Крістофер Баклі - Майстер реліквій

синьйоре Караффа! Як здоров'я його високості герцога Урбіно?

— Він зараз відпочиває,— промовив Караффа. — Але до того наказав мені передати комплімент вашому господарю. Впевнений, він неодмінно відвідає цю…

Караффа окинув оком каплицю у пошуках потрібного слова.

— М-м… Подію.

— Запевніть його високість, що ми постійно молимося за те, щоб він приєднався до нас. Зараз, якщо дозволите, у мене багато клопоту. Дуже багато! Гхм!

Ростан пішов, лишивши Дісмаса наодинці з Караффою.

Сьогодні той був привітніший, ніж раніше.

— Дивакуватий чоловічок, цей мажордом… А це, — він жестом обвів оздоблення каплиці, — це все так мило, правда?

— Так. Як на мене — вражаюче, — відповів Дісмас.

— Герцог призначив мого господаря на роль апостола Петра.

— Велика честь. Краща роль другого плану. І який значущий збіг, адже його високість — племінник нащадка того самого апостола.

Караффа посміхнувся.

— Тієї ночі Петро показав себе не з кращого боку. Чи не він тричі зрікся Ісуса?

Прибув хтось із місцевої знаті, йому почали показувати костюм.

Караффа промовив товариським тоном, ніби пліткуючи:

— Герцог Карл заробляє непогані гроші на цих живих картинах. Ростан обмовився, що роль апостола у цій «Тайній вечері» коштує двадцять п'ять дукатів. Гроші нібито йдуть нужденним Савойї. Тільки роль Фоми Невіруючого обійдеться у п'ятнадцять дукатів.

— Вигідна ціна.

— Він каже, що завжди складно знайти того, хто зображатиме Іуду.

— Так, я уявляю.

— Так хто завтра гратиме Іуду? Це цікаво. Для Іуди потрібен справжній іудей.

— Усі за тим столом були іудеями, — сказав Дісмас. — Хіба не дивно, що ми закликаємо ненавидіти євреїв — при тому, що сам Ісус був євреєм?

— Дядько мого господаря Лев дуже поблажливий до римських євреїв. Він навіть дозволив їм відкрити друкарню. Що вони там можуть друкувати? Дивно. Але він позичив у них багато грошей, тож не може обійтися з ними так, як вони заслуговують. Його попередник мав більш правильний погляд на ці речі, як мені здається.

— Прошу мене вибачити, але мені треба бути поруч із моїм господарем.

— До того, як ви підете, майстре Руфус, я хочу вам дещо сказати.

— Так.

— Я не був з вами настільки люб'язним, як належало б. Мені шкода.

— Я не образився, синьйоре Караффа.

— Мене дуже непокоїть здоров'я його високості. І, як усі ми здогадуємося, це не висотна хвороба. Ваша сестра Гільдеґарда дуже допомогла. Його високість вдячний.

— Вона лише виконує свої обітниці.

— Можливо. І все ж, його високість хотів би віддячити.

— Це дуже мило, але у цьому нема потреби, синьйоре.

— Ми це обговоримо пізніше. А зараз я лишаю вас — вам треба готуватися.

Караффа зробив декілька кроків, тоді повернувся, підморгнув і сказав:

— Дивіться, не дозволяйте їм призначити себе Іудою.

Дісмас був радий позбутися Караффи. Він поспішив змішатися з іншими слугами, перебираючи у пам'яті усі подробиці цієї розмови.

Знову з'явилась Магда.

— Ну що?

— Знайшла собі приятеля на кухні. Він сомельє.

— Здається, в мене теж з'явився друг. Це Караффа. А ти, як виявляється, справила добре враження на герцога Урбіно. Він хоче віддячити тобі.

— Ти все ще впевнений, що вони хочуть викрасти плащаницю?

Дісмас трохи подумав.

— Так. З якої б ще причини він раптом забажав зробитися мені другом?

— Дивись — Ростан!

Ростан скеровував слуг, які несли дві великі жаровні з ладаном. Вони поставили їх на самому кінці алтарного столу.

— Невже на Тайній вечері був ладан? — спитала Магда.

— У його високості надчутливий ніс щодо смердючих паломників.

Дісмас уважно спостерігав. Інший слуга приніс срібну скриню з ладаном. Він поставив її на підставку біля однієї з жаровень. Магда раптом підійшла і з зацікавленням підняла кришку. Делікатно, двома пальцями, вона вийняла щось схоже на крихітний камінчик і піднесла до носа. Ростан побачив це і наблизився до неї.

— Що там? — спитав він.

— Мирра.

— Звісно, ви ж повинні знати. Гхм!.. А зараз ми вже майже готові почати. Нарешті! Він широко посміхнувся і прошепотів: — Слава Богу, мені вдалося вмовити його високість не омивати ноги апостолам.

Дісмас посміхнувся.

— Моєму господарю могла б випасти неймовірна честь, щоб сам герцог Савойський омив йому ноги.

Ростан узяв Дісмаса за передпліччя і вибачливим тоном сказав:

— Пробачте мене, майстре Руфус, але, боюсь, я маю попросити вас про одну послугу. Гхм!

— З радістю.

— Так вийшло, що нам бракує одного апостола…

Дісмас посміхнувся:

— Часом, не Іуди?

Ростан зітхнув.

— От, і завжди так. Його високість буде дуже вдячний, якщо…

— Це велика честь для мене.

Старий аж зітхнув від повноти почуттів.

— Віднині ви мій улюблений апостол! Гхм!

Ростан повернувся до Магди, яка — це було помітно — йому дуже подобалась.

— Якби тільки я міг запросити вас до участі, сестро… Але, на жаль, не можу. Його високість дуже перебірливий. Наполягає на тому, щоб картина Тайної вечері була справжнім відтворенням. Адже там не було жінок. Хоча деякі нерозумні люди вважають, що Магдалина все ж таки була присутня.

— Я розумію, — відповіла Магда. — Але дозвольте мені допомогти з приготуваннями. На кухні кажуть, що будуть щасливі мати зайву пару рук. Я піду звідси до того, як усе почнеться. — Вона посміхнулася. — Щоб, борони Боже, не скомпрометувати вас, майстре Ростан.

— Буду дуже вдячний. Його високість не пускає до каплиці навіть глядачів.

— Глядачів не буде? — спитав Дісмас. — Хіба мета живої картини — не створення певного враження на людей?

— Зазвичай так. Але не зараз. Він вважає це надто сакральним. Врешті-решт, під час справжньої Тайної вечері також не було глядачів.

— Гадаю, не було. Плащаниця буде виставлена?

— Релікварій буде стояти на олтарному столі. Але плащаниця залишиться у ньому. Неймовірна прикраса стола, чи не так?

— Без порівнянь.

Дісмас посміхнувся.

До нього раптом дійшло. Він згадав, як нещодавно вночі вивчав розділи Євангелій у Біблії архідиякона.

— Майстре Ростан, ви добре пам'ятаєте Євангеліє від Іоанна?

Ростан прикинувся ображеним.

— Сподіваюсь, що так. Гхм!

— Мій хазяїн хотів би проявити свою вдячність і зробити внесок у живу картину. Це деталь з Євангелія від Іоанна, на знак поваги.

— Що за деталь?

— Ну, як ви пригадуєте, в Євангелії від Іоанна, коли Магдалина приходить до могили на світанку третього дня, вона заглядає всередину і бачить… пам'ятаєте?

Ростан просвітлів.

— Двох янголів у білому вбранні. Гхм!

Дісмас кивнув:

— Які сидять з обох країв Святої Плащаниці.

— Гхм!

41. Чого хоче Ісус?

— У нас уже вдосталь цього лайна? — спитав Конрад.

— Не називай це так, — сказала Магда. — Але, гадаю, вдосталь. Можливо. В будь-якому разі, ми побачимо, чи нам вистачить.

— Часу обмаль, так?

— Недостатньо, — сказав Дісмас. — Коли ти і Наткер зайдете, я дам знак