Леся Романчук - Місто карликів

Сказати, що той день минув чудово — означало тупо погрішити супроти істини. Назвати такий день чудовим — те саме, що стенути плечима щодо Лучано Паваротті — та співає собі, мовляв, чувак, я теж так умію, чи оголосити Майю Плісецьку танцівницею середньої руки. Ні, цей день був не чудовим, не прекрасним навіть — такі дні трапляються раз у житті. Переможний, тріумфальний, незабутній!

Мабуть, день поховання людини, незалежно від ступеня її людськості, навряд чи може стати для іншої таким святом, так буває лише у випадку «Король помер — хай живе король!» Так, саме так, померла королева міста — хай живе наступна королева!

Щось подібне на інавгурацію президента чи коронацію відбулося тоді.

І вона вже встигла відчути, як це воно — бути вищою за всіх.

Того вечора вона була вищою в усіх розуміннях — і чисто фізичному також. Дивно, але всі ці люди, які отримали право присутності на вечері — за інших умов це називалося б поминками — були геть маленькі на зріст. Ну, просто карлики. Вона виглядала Білосніжкою поміж гномів. Щоправда, гномів було не сім, а тринадцять. І всі вони — визначні та відомі люди їхнього міста, кожен — великий начальник! І кожен запобігав її ласки, кожен прагнув, щоб пані Ада запам’ятала саме його, кожен хотів прислужитися, кожен запевняв у власній відданості, запрошував до своєї «скромної обителі», благав права відвідати пані Аду в її замку. Вона милостиво дозволяла, але Роберт Олександрович прошепотів: «Жодних відвідин. Ніхто не може приходити до будинку», і довелося запросини перенести на невизначений час — згодом. На «згодом», яке ніколи не настане. Зате сама вона має право ходити куди завгодно, проводити час де завгодно і з ким завгодно, не забуваючи при тому повернутися додому за п’ять хвилин до дванадцятої.

Цим правом вона вже встигла скористатися. Щодня — веселощі, розваги. Які вони вигадливі, ці її нові друзі! Як прагнуть, щоб прихилити серце пані Ади саме до себе, щоб саме цей магазин одягу чи взуття, ресторан, супермаркет чи боулінг-клуб сподобався їй більше за забігайлівку конкурента.

Яким нудним і клопітним було все її попереднє животіння! Скільки важкого, гіркого і, як з’ясувалося, непотрібного зробила вона у своєму житті! А жити ж можна й інакше… Легко, весело. Щоб тебе всі любили, запобігали твоєї ласки.

Все виявилося зовсім не так страшно, як вона собі уявляла. Ота жахлива ніч у ліжку щойно померлої вже якось напівстерлася у своїй гостроті. Якщо не зациклюватися, не замислюватися, не перемелювати у пам’яті ці моменти, а згадувати лише приємне — жити стає значно легше.

Як добре, коли тобі самій не потрібно нічого робити! Не треба приймати рішень, не треба думати — кожен твій крок вже продуманий і записаний, треба лише піднятися нагору, перегорнути сторінку і прочитати завдання на сьогодні — «Насолоджуватися життям». А потім узяти гроші у шухлядці — і розпочинати насолоджуватися!

Яким неприємним обов’язком стало щоденне відвідування лікарні! Скільки неприємних емоцій! Мала рацію пані Аріадна — треба звільнятися, звільнятися якомога швидше! Як там говорилося — вже напівпригадувала Ада? Попрацювати ще кілька місяців, а потім присвятити себе тільки служінню, отому високому обов’язку, що покладений на неї долею. Оці дивні попервах слова — портаменто, акцепте, тепер вже не видавалися смішними й недоречними. Мабуть, сенс їх вищий навіть за її скромну спробу зрозуміти. Справжня ціна з’ясується лише потім.

Ада остаточно прокинулася. Час, уже час… Умиватися, снідати — і на роботу!

Цікава ванна у цьому будинку! Все начебто старовинне, а зовсім сучасне. І гаряча вода без усілякої колонки. І крани — із чистого золота. І ванна — із білого мармуру. Цікаво, як їм вдавалося утримувати її водночас чистою, білою — і гладенькою? Адже мармур — крихкий, вразливий до різноманітних кусючо-їдких засобів з арсеналу сучасної гігієни? Втім, хіба це її клопіт? Для того є Анна. Це вона повинна піклуватися про чистоту та блиск. Ті часи, коли Ада стояла догори раком над ванною, глянцуючи її до хоч трішки кращого стану, аніж жовто-сірий, минули назавжди. Зараз її турботи — в іншому: як стати ще молодшою, ще красивішою, ще привабливішою! Коли тобі за сорок — це вже не так просто. Провела пальцями по обличчю, відчула сліди, залишені життям під очима, на чолі… Це називається — зморшки. Це звичайним кремом не усунеш. І шия — далека навіть від вікових стандартів. А груди — хоч пластику роби, просто нікуди не годяться. Якось раніше вона це так гостро не переживала, а тепер, коли з’явилася можливість купувати найкращі сукні — ці недоліки фігури стали настільки очевидними, що треба якось із цим боротися.

Але тепер все — напрочуд легко, стається якось само собою. Варто лише подумати про проблему — і вона починає вирішуватися. Сьогодні по обіді Роберт Олександрович забере її з роботи до свого косметичного салону, про який шепочуться жінки усього міста. Обіцяє чудовий результат.

Як добре бути багатою! І навіть не на гроші, а на друзів. Багатою усіма цими людьми — сильними, спроможними підкорити місто і світ. Здатними допомогти в усіх ситуаціях.

Сніданок, який Анна готувала, наче відчуваючи, чого сьогодні