Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Це ми розуміємо, – Маша відповіла за них обох. – Поки ми хворіли... ще давно... до нас стільки різних... приходило. І всі в один голос виспівували, що зроблять, допоможуть... тільки треба грошики маленькі кудись перерахувати. Спочатку. А мама вірила. Раптом допоможе? І це тільки до нас, і ситуація в нас була не така вже й безвихідна. А скільки таких нишпорить по світу? Так це ж пройдисвіти, а ви по-справжньому можете. Ви один, на всіх не вистачить, завжди знайдеться той, хто захоче нажитися, а то й забрати вас собі цілком…

– Точно, я в тобі й не сумнівався. Саме так – завжди знайдеться якась сволота…

– А чому мамі й татові не можна? – Надя посумнішала.

– Я думаю, що ваші батьки будуть щасливі вже тим, що у вас тепер усе добре, а хто це зробив чи як – їм не дуже важливо. Тобто, вони вдячні і таке інше, але Петя це був чи Федя, живе він тут чи в якомусь Чорноліссі їм не важливо. Але якщо ви їм розкажете все, то просто додасте кількість людей, які знають, а отже можуть необережно розповісти ще комусь, і тоді шанси, що хтось нехороший про мене дізнається, різко зростають. А ось та сама сволота, щоб до мене дістатися, зможе це використати, або навіть погрожувати і вам, і вашим батькам…

– Так, я зрозуміла... Мама обов’язково розповість комусь, їй просто треба поділитися своїм щастям, а в усе інше вона просто не повірить. – Надя засумувала.

Макс кивнув,

– Дякую вам, дівчата... Заборони ніколи нічого не вирішували, треба щоб ви саме розуміли. Я знаю, що все одно не приховати це все. Для цього треба нічого більше не робити, а так не вийде. Бачите – не встигли з вами закінчити, як Катя з’явилася... і так далі піде. Але якщо не намагатися хоч якось обмежувати поширення інформації, то в мене просто не буде шансів на опір. Усе, тепер, нарешті, йдемо гуляти пса, а то він скоро лопне.

– Тату, – Настя притримала батька, поки сестри і Макс взувалися, – невже все настільки серйозно? Я все розумію, він правий… але мені все ж здається, що Максим усе ж згущує фарби.

– Більш ніж, донечко, більш ніж... Усе може бути набагато гірше. Уяви тільки, що про його можливості дізнається який-небудь Саддам Хуссейн або Бен Ладен... та що далеко ходити – якийсь паршивий начальник області, продасть пів країни, щоб отримати собі такого цілителя. Тут у хід може піти все що завгодно – підкуп, насильство, примус... і танки, і армія... ресурси всієї країни... Все залежатиме від того, якого рангу буде бажаючий… то ж я з ним абсолютно згоден. Усе це звучить дуже смішно, але ти тільки уяви – адже він справді МОЖЕ вилікувати і тоді все одразу стає цілком можливим.

Усією юрбою вони вийшли з під’їзду, бідний песик відразу ж рвонув убік. Тільки-но його трохи попустило, Макс знову повів його за будинок, уся компанія йшла слідом, щебечучи про щось своє, дівоче, тільки Нікітін дещо відстав, замислившись.

– Це що тут у нас за тьолки? Гей, дівки, пішли з нами. Буде весело, – огидний писклявий голос пролунав попереду. З-за дерева вийшли двоє, у яких Макс упізнав того самого паскудника із сусіднього під’їзду, машина якого так радісно померла нещодавно, і його не менш гидотного татуся – депутата. “Дідько їм… Почалося, принесло ж цю заразу... Занадто довго все було добре”. – похмуро подумав Максим. Дівчата за його спиною дружно посунулися вбік, намагаючись розминутися з бридотою. Обидва виродки були ще й добряче п’яні.

– О... а що таке? Чого кочівряжимося? А... Молодий баран вивів своїх овець гуляти. Дивись, батя... Ці хвойди з нами не хочуть... гидують. Вони з тих, хто любить за безплатно – і він зареготав.

– Проходьте, – Макс відступив, щосили намагаючись стримуватися і підтягуючи повідцем собаку ближче до себе. Але не тут-то було – Махно вперся та глухо і якось нутряно загарчав на парочку.

– О... це хто тут у нас? – жиробас п’яно гигикнув... – Ти дивись, живий. Не здох. Батя... таки ми його мало лупили, він живий. Я ж тобі казав, що це живуча тварюка... треба було йому тоді по голові, щоб очі повилазили…

Зрозуміти, хто саме побив собаку було вже не складно. У Макса знесло дах. Зробивши крок ближче, різким і дуже потужним ударом, наче по м’ячу, він врізав молодшому виродку між ніг. Із цих двох той був найнебезпечніший, оскільки гальм не мав узагалі і мізків теж. Від нього можна було очікувати чого завгодно, а тут дівчата і професор... Для себе Макс давно вирішив, що залишати зло за спиною – значить померти завчасно. Тварюку підкинуло на півметра вгору і він з глухим виттям звалився на асфальт доріжки. Макс уже цього не бачив – розвернувся до ошелешеного депутата і повторив із ним той самий прийом. Лють переповнювала хлопця. Її було стільки, що здавалося, пара піде з вух. А в очах крутилися червоні кола... Усе тіло стиснуло напругою м’язів, рухатися було страшенно незручно, наче все в ньому стало гумовим... Підійшовши до тіл, Макс присів, узяв обох за горло й придушив... Коли ті вже почали хрипіти, сукаючи ніжками, Настя смикнулася було, намагаючись щось сказати, але батько втримав її.

– Не смій!

– Але тату!!!

– Не смій, я тобі сказав... Ніколи не лізь під руку в бі́йці. Він відволічеться на тебе, а йому ножа в спину всадять... Дешеві фільми теж не просто так придумані. Він їх не вб’є, не переживай.

– Я за нього переживаю... якщо він їх покалічить, будуть проблеми…

– Проблеми обов’язково будуть, якщо він їх не покалічить... Якщо вони не злякаються так, щоб назавжди забути про цей будинок і про Максима зокрема…