Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

Темна покірно кивнула, і хотіла було повернутися до наставника.

– Нумо, зніми чобіт і дай його мені, – скомандував Яарн.

Дочка зупинилася, швидко розшнурувала короткий, на кілька долонь вищий за щиколотку чобіт, і подала його одноокому. Він нахилився до моєї ноги й приклав ступню до підошви.

– Знімай другий, а ти взувайся.

Легко сказати. А як це зробити? Я мало не впала з Тіні Морока. Зрештою, темний зістрибнув і сам одягнув мені взуття. Затісні, але все краще, ніж ті жахливі черевики, які купили мені ельфи на жебрацькому розпродажі.

Дочка одноокого з ненавистю дивилася у мій бік, мабуть, вважаючи мене коханкою свого дорогоцінного батька. Навіть не збираюся перед нею виправдовуватися! І за що?

– Йохх! – темний легко злетів на Тінь Морока.

Єдиноріг зірвався з місця, немов стріла юної темної ельфійки. Я боялася поворухнутися. Якщо вони в такому жаху ростять своїх дітей, то хіба від них можна очікувати милосердя? Ні. З таких виростуть жорстокі вбивці, які запросто потім здиратимуть шкури з нещасних фрімпслів, дівчатка замість ляльок, знімають скальпи з живих людей. Їм невідома доброта. Їм невідоме співчуття. Якщо навіть шрами вони залишають лише для того, щоб пам’ятати про ворога, який залишив його. Моторошний край.

Ех, зараз би сопільник мені б не завадив. А то починає лихотрусити від страху.

– Чого ти тремтиш? – пролунало над вухом.

– Ти так ненавидиш свою доньку?

– Ні, мідноволоса, я її люблю. Навіть занадто. І все роблю заради її блага. Вона має стати найманкою або... – він трохи забарився, – померти. Її мати була прекрасним воїном, поки стріла проклятого світлого не обірвала її життя. Щоб його діти провели своє життя в рабстві!.. Йохх!

Його слова були сповнені гіркоти й ненависті. Я не знайшлася що відповісти. У таких випадках краще промовчати.

Ми в’їхали в місто не через головну браму. Яарн поїхав уздовж скелі й доторкнувся перснем до одного з непримітних каменів. Той здригнувся і безшумно відійшов назад, ми в’їхали в столицю Дітей Сутінку.

Який темний градобудівник спорудив це місто? Ситів порівняно з Вайге-Нором здавався чомусь пересічною провінцією. У цій похмурій величі було стільки химерності й багатства, що дух захоплювало. Звісно, жодних фонтанів у центрі міста не було, зате архітектура вражала своєю величчю.

Будинки темних, як ми й роздивлялися з Кхиброю здалеку, дуже схожі на них самих: стрімкі, високі, витончені й похмурі водночас. То тут, то там дахи й стіни прикрашали скульптури та барельєфи драконів і віверн, вишкірені пащі естриггірів і змій. Химери і гарґульі, голови єдинорогів, ще якісь чудовиська, про існування яких я не знала. Я крутила головою і очі ледь на лоба не лізли від захвату.

Праворуч від нас стояв високий паркан із темного дерева, з-за якого долинали звуки, які я не сплутаю ні з чим – велися торги. Ринок. І торгувалися всіма мовами. Дивно, що в такий час іде жвава торгівля. Але хто цих темних зрозуміє? І, насамперед, хто його зна’, котра зараз година. Ліворуч стояв дивовижний будинок із крученими колонами. Колони обвивали чорні оксамитові лілії. У Лартіоні таких немає.

– Що там? – запитала я в одноокого, милуючись квітами.

– Хочеш, зайдемо, – запропонував він.

З інтонації я зрозуміла, що там нічого хорошого немає.

– Можемо на годинку зняти кімнату, – продовжував Яарн. Його око хижо блиснуло і зазирнуло мені у шнурівку, що зрадницьки роз’їхалася.

Я рішуче затягнула сорочку.

– Дякую, не хочу.

– Ти думаєш, я тебе питатиму? – пирхнув темний.

Я напружилася.

– Звариш свою знамениту юшку – нікуди не дінешся, – реготнув Яарн. – Світлі в мене були, а ось Сонценосних не було.

– Я людина, а не ельфійка! – випалила я.

– Кров не водиця, не обдуриш. І якщо в тебе немає гострих коротких вушок, як у твоїх родичів, не біда. Ти по крові ельфійка, мідноволоса. Чесна, зухвала, смілива. Мені подобаються такі.

Яарн спішився біля вирубаної в скелі триповерхової таверни з промовистою назвою «Око троглодита». Усім на світі відомо, що в них немає ніяких очей! Що за безглузда вивіска? Чи художник, який робив її, був той самий, що й у тітки Палажки? Усе може бути. Кілька коней, прив’язаних до конов’язі, запирхали, побачивши єдинорога, але Тінь Морока випнув нижню губу, як гордовитий ельф, і відвернувся від них, немов ті були нижчими тваринами.

У таверну ми не стали заходити. І тут я побачила те, заради чого ми сюди з Кхиброю прийшли – прямо за таверною яскравими вогнями горіла вивіска грального будинку.

Яарн схопив мене за руку і потягнув за собою. Я ледве встигала за ним. Та куди він мене тягне? І тільки коли над нами з’явилася різьблена арка ринку, я спокійно видихнула. Зупинилися ми біля великої крамниці зі всілякими травами, корінням, зеленню та спеціями. Темний вивів мене вперед і підштовхнув:

– Чого застигла? Іди, вибирай свої трави. Тільки не здумай сказати, що їх тут немає.

– У старого Флюна все є, – пролунав знайомий голос. – Вибирайте, панове!