Олександр Михайлович Кривуля - Філософія: Навчальний посібник.

з ознак науковості? Як можливе чисте природознавство? Як можлива метафiзика взагалi? Чи можлива метафізика як наука? Це ще не саме реформування філософії i не створення її системи, а свого роду попередня, пропедевтична робота, завдання якої - з’ясувати в цілому можливість досягнення філософією звання науки. До вирішення поставлених питань слід взагалі відкласти будь-яку іншу філософську роботу і не витрачати марних зусиль. Фактично в цій частині йдеться про дослідження фундаментальних пізнавальних здібностей людини, дослідження умов і можливості пізнання. Тільки після цього можна братися за подальшу роботу. Саме такий пропедевтичний етап Кант і називав критичною філософією, котрій відповідає критичний або трансцендентальний метод.

“Я називаю, - писав мислитель, - трансцендентальним усяке пізнання, що займається не стільки предметами, скільки нашим способом пізнання предметiв, оскільки таке пізнання має бути можливим a priori”[153]. Термін “трансцендентальний” тут вживається у значенні характеристики умов можливого досвіду, завдяки яким відбувається перехід до знань.

У змістовному відношенні наука являє собою сукупність упорядкованих суджень, котрі бувають аналітичними або синтетичними. Перші мають пояснювальний характер остільки, оскільки в предикаті немає приросту нового знання, а лише в іншому вигляді повторюється те, що вже передбачено в суб’єкті судження. Так, судження “Всі тіла об’ємні” - аналітичне, бо властивість мати об’єм вже закладене в понятті тіла. Аналітичне воно тому, що створюється шляхом простого розкладення змісту предиката, ніяк не поширюючи нашого знання про тіло. Проте пізнання передбачає збільшення обсягу знань, цій вимозі відповідають синтетичні судження. Твердження "Деякі тіла мають вагу” містить у предикаті щось таке, чого немає у загальному понятті про тіло. Це вже буде синтетичне судження, оскільки з’єднано разом два поняття: “тіло” та “вага”.

Далі Кант поділяє синтетичні судження на два класи: судження досвіду і апріорні судження. Перші мають той недолік, що в них відсутня загальність та необхідність, а для дійсно наукового судження обов’язкове виконання цих вимог. Звідси виходить, що справжнє пізнання, результати якого відрізняються необхідністю і загальністю, складається з апріорних синтетичних суджень. Прикладом їх є положення математики. Так, скажімо, (7+5) =12 - цей вираз є синтетичним апріорним судженням тому, що поняття суми вказує лише на операцію, котру слід провести з числами, проте при цьому ще не мислиться число, що охоплює 7 та 5, тобто 12.

Істотною рисою чистого (неприкладного) математичного пізнання, котра відрізняє його від інших видів апріорного пізнання, є те, що воно виникає через конструювання понять. Конструювати поняття, за Кантом, означає робити їх “чуттєвими”, переводити в споглядання, інакше кажучи - приєднати споглядання до поняття. Забігаючи наперед, зауважимо, що на відміну від математики чиста філософія є пізнання розумом через одні лише поняття, без посередництва чуттєвого спостерігання.

Нагадаємо, що чистим пізнанням Кант називав те, яке випливало з чистого розуму незалежно від будь-якого досвіду. Крім математики, апріорні синтетичні судження притаманні природознавству. Метафізика теж, принаймні за своєю метою, складається з таких суджень.

Оскільки приклад математики, природознавства та метафізики демонструє наявність апріорних синтетичних суджень, то далі проблема конкретизується у питанні: як взагалі можливе, як здійснюється апріорне синтетичне пізнання?

Відповідь на це запитання починається з констатації: “Існує два стовбури людського пізнання, які виростають, може, зі спільного, але невiдомого нам кореня, а саме чуттєвіть i розсудок: через першу предмети нам даються, а через другий вони мисляться”[154]. Інакше кажучи, чуттєвість постачає дані, а через активність розсудку виникають поняття.

Чуттєві враження від предметів - це відчуття. Якщо спостерігання виникає внаслідок відчуття, то воно називається емпіричним. Предмет емпірічного спостерігання Кант називає явищем. Та частина явища, котра відповідає відчуттям, є його матеріал (матерія), а та, завдяки якій цей матеріал упорядковується, може вважатися формою явища. Форми всіх явищ знаходяться в нашій “думці” готовими, вони апріорні і тому їх можна розглядати окремо від будь-якого відчуття. Чиста форма чуттєвості, в якій відсутні будь-які відчуття, може бути також названа чистим спостеріганням. Умови і можливості нашої чуттєвої пізнавальної спроможності Кант розглядає у частині “Трансцендентальна естетика” (слово “естетика” тут береться в його вихідному старогрецькому значенні - воно пов’язане з українським “чуттєвий”). Розділ, присвячений принципам чистого мислення, має назву “Трансцендентальна логіка”.

У “Трансцендентальній естетиці” Кант показує, що апріорні форми чуттєвості - це простір та час. Відчуття, які отримує людина, спостерігаються нею завдяки простору і часу, тобто упорядковуються та сприймаються як явища. Труднощі кантівського розуміння сутності простору і часу пов’язані з прагненням витлумачити їх або як природжені форми (коли ми солідаризуємося з Кантом), або як об’єктивні зовнішні умови існування предметів (коли ми хочемо йому заперечити). Насправді Кант не погодився б ні з тією, ні з іншою його інтерпретацією. Простір і час як форми чуттєвості є певна позасвідома діяльність нашого духу, спонукою якої виявляються зовнішні враження. Самі поняття простору і часу виникають лише після того, коли ми усвідомлюємо свою спочатку позасвідому діяльність з упорядковування відчуттів.

Кант вважав, що обидва ці поняття є набутими, їх абстраговано не з чуттєвого сприйняття об’єктів, а з власної діяльності нашого розуму, котра впорядковує чуттєві враження на основі сталих законів.

З такого розуміння простору і часу Кант робить висновок про можливість апріорного знання. Трансцендентальна естетика завершується важливим твердженням про те, що, по-перше, зовнішні предмети сприймаються нами не такими, якими вони є самі по собі, а такими, якими вони постають через єднання відчуттів і апріорних форм чуттєвості; по-друге, апріорні форми спостерігання (простір і час) виявляються необхідною частиною та умовою пізнавального процесу, спрямованого на вироблення апріорних синтетичних суджень.

Перехід до “Трансцендентальної логіки” пов’язано з розглядом пізнання як мислення. Сама ця частина праці розпадається на два розділи: трансцендентальна аналітика і трансцендентальна діалектика.

Обґрунтування можливості пізнання безпосередньо пов’язане у Канта з питанням про досвід. Поняття досвіду в усій новоєвропейській філософії є, мабуть, серед найважливіших і має своє специфічне значення. Один з фундаторів емпіризму - Дж. Локк