію з ділової точки зору: що дає вам моя смерть і що може дати моє життя. Ганс, ніби сам здивувавшись такому повороту, всміхнувся й насмішкувато глянув на Петровича й Сіровола. — Тільки так може стояти для вас питання, панове. Адже ви розумні люди, а ваші начальники ще розумніші. Можуть бути неприємності по службі, якщо ви порішите мене згарячу. Яка користь для справи? На одного Ганса в німців менше. А от інший варіант: я даю вам будь-які підписки, викладаю все, що мені відомо, а ви відпускаєте мене з богом. Для чого? Щоб я працював на вас. Часу з моменту мого зникнення минуло небагато, німці мене не запідозрять, я повернусь на своє місце. Все буде шито й крито. А для вас мати в своєму розпорядженні такого агента… Зрозуміли мене? Начальство ваше буде задоволене. Як кажуть: і вовк ситий, і коза ціла. Спокуслива пропозиція. Чи не так?

Гансові очі лукаво блищали. Він повірив, що й цього разу зуміє викрутитися, зберегти собі життя. Але Петрович заперечливо похитав головою.

— Не вийде, Сташевський. Радянська розвідка на такі брудні угоди не йде. Надто багато крові на вас, і її ніякими послугами не змити.

— Кров… — пирхнув Ганс. — Війни без крові не буває. Можна подумати, ви воюєте в білих рукавичках.

— Ви знаєте, про що йдеться — про кров беззахисних радянських людей, яких ви замордували.

— А якщо ви знищите мене, вони воскреснуть?

— На жаль, не воскреснуть. Але усвідомлення того, що злочинець не уник розплати, цього теж немало.

— Моральне задоволення, — кивнув головою Ганс. — Припустимо… Але що вам заважає дати повідомлення в газетах, що колишній начальник поліції, цей нелюд, німецький лакуза Сташевський убитий партизанами, й таким чином вирок, винесений йому двома радянськими судами, виконано.

— Не вигадуйте. Ви засуджені одним судом.

— Значить, ви відмовляєтеся гарантувати мені життя? — обличчя Ганса потемніло. — На що ж ви розраховуєте? Гадаєте, я викладу вам усе на блюдечку, розкрию всі таємниці? А дулю з маком не хочете? Документи лишилися в сейфі. Нічого не скажу, все заберу в могилу…

— Ми все знаємо.

— Дешевий прийом, — засміявся Ганс.

— Нас цікавить одне: чому ви дали наказ деяким своїм агентам згорнути роботу, затаїтися?

— Яким агентам?

— Ну, хоча б Комасі, Голці…

Ганс здригнувся, змінився на обличчі, очі його неспокійно забігали.

— Таких у мене нема! Таких я не знаю!

— Коротку пам’ять маєте. Забули, як ретельно готували легенду для Комахи, як прострелили йому руку, як нарекли його ім’ям убитого на вулиці святої Терези Андрія Когута? Привести Комаху для очної ставки?

— Не треба, згадав… — потер рукою чоло Ганс. — Яким чортовим зіллям напоїла ця ваша?.. Так, я знаю Комаху, готував, посилав. Але це — третьорядний агент, йому доручався лише збір інформації.

— Комаха говорить інше. Ви мали намір використати його не зараз, а в майбутньому, через рік — два, а може, й більше.

— Бреше, — обурився Ганс. — Розсудіть самі: яка розумна людина може розраховувати, що війна триватиме так довго? Німеччина приречена, я знаю це не гірше, ніж ви. Своє завдання я розумів так — відтягти розв’язку. Агентура потрібна нам зараз.

— Ви думали не про долю Німеччини, а про свою власну.

— А хіба для мене це не було одним і тим же?

— Ні. Ви мали надію вижити, знайти нових покровителів. І дуже добре розуміли, що з’явитися до нових господарів з порожніми руками не можна. Інша справа, якби ви змогли запропонувати їм кілька добре законспірованих агентів.

— Це все ваші припущення…

— А Голку ви пам’ятаєте?

— Пам’ятаю. Що з того? Він попався, вбитий?.. Між іншим, добрий, просто-таки чудовий агент був. Поводив він вас за носа.

Сіровол насмішкувато примружився,

— Ви можете назвати прізвище Голки.

Ганс на мить замислився, ніби вирішуючи, як йому слід вчинити, а потім усміхнувся.

— Будь ласка! Якщо це вас так цікавить. Агент мертвий і вже не