Урсула К. Ле Гуїн - На інших вітрах

— Те, що сни людей — і не тільки їх сни! — попереджають нас про прийдешні зміни, безумовно, так і є. З цим згодні всі Майстри і чарівники Рока. І ми підтверджуємо: на кордоні світів життя і смерті неспокійно! Звідти нам загрожує якась страшна небезпека, природу якої нам поки що встановити не вдалося. Але ми сумніваємося в тому, що все це може бути зрозуміле або взято під контроль кимось ще, крім Майстрів Школи. А також повинні бути зрозумілі наші найглибші сумніви в тому, що драконам, життя і смерть яких сильно відмінне від життя і смерті людей, коли-небудь можна буде довіряти, і що вони захочуть упокорити свій дикий гнів і давню заздрість і стануть служити Добру!

Послухайте мене, пане мій, — перервав його Лебаннен, не даючи розгніваній Іріан вставити жодного слова, — дракон Орм Ембар помер заради нас на Селідорі. Дракон Калессін приніс Верховного Мага і мене на батьківщину, йому я зобов'язаний тим, що тепер сиджу на троні в Хавнорі. І зараз тут, на цій галявині, представлені три головних народи Земномор'я: каргадський, ардичний і народ Заходу.

І всі вони колись були одним народом, — сказав Ономатет своїм рівним голосом, який здавався навіть безбарвним.

— Але зараз вони єдиним народом не є! — заперечив Майстер Заклинатель, вимовляючи кожне слово ніби окремо від інших. — Не зрозумійте мене неправильно! Я знаю про те, що було колись, але зараз я говорю сувору правду, пане мій! Я глибоко шаную перемир'я, яке було укладене з драконами, і, коли зникне головна небезпека, Майстри Рока, безумовно, допоможуть Хавнору укласти з ними більш тривалий мир. Однак дракони не мають ніякого відношення до тих змін, які загрожують нам. Як, втім, не має до них відношення і східний народ, який давно відрікся від своїх безсмертних душ, який забув Мову Творення.

— ЕС ЕЙЕМРА! — почувся раптом свистячий шепіт: це був голос Техану. Вона встала і дивилася Заклинателю прямо в очі.

Той остовпіло мовчав.

— Наша мова! — повторила вона ардичною, як і раніше не зводячи з нього очей.

Іріан розсміялася.

— ЕС ЕЙЕМРА, — підхопила і вона.

— Ти не безсмертний! — вигукнула Тенар, звертаючись до Майстра Заклинателя. Вона абсолютно не збиралася говорити і навіть встати не встигла, коли слова бризнули з неї, як іскри вогню з полум'я. — А ми — так! Ми безсмертні, бо вмираємо, щоб знову і знову возз'єднуватися з невмирущим світом. Це не ми, а ти відмовився від безсмертя!

Всі завмерли. Путівник, правда, продовжував робити якісь непомітні рухи.

Обличчя Азвера стало задумливим, але аж ніяк не стривоженим; він допитливо дивився на дивний малюнок, викладений ним з листя і прутиків на траві, поруч зі своїми схрещеними ногами. Він підвів голову, обвів присутніх поглядом і промовив:

— Я думаю, нам скоро доведеться туди вирушити…

Всі мовчали. А потім Лебаннен запитав:

— Куди вирушити, мій пане?

— У темряву, — зронив Путівник.

Олдер уважно слухав цю суперечку, коли раптом, відчув, що голоси оточуючих його людей слабшають, віддаляються, а тепле полуденне сонце пізнього літа застилає темна імла. Навколо він більше не бачив нічого, тільки дерева Гаю — високі сліпі свідки настання порожнечі, яка прагне захопити весь простір між землею і небом. Найстаріші з живих дітей землі. «О Сегой, — благав про себе Олдер, — створений і створюючий, дозволь мені прийти до тебе!»

Темрява, розповзаючись за деревами, приховувала під собою все.

І на тлі цієї порожнечі він раптом побачив Пагорб, той самий Пагорб Рока, який був праворуч від них, коли вони піднімалися з міста до Гаю. Він чітко бачив пил на дорозі, дрібні камінчики, стежку, що звертала убік Гаю.

І, залишивши інших, він рішуче став підніматися прямо на вершину пагорба.

Трави там були зелені і високі. Шаруділи порожні коробочки суцвіть трави-вогнівки, гойдалися голівки якихось квітів… Олдер вибрався з густої трави на стежку і пішов по ній. «Ось тепер нарешті я стаю самим собою, — думав він. — Ах, Сегой, до чого прекрасний цей світ! Дозволь же мені пройти через цей світ — до тебе! Бо я знову можу робити те, до чого мав призначення в цьому житті, - я повернув свою майстерність, я знову можу полагодити зламане, об'єднати розрізнені частини цілого…» Зупинившись на вершині пагорба, на яскравому сонці, на вітрі, серед свіжих трав, Олдер побачив праворуч від себе поля, дахи Твіла і Великий Будинок, а далі — поблискучу на сонці затоку і за нею море. Але варто було йому обернутися, і зовсім поруч, буквально у себе за спиною, він бачив дерева безкрайнього лісу, що зникали кудись в блакитнувату далечінь. Коли ж він опустив очі, то побачив, що схил пагорба перед ним оповитий сірими сутінками, а внизу видніється кам'яна стіна, за якою лише непроглядна темрява. Біля стіни юрмилися знайомі тіні, звали його, і він сказав їм: «Я прийду! Я неодмінно прийду!»

Тепле сонце освітлювало плечі і руки Олдера. Вітерець ворушив листя у нього над головою. Він чув голоси, але ніхто його не кликав, не вигукував голосно його ім'я. На галявині тривала розмова, але Олдер зауважив, що очі Майстри Путівника, який сидів в густій траві, уважно стежать за ним. Майстер Заклинатель теж дивився на нього, і він зовсім розгубився і опустив очі. Потім взяв себе в руки, зібрався з думками і став слухати.

Говорив король. Він пустив у хід все своє вміння переконувати, всі свої душевні сили, щоб направити до однієї мети всіх цих сильних і амбітних людей.

— Дозвольте мені, - говорив Лебаннен, — розповісти вам, Майстри Рока, історію, яку я почув від принцеси Каргада на шляху сюди. Ти дозволиш мені розповісти цю історію замість тебе, пані моя?

Сесеракх, що не прикриваючи обличчя, піднялася, подивилася прямо на нього і з суворим виглядом кивнула в знак згоди.

— Історія ця наступна: давним-давно люди і дракони були одним народом і говорили на одній мові. Однак в результаті їх життєві устремління розійшлися, і вони вирішили розлучитися і далі слідувати різними шляхами. Ця угода була названо ВЕДУРНАН.

Онікс різко підняв голову, а яскраві чорні очі Сеппела навіть розширилися від подиву.

— ВЕРВ НАДАН! — прошепотів він.

— Отже, люди вирушили на схід, дракони — на захід, — продовжував Лебаннен. — Люди відмовилися від знання СтародавньоЇ Мови, але зберегли різні вміння і ремесла, а також володіння усіма рукотворними речами. Дракони ж відмовилися від всього цього, однак зберегли для себе Істинну Мову.

— І крила, — вставила