Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

Я тільки похитала головою й відвернулася до стіни від напрочуд уважних оченят. Пронизливий погляд відчувався глибоко під шкірою.

—Устино, ти вже так два тижні лежиш. Магічна лихоманка то не жарти. Ледь магія вже б'ється так й перегоріти можна, — турбуватися кролик.

—А як що я не хочу прокидатись, вставати не хочу. Не хочу! — різко повертаючись до кролика відказала я й розплющила очі впиваючись поглядом в фамільяра.

Він відхитнувся від мене й злякано фиркнув.

—Треба,  подумай про батьків, — сказав Рох з сумом у голос   зліз з ліжка й пострибав геть із кімнати.

—Ти від втрат свідомості розумом трохи гепнулась, — вже почулося від кролика за дверима. Хотілося жбурнути в нього чарами, але сил не вистачило.

Розпач накрив мене з головою вставати не хотілося. Вітерець пройшовся по кімнаті натякаючи, що час, мене чекають. А я все  лежала й лежала загорнувшись в плед, плакати вже не було змоги сльози висохлих як і моя магія. Хоч Рох і казав  що сили є, але я не відчувала нічого тільки порожнечу.

—Тук-тук до тебе можна? — несподівано пролунав голос Андрія на порозі.

Я здивовано сіла й не вірячи дивилася на парубка. Змарнілий та втомлений, але ж такий знайомий вовк стояв посеред моєї кімнати.

—Я це я,  ходи но сюди відьмо, — він розвинув руки на обійми й за мить я була в колі сильних рук обіймаючи друга.

Я міцно стисла його руками заховавши голову на його грудях. Сльози забриніли на очах.

—Я теж сумував. Ти навіть не уявляєш як, — прошепотів він мені в маківку.

Не знаю скільки часу ми так стояли, але Андрій дав мені виплакатися вдосталь. Тільки обережно гладив по голові.

—Знаєш, я як ніхто розумію тебе, — тихо сказав він і від його голосу в мене все заклякло в середині. Андрій втратив сестру.  Біль розривав мене я дивилася йому в очі намагаючись знайти втіху, а співчуття було потрібне й йому не менше мого.

— Ходімо сядемо, чого ото стояти. В ногах віри немає, — запропонувала хлопцеві.

Поспіхом поправила ковдру застеляючи ліжко й сіла відібравши ноги.

—Ми вже колись так сиділи, — прокоментував Андрій сідаючи поруч й обіймаючи подушку з вишитими квітами.

—Як це сталося? — дивлячись на підлогу запитала я.

Тяжко зітхнувши Андрій  почав розповідь:

—Було декілька потужних заклять, що змінили ситуацію: Володана, Злати, одне суспільне й одне ми не змогли знайти володаря по візерунку, дуже вдало вплелося, але воно було на нашому боці. Злата пішла проти свого володара за, що й поплатилася бо вона кинула весь резерв й навіть більше проти нього. Після того як прибічники хутко повтікали ми не знайшли тільки двох. Ліза й Богдан були в епіцентрі. Той потік магії не витримав би ніхто. Сама розумієш, — він замовк заплющивши очі й піднявши голову до стелі.

Я намагалася уявити всю міць останнього наговору, але навіть гадки немала куди віддавала останні сили. Як це було.

—Андрію, — я доторкнулася до його руки. Гаряча шкіра обпалювала.

— Не треба не кажи нічого. Темрява вона нікуди не зникла й так само суне на кордоні, ще буде не одна битва на нашому віку. Та пам’ятай тільки одне ти повинна жити за для них обох. Руда б цього хотіла, — й він кинувши подушку вийшов із кімнати.

Я так і залишилася сидіти розглядаючи стіни й меблі, погляд зачепився за смарагдову обкладинку й всередині закипіла кров. Підірвавшись  я вхопила щоденник з такою ненависті,  що готова була його спалити й знищити. Лють придала мені рішучості й доки подумки я шукала де сирники в цій кімнаті руки самі наклали чари. Плетіння магії лягли чітко й рівно одночасно спалахнуло й налилося силою та запалало. Вогонь охопив кожну сторінку розростаючи все сильніше, я отямилася коли запекло  руки й що сили жбурнула щоденник у розчинене вікно. З двору почулися злякані та здивовані голоси.

Я злетіла по сходах як навіжена, мене підганяв вогонь в середині й відчуття моєї магії, слабкої але моєї. Маму з татом я знайшла на подвір’ї й одразу рішуче їм кинула :

—Я завершу навчання! Але далі обиратиму шлях сама!