Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

Я заклякла. Пан Хурлапий? У нього і тут є крамниця? Пресвітла Акрідено, будь на моєму боці! Адже якщо гном мене упізнає, мені гаплик. Я ледь помітно хитнула головою – не здавайте! Гном уважно подивився на мене, потім перевів погляд на одноокого, і пригладив пишну бороду, що закінчувалася трьома короткими товстими косами.

– Кхе-кхе, – прокашлявся пан Флюн. – Чого бажаєте, панно?

Хвала тобі, пресвітла! Присягаюся, щойно виберуся з цієї халепи, я зроблю тобі найщедріше підношення!

– Мені потрібні трави для дуже особливої юшки.

– Розумію, – зсунув густі брови гном. – Свіжі чи сушені? – уточнив він.

– І ті, і ті, – розглядаючи уважніше товар, відповіла я. – Дайте мені два пучки глоскського базиліку, пучок бервезнику, бруньки пухирчастої верби, – почала перераховувати я.

Гном час від часу поглядав на одноокого, що стояв за кілька кроків за моєю спиною.

– Що ще?

– Дайте подумати, вельмишановний.

І я замислилася. Точніше, намагалася привести до ладу думки, що скакали наче білки.

– Що будете брати з коріння, панно?

– Кромц, що плаче і диво-мох.

По-моєму, гном зрозумів, що я в заручницях, раз заговорив про коріння, бо до коріння кромцю він підсунув якийсь миршавий на вигляд корінець і ледь помітно підморгнув.

– Цього достатньо, панно?

Я кивнула:

– Цілком. Яарне? – я повернулася до темного, щоб той розплатився.

– Два срібняки і десять мідяків, – підрахував пан Хурлапий.

Яарн дістав гаманець, розшитий золотими нитками, і витягнув три срібняки.

– Решту залиш собі.

– Дуже вдячний вам, добрий пане! – гном жадібно схопив монети і сховав у кишеню. – Приходьте ще!

Так ось для чого пану Флюну знадобилося цуценя естриггіра! Пес, скоріше за все, охороняє приміщення. Адже в Ситові можна обійтися просто великими собаками. Але навіщо він тут тримає крамницю? Ні, я взагалі-то розумію, що гномам байдуже де і з ким торгувати, аби прибуток був. Хоча... найбільший гральний будинок у світі, різношерстий народ, знайомства... Гм, щось у цьому є.

Я присіла в кніксені.

– Безумовно!

Брови темного зметнулися вгору.

– Ти плануєш стати постійною покупницею?

Заціпеніння спало, впевненість повернулася до мене. Той самий корінець допоможе нам із Кхиброю втікти від темних. Куди – я вже знаю.

– Звичайно. Я ж буду твоєю коханкою, – я усміхнулася до Яарна найчарівнішою посмішкою, на яку тільки була здатна. – А ще мені потрібно розвивати свої здібності. Готую я смачно і корисно. – Я окинула оком його фігуру: – Руки в тебе сильні, ти хоч і зухвалий, проте чесний зі мною. Твоя плоскогруда Бінхінрі мені не суперниця. Та й із донькою твоєю ми з часом подружимося.

Темний розреготався.

– Більших дурниць я в житті своєму не чув! А ти кумедна, Хруфа. Що ж, поїхали. Мені вже не терпиться скуштувати твоєї знаменитої юшки.

Всю дорогу назад темний мовчав. Я теж не мала бажання розмовляти. Я думала про те, як забрати у нього бляшанку з моїм Шафранчиком. Поки що, ніяк. Але я обов’язково його визволю!

Коли ми прибули до поселення, то біля намету темного мага стояли сам Ту’Ан-Ех, Джеелд, Ійянга, Бінхінрі та Раетльда. Кхибра сиділа осторонь на перевернутому відрі. На шматку полотна височіла гора найрізноманітніших грибів – цілих і зламаних, отруйних і їстівних.

Найманець допоміг мені спішитися, а я спеціально зачепила його стегном, проходячи до грибної купи. Ще й так, щоб це обов’язково помітила Бінхінрі. Мета була досягнута – ельфійка скривила губи в презирливій посмішці, а очі метали блискавки. Прекрасно! Вона перша захоче, щоб я зникла звідси.

Я сіла біля краю полотна і почала сортувати гриби, свідомо обираючи тільки чорні і темно-зелені. З них я відсіяла отруйні й ті, яких я не знала. Залишилася пристойна купка.

– Принесіть воду, сіль, ніж і дошку.

Я замочила гриби в солоній воді.

– Що це буде? – скривилася пласкогруда.

– Юшка, – голос Яарна став загадковим. – Вона для чоловіків.

– І що в ній особливого? – не вгамовувалася Бінхінрі.

– Я ж сказав: для тебе – нічого, – продовжував дражнити її одноокий найманець. – Так, Тайха́рну сьогодні не годуй. Вода і трав’яний відвар.

– Тобто, на вечерю тебе не чекати? – зло випалила темна і скосила очі на мене.

– Хіба я сказав, що хочу їсти?

– Але, – розгубилася Бінхінрі, – як же юшка? Я вирішила...

– Ніколи нічого за мене не вирішуй, – обірвав її Яарн.

Пласкогруда сплюнула і пішла. Джеелд та Ійянга обмінялися багатозначними поглядами.

– Казани у вас є? – поцікавилася я.

– Який тобі потрібен? – пожвавився Ту’Ан-Ех.