Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

Маг з Яарном перезирнулися.

– Якщо брешеш, то я сьогодні ж відправлю тебе в храм похмурої богині, де тебе принесуть у жертву.

– Не брешу, – стояла на своєму я.

Одноокий присвиснув. І одразу ж на порозі з’явився Джеелд.

– Беріть єдинорогів і рушайте разом з Ійянгою до Двосутінкового мосту. Зрізайте гриби, які вам трапляться на скелях і везіть їх сюди.

– Усі гриби зрізати?

– Зрізайте всі, потім розберемося.

Джеелд кивнув і вийшов. Відлунням покотилося розкотисте: «Йохх!»

– А ти поїдеш зі мною, – одноокий хутко підвівся і потягнув мене за рукав до виходу.

Я ковзнула босими ногами по шкурах.

– Босоніж?! – кинула йому в спину я.

Темний зупинився і глянув на мої ноги.

– Дорогою знайдемо взуття.

Ми вийшли, найманець свистом покликав Тінь Морока. Посадив мене попереду себе і вдарив п’ятами в боки єдинорога. Той легко зірвався з місця і підтюпцем побіг дорогою. Я в усі очі розглядала Млонг. Він був невеликим. Як виявилося, поселення не було невиразним: намети з натягнутих шкір, подекуди, щоправда, стояли й дерев’яні будиночки. Найпростіші, й без фундаменту – немов табуретки ізірбіїв – на чотирьох дерев’яних стовбурах. У Курчавому в таких жили сезонні працівники, що наймалися полоти й охороняти поля, а потім допомагали збирати врожай. За будиночками найманців був тренувальний майданчик із опудалами з мішків, туго набитих сіном. А також стояли тренажери з колод. Мішені, намальовані чорною фарбою на щитах різного розміру – розвішані всюди.

Юна темна ельфійка з коротким луком у руках намагалася втриматися на молодому єдинорогу і влучити хоча б в одну мішень. Щоправда, їй це вдавалося з великими труднощами. Тренував її сухопарий високий ельф, на якому були лише шкіряні бриджі та короткі чоботи. Його тіло було повністю прикрашене татуюваннями. Загадкові знаки раз у раз спалахували місячним сяйвом. Яарн зупинив єдинорога і витріщився на юну ельфійку.

– Ледарка! – кричав наставник на лучницю. – Ти що, пережерла сьогодні? Лук підняти не можеш?! Скажу батькові, той тебе голодом пару днів поморить, подивлюся, як ти почнеш рухатися! Сраку від єдинорога відірви, корова!

– Мені незручно без сідла! – огризнулася темна, блиснувши червоними очима.

– Котись тоді в Марсулу, ідіотка! Як ти збираєшся стати найманкою?! Іди в жриці або магічки! Все одно від тебе немає ніякого толку! Тільки час даремно витрачаю!

Дівчина приловчилася і послала в різні мішені три стріли. Стріли зі свистом вдарили в яблучко. Темна переможно посміхнулася.

– Не скалься! – смикнув її наставник. – Підійми сорочку.

Та під’їхала до нього, зістрибнула з єдинорога і слухняно задерла вільну темну сорочку. Наставник безцеремонно обмацав її груди, що ледь почали позначатися, немов перевіряв, наскільки вони виросли, а потім сильно схопив за невеликий животик і потягнув на себе. Дівчина пронизливо скрикнула.

– Кричати треба було, коли ти набивала свій кендюх! – заорав він, відпускаючи складку на животі. Він з розмаху заліпив два ляпаси та відштовхнув ельфійку. – Тиждень на воді та відварі. Повтори!

Дівчина піднялася з землі, тримаючись за багряні від побиття щоки.

– Тиждень на воді та відварі, – розмазуючи кулаком сльози, повторила вона і сплюнула кров. Він таки розбив їй губу.

– Тренуватися будеш із четвертої до десятої. І з другої до восьмої, – продовжив наставник. – Поспиш пару годин і продовжимо з опівночі до другої.

– Але я ж так здохну, – шморгаючи носом, сказала темна, прибираючи попелясте пасмо волосся, що впало на очі, яке миттєво схопив наставник і відрізав ножем.

– Звичайно здохнеш, – відрізаючи пасмо за пасмом довге волосся дівчини, погодився він. – Якщо такі патли залишиш, то неодмінно здохнеш. Бо вони обов’язково залишать слід!

Темна замовкла. Тільки розпухла від удару губа і ніздрі, що роздмухувалися від важкого дихання, говорили про її обурення. Коли наставник закінчив, то з любов’ю оглянув ніж, здув волосинки, що прилипли, і витер об її сорочку.

– І скільки разів тобі повторювати – перев’яжи груди! Не можна, щоб вони росли. Ще з півроку вони будуть такими як зараз, а потім почнуть рости як на дріжджах. Або хочеш бути як Раетльда та її подруги, з однією цицькою?!

– Ні! – у голосі темної прозвучали нотки жаху.

Єдиноріг одноокого порснув. Дівчина повернула голову у наш бік, легко підвелася і підійшла до нас, на ходу обтрушуючи зрізане волосся.

– Здрастуй, батьку, – тихо привіталася ельфійка і витріщилася на мене. В очах вирувало багаття ненависті, але вголос вона не наважилася вимовити й слова.

– Я незадоволений твоїм тренуванням, – замість привітання сказав одноокий. – Ти справді багато з’їла за сніданком. Передам Бінхінрі, щоб вона тебе сьогодні не годувала. Замість сну – пробіжка. Три кола навколо Вайге-Нора, пів години відпочинку і ще три кола.

– Так, батьку, – покірно сказала юна ельфійка.

– Замість сну будеш сьогодні займатися розтяжкою, – додав він. – Якщо не витримаєш, я сам переріжу тобі горло.