Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

class="book">Того дня Тоня сиділа біля вікна і вдавала, що уважно вивчає інструкцію до японського інтерферометра, який я нарешті вибив у нашого заступника директора з загальних питань. Її конспект, як здавалось Сікорській, був надійно замаскований між двома осцилографами, що стояли на підвіконні. Отож студентка-вечірниця зубрила конспект, раз у раз поглядаючи закоханими очима на Ткачука, який з аспірантом Костюком готував черговий експеримент. Ми з Борисенком і Сотником, нашими науковими співробітниками, у сусідній кімнаті прокладали на дошці крейдяні сліди мудрості. Робота йшла з перемінним успіхом. До обіду вдалося зібрати сякий-такий врожай у вигляді чотирьох малюнків, які, на нашу думку, якоюсь мірою моделювали внутрішню структуру скарабея. Ентузіазм хлопців підупав. Вони вже явно були настроєні на їдальню. Я спробував трохи розворушити їх:

— З якою швидкістю повинен бігти собака, щоб не стукати по бруківці сковорідкою, прив’язаною до його хвоста?

Петро Сотник, скорчивши благальну гримасу, потрусив головою. Мовляв, розв’язати цю проблему він зараз просто не в силі. Борисенко робив над собою надлюдські зусилля, але марно.

— Зрозуміло, — констатував я. — Швидкість бідолашної піддослідної тварини повинна дорівнювати нулю, тобто пес повинен сидіти якомога спокійніше. До речі, це задача академіка Капіци…

Фраза так і залишилась незакінченою. З лабораторії долинув пронизливий жіночий вереск. Так лементувати могла тільки Сікорська.

Ми всі троє ускочили в лабораторію.

— Що у вас тут робиться?

Мені ніхто не відповів. Сашко кинувся до вікна і, встромивши між осцилографи голову, став пильно придивлятися до чогось.

— Ну і ну! — почувся його здивований вигук.

Вимахуючи студентським фоліантом над головою, він захоплено констатував:

— Дірка не лише в конспекті! Скло також пропалене.

Сікорська, нарешті отямившись, обурено вихопила конспект із Сашкових рук.

— Злочинець! — вигукнула вона й демонстративно попрямувала до виходу.

Сашко ображено шморгнув носом і, дивлячись кудись поверх наших голів, парирував:

— Свого часу, шановна Антоніно, я розповідав вам історію про фокстер’єра…

— Ви самі схожі на того фокстер’єра, Олександре Пилиповичу, — зупинившись уже біля дверей, підкреслено ввічливо відказала лаборантка, після чого винесла вердикт: — Тепер можете носити свого скарабея замість ліхтаря, щоб потрапити на вулицю Рейтарську.

На цій вулиці, як мені було відомо, мешкала Тоня.

Сашко помітно змінився на обличчі: Сікорська при свідках давала йому одкоша. Треба було рятувати ситуацію. Я наказав пояснити усе до ладу. І ось що стало відомо.

Аспіранту Костюку три дні тому спало на думку дослідити можливості скарабея щодо лазерного випромінювання. Навіть Ткачук поставився до цього задуму скептично, проте врешті-решт згодився проконтролювати експеримент. Та оскільки він не сприйняв всерйоз Костюкової ідеї, мене не було поставлено до відома.

Чотири дні підряд аспірант безуспішно пропускав крізь кристал струм, опромінював його електронами, освітлював вольфрамовою лампою розжарення. Нарешті вчора Сашко на прохання свого підшефного вішисав на складі потужну ксенонову дугову лампу. І сталося диво: скарабей повівся як унікальний лазерний матеріал, що не потребує навіть резонатора!

Жук, наче огризнувшись, послав світловий імпульс такої потужності, що його вистачило, аби пропалити не лише конспект Сікорської, але й дві скляні шиби.

Ткачукові я тут же оголосив догану за недотримання вимог техніки безпеки. Костгок для профілактики отримав попередження, а Сікорській було суворо зауважено, щоб не займалася в робочий час сторонніми справами.

— А між іншим, ваш заступник полюбляє повторювати, що фізика — це те, чим займаються фізики у вільний від роботи час, — кинула шпильку жертва скарабея.

«Ну, якщо вона пом’янула Ткачука, то для нього ще не все втрачено», — подумав я і, щоб закріпити успіх, заявив:

— Ви маленький нахабний демагог, Антоніно. Але в силу обставин, що склалися, можете вважати, що екзамен я у вас прийняв. Заочно. Дякуйте єгипетському жукові, Костюку й Олександру Пилиповичу. А тепер за роботу! Продублюємо експеримент.

Дубль удався лише двічі. Всі наші старання втретє розізлити скарабея ртутною дуговою лампою ні до чого не привели.

В результаті «лазерного інциденту» в авторській післямові до оповідання про Архімеда з’явилось кілька цікавих міркувань, які Сашко досить оригінально пов’язує з архео-фізичною епопеєю. Після того, як вдалося встановити здатність скарабея-кристала випромінювати когерентне світло, Ткачук пов’язав цю властивість з гіпотетичною можливістю існування в Архімеда пристрою на кшталт лазера, спроможного запалити римські кораблі. На цю думку Сашка наштовхнув епізод смерті Менхереса, головного пророка храму бога Собека, під час «подорожі» з допомогою скарабея у Стародавній Єгипет. Те, чого не побачив Демокріт, помітив жук-кристал. Жерця вразив сонячний промінь! «Сонячний лазер?» — це питання відтоді не давало Ткачукові спокою. Однак жодних доказів, які б підтверджували цю архіфантастичну гадку, не було. Коли ж у скарабея несподівано були виявлені властивості лазерного тіла, та ще й такого, котрому не потрібен оптичний резонатор, Сашко зрозумів: чаша — одна із Зоряних Реліквій — у руках карлика Ті послужила знаряддям справедливої помсти — лазерною зброєю.

Ось як аргументував свою гіпотезу Олександр Ткачук:

«Необхідною і достатньою умовою отримання лазерного ефекту є активна лазерна речовина, достатня система накачки і резонатор. Виходимо з того, що лазерне тіло є, це чаша-кристал, яка завдяки своїй параболічній формі може фокусувати генероване когерентне світло. Тепер щодо накачки. Відомо, що безперервна оптична накачка може здійснюватись у сонячній печі. Остання являє собою дзеркальну оптичну систему, яка концентрує сонячне випромінювання на лазерному матеріалі — в даному випадку на чаші. Плоске дзеркало відбиває сонячні промені на параболічне, а воно фокусує їх на активному лазерному матеріалі — чаші. Зрозуміло, що світловий потік, який потрапляє на чашу, залежить від коефіцієнтів відбивання обох дзеркал і діаметра параболічного дзеркала, а також, безумовно, від сонячної постійної. Для того, щоб отримати лазерний пучок необхідної товщини, слід мати зовнішню оптичну систему. Втім, чаша-парабола могла самостійно фокусувати генероване нею світло. Що стосується резонатора, роль його полягає у створенні в лазерному матеріалі таких умов, при яких індуковане випромінювання багатократно проходить крізь активне середовище, тим самим щоразу