Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

Важкий шматок жерсті відірвався й пролетів повз Кіпа, вдаривши його у плече. Потім людина і машина закрутилися ліворуч, де міст не мав загорожі. Вони полетіли паралельно воді, мотоцикл і хлопець, котрий витяг руки над головою. Плащ відлетів геть, залишаючи машину і смертного напризволяще, ставши частиною повітря.

Мотоцикл і солдат застигли в повітрі, а потім повалилися до води, металеве тіло, з яким зрослися хлопцеві ноги, роздерло поверхню, збуривши білу пінну доріжку, і разом з дощем зникло в ріці. «Господь кине тебе, як меча, на землю широкополу…»

Як так сталося, що Патрік помер на голуб’ятні, Кларо? Його підрозділ залишив його там, обгорілого та зраненого. Такого обгорілого, що навіть ґудзики спеклися разом зі шкірою, перетворилися на частину мертвих грудей. Грудей, котрі я колись цілувала і ти цілувала. А як обгорів мій батько? Той, котрий був в’юнкий, наче вугор чи як твоє каное, наче зачарований від небезпек реального світу. Він був таким милим і абсолютно невинним. Наймовчазнішим серед усіх відомих мені чоловіків, тож я завжди дивувалася, що він подобається жінкам. Ми любимо, коли нас оточують говіркі мужчини. Ми такі раціональні та мудрі, а він часто був розгубленим, непевним, майже німим.

Він був обпеченим чоловіком, а я була медсестрою і могла б доглядати його. Чи розумієш ти усю печаль географії? Я могла б врятувати його чи хоча б бути з ним до кінця. Я знаю про опіки дуже багато. Як довго він залишався наодинці з голубами і щурами? Поки останні краплі крові та життя покидали його. Над ним були голуби. Він тремтів, коли птахи металися довкола нього. Не міг спати в темряві. Він завжди ненавидів темряву. І він був там сам, без коханої чи рідної людини.

Мене нудить від Європи, Кларо. Я хочу додому. До твоєї невеличкої хатини та рожевих скель затоки Джорджіан. Я сяду на автобус до Паррі-Саунда[133]. З материка надішлю короткохвильове повідомлення до Панкейкс. Буду чекати на тебе, прагнучи побачити твій силует у каное, котре наближається, щоб забрати мене з цього місця, куди ми всі пішли, зрадивши тебе. Що зробило тебе такою сильною? Що допомогло тобі стати такою рішучою? Як їм не вдалося обдурити тебе так само, як нас? Ти — мудрий демон задоволення. Найчистіша з-поміж нас, найтемніша квасолинка, найзеленіший листочок.

Хана

Оголена голова сапера з’являється над водою, і він вдихає ледь не усе повітря навколо цієї річки.

Караваджо зробив з однієї мотузки міст на дах сусіднього будинку. Мотузка з цього боку міцно обв’язана довкола статуї роботи Деметрія[134], а потім опущена до сходового прогону. Вона простяглася трохи вище верхівок двох оливкових дерев на його шляху. Якщо чоловік втратить рівновагу, то впаде в жорсткі й порохняві оливкові обійми.

Караваджо стає на конопляну мотузку, промацуючи її ногами у шкарпетках.

— Наскільки цінна ця статуя? — якось поцікавився він у Хани.

Вона відповіла, що, за словами англійця, скульптури Деметрія нічого не варті.

Дівчина заклеює листа й перетинає кімнату, щоб зачинити вікно, тієї ж миті блискавка розрізає долину навпіл. Вона бачить у повітрі Караваджо, котрий здолав півдороги над урвищем, схожим на глибокий шрам, якщо дивитися згори. Вона стоїть так кілька хвилин, немов уві сні, потім залазить до привіконної ніші й сидить, дивлячись у вікно.

Кожна блискавка раптово вихоплює з темряви дрібні краплі дощу. Хана шукає поглядом Караваджо, а бачить канюків, котрі шугають високо в небі.

Він уже пройшов половину шляху, аж раптом відчуває запах дощу, і той одразу ж крапотить на його шкіру. Краплі хльостають чоловіка, а його одяг значно важчає.

Хана складає простягнуті за вікно долоні човником і зачісує пасма дощу собі у волосся.

Вілла тоне в темряві. Серед глупої ночі залишилася ще одна жива свічечка — у коридорі біля кімнати англійського пацієнта.

Коли б він не розплющив очі зі сну, весь час бачить її древнє миготливе сяйво. Тепер у його світі немає звуків і навіть освітлення здається чоловікові непотрібною розкішшю. Вранці він скаже медсестрі, що йому не потрібні компаньйони під час сну, навіть такі, як світло.

Близько третьої години ночі пацієнт відчуває чиюсь присутність. На коротку мить йому здається, що постать — біля ніг його ліжка навпроти стіни, а може, просто зображена на ній. Намальоване гілля створює густий затінок, і навіть при світлі свічки неможливо нічого роздивитися. Він бурмоче щось, що мав би хотіти сказати, але струнка засмагла постать, котра, можливо, є просто нічною тінню, не рухається. Може, це просто тополя. Чоловік зі сливами. Фігурка плавця. Англійський пацієнт думає, що навряд чи виявиться таким щасливцем і зможе ще хоч раз поговорити із сапером.

У будь-якому разі, тієї ночі він вже не може заснути, а вартує, чи не підійде мовчазна постать ближче. Ігноруючи тацю зі знеболювальними пігулками, він не засне, аж поки світло не займеться на сході і запах свічкового диму не наповнить його кімнату та кімнату дівчини в цьому ж коридорі. Якщо постать повернеться, на її спині залишиться фарба з того місця, де вона притулялася до фресок з деревами. Коли свічка нарешті помре, він зможе це побачити. Чоловікова рука повільно тягнеться вбік, торкається книжки й повертається на груди. Все інше в кімнаті залишається нерухомим.

Де він сидить зараз, коли думає про неї? Минуло стільки років. Камінь історії ковзає поверхнею води, відбивається від неї, а вони встигли стати старшими ще до того, як цей камінь востаннє стрибнув і потонув.

Де він сидить у садку, роздумуючи, чи не зайти б йому до будинку та не написати листа або ж піти одного дня на телефонну станцію, заповнити бланк і спробувати знайти її в іншій країні? Цей сад, цей квадратний шматочок сухої вистриженої трави нагадує йому про ті місяці, котрі він провів із Ханою, Караваджо й англійським пацієнтом північніше від Флоренції на віллі Сан-Джироламо. Він став лікарем, має двох дітей і веселу дружину. Постійно справи в місті. О шостій знімає білий халат. Під ним чоловік носить темні штани та сорочку з коротким рукавом. Він зачиняє клініку, де стоси паперів вагою наче кілька дітей притиснуті чимось важким — камінням, чорнильницями, потягом, яким уже не грається його син, — аби їх не роздмухував вентилятор. Він сідає на велосипед і крутить педалі додому, лише чотири милі, минаючи bazaar. Якщо випадає можливість, скеровує велосипед до затінкового боку вулиці.