Зінаїда Костянтинівна Шишова - Велике плавання

— Що ти хочеш дізнатися про свою долю, сину мій? — поважно звернувся до нього господар.

Я був здивований, почувши, як тремтів голос адмірала, коли він йому відповів.

— Мені передали, — сказав він, — що ти чудово складаєш гороскопи.

— Гороскоп необхідно складати у місяці, сприятливому для твоєї зірки. На нутрощах щойно заколотого теляти я прочитаю твоє майбутнє, але для цього потрібно вибрати відповідний час. Зараз, якщо ти бажаєш, я скажу тобі, які камені дадуть тобі щастя, які люди і звірі…

— Якщо ти назвеш мені кілька подій з мого минулого, — тихо промовив адмірал, — я довірюсь твоїм пророцтвам і виконаю твої поради.

— Майбутнє, минуле і сучасне однаково відкриті очам втаємниченого! — урочисто промовив господар. — Чи бажаєш ти, щоб я розповів тобі про твоє життя при цьому юнакові, який, безперечно, є для тебе чимось більшим, ніж звичайний служник.

Я здригнувся, чекаючи, що адмірал одразу заперечить слова мавра, але, на мій подив, пан, затримавши на мені замислений погляд, сказав:

— Авжеж, ми стільки зазнали разом, що, далебі, його можна вже вважати за щось більше, ніж простого служника. — І, стурбовано оглянувши напівтемну залу, стіни, покреслені таємничими написами, реторти і колби з синіми вогниками, що горіли під ними, запинаючись, спитав: — Чи дозволиш ти залишити при собі цього юнака, бо вже давно, замучений лютою подагрою, я потребую його допомоги?

Я бачив адмірала під час бурі, я спостерігав його, коли він розмовляв з вороже настроєними матросами, я слухав його, коли він спростовував брехню наклепників перед лицем його королівської величності, — спокійний вираз обличчя поступався місцем лише гніву чи презирству. А зараз я звернув увагу на його тремтячі руки і неспокійний погляд.

Безсумнівно, що, стоячи в цій величній і таємничій залі, пан мій, адмірал Моря-Океана, губернатор і віце-король Індії, наче дитина, залишена у темній кімнаті, зазнавав справжнього почуття страху.

— Залиши юнака при собі, якщо це тобі необхідно, — сказав мавр. — Ти хочеш знати події з свого минулого життя? — вів він далі, скидаючи коштовне укривало з високого предмета, що стояв у кутку на столику. — Поглянь-но сюди.

Ми повернули голови, і перед нашими очима засяяла глибоким і таємничим блиском величезна брила каменю, що нагадував кришталь.

— Зверни свій погляд на чудодійний кристал, — сказав мавр. — І я розповім тобі, що я бачу в тебе в минулому.

Поруч брили він поставив пісковий годинник. Беззвучно рухкий струмінь піску, блимання кристала і тиша, що панувала навколо, так вплинули на мене, що мої очі почали втомлено заплющуватися, але голос мавра прогнав мій сон.

— Я бачу приморське місто, вулицю, наповнену гамором дітвори, — сказав він. — Я бачу хлопчика, який гордовито тримається осторонь від усіх, його охоплюють честолюбні заміри, доля ремісника здається йому надто принизливою.

Адмірал, підвівшись з місця, прислухався до його слів.

— Потім я бачу його вже юнаком. Він десь у великій залі, де повно лав. Він вступає в суперечку зі старими людьми, і вони доброзичливо його слухають. Юнак уже студент і розмовляє з професорами. А ось він у кабінеті вченого. Жадібними руками він перебирає карти і книги. Він блідий, навколо його очей темні кола, позаду нього — безсонні ночі, попереду — дні, сповнені принижень і випробувань. Але ось він уже, як видно, домігся свого. Я бачу його у розкішних шатах. Він стоїть біля трону. Перед ним — прибита до дошки величезна карта, і, водячи по ній паличкою, він дає якісь пояснення королеві…

— Досить! — вигукнув адмірал. — Я вірю тобі… Я прошу тебе розповісти мені про моє майбутнє так само точно, як ти розповів щойно про моє минуле.

Мавр запнув укривалом кристал і ляснув у долоні. Увійшов служник і подав нам на таці ласощі і холодну воду.

— Одсвіжіться водою і шербетом, — сказав господар, — я зараз говоритиму далі.

Знову піднято укривало, і кристал сяє перед нами своїм таємничим блиском. Десь поруч запалили, певно, якісь курива, бо по залі пливуть довгі хмаринки запашного диму. Пісковий годинник нечутно відлічує хвилини.

— Я бачу кораблі, — каже мавр, — і безмежну гладінь океану. Кораблі причалюють до острова. Ці краї не схожі на відомі мені країни. Чудові дерева погойдують пір'ястим верховіттям; повітря напоєне пахощами невідомих мені квітів. Я бачу того ж юнака, але він уже змужнів. У бороді його прозирає сивина. На ньому коштовна зброя, на плече накинуто плащ. Він проїздить величезні простори, він щось шукає… Але ось з'являється на його шляху юнак. Він бере за вудила його коня… Підійди ближче, — звертається мавр до мене. — Що ти бачиш у глибині кристала?

Я дивлюсь на кристал. Відбиваючи і повторюючи слабі вогники, він оточений короною з світла, а димчаста хмарка немов застигла в його таємничій глибині.

Я примружую очі, і мені здається, що довгі іскри з шипінням розлітаються від його граней, але більше я нічого не бачу. Зніяковіло я нахиляюсь над каменем, але цієї миті за моєю спиною лунає адміралів голос.

— Я бачу, — схвильовано вигукує він, — авжеж, я бачу самого себе на березі острова! Як це дивно і чудовно! Далі… що має бути далі?

— Я бачу довгі переходи, воїни на конях, дивовижні постаті дикунів, вони ходять зовсім голі…— каже мавр.

— А золото? — перебиває адмірал. — Чи не бачиш ти золота?

— Я бачу, — повільно вимовляє мавр, — бої і перемоги. Тобі випадає багато праці, тобі загрожуватимуть небезпеки і хвороби, на тебе чатуватиме смерть. Але не бійся, ось знову з'являється постать юнака. Він, як добрий ангел, іде за тобою.

— Чи не Франческо це? — у роздумі каже адмірал, глянувши на мене.

— У нього великі очі і чорне пряме волосся, — заперечує мавр. — Він відводить од тебе стріли дикунів, він оберігає тебе від небезпек.

— Хто ж він? — вигукує