Інна Земець - Спадок з бонусом, Інна Земець

Своїм очам не повірила, коли побачила, що Марк на мене з осудом подивився, ніби тоді мене не виманював, а дійсно просто допомоги чекав. Мабуть, приємніше себе не покидьком, а зрадженим другом вважати, та я не здатна вже осягнути як його мозок поторочений працює. Не знаю, може без слів все на моєму обличчі написано було, бо Марк наче на питання невимовлене відповісти вирішив.

- Просто ефект доміно, Яся, само собою все полетіло.

Йому і не доведеться мене вбивати, сама зараз сконаю, дивлячись на цю паскудну морду.

- А знаєш, вже і справді набалакались, годі з мене. Шкода, що того не побачу, та навіть як сховаєшся - по твою голову обов’язково прийдуть.

- І хто б то міг бути?

Засміявся глузливо, а таки задумався, ніби кросворд якийсь складний попався. Подивився в один бік кімнати, в підлогу очі втупив, гиготнув наостанок.

- Ти про Тимура, чи як там його? Не сподівайся, - промовив він і на годинник глянув. – Гадаю, в цю мить і подругу свою вже знайшов і вас зачекався.

- І ці життя зламані на тобі?

- Гріхів багато, та зайвих мені не треба. Дівчина сама свою долю визначила. Хотіла підзаробити? То я людина добра – допоміг, отримала те чого так прагнула. Як не туди втрапила – то вже сама винувата, обережнішою треба бути. Нічого не вдієш, всі там зустрінетесь, - перевів погляд на веранду, де в цю мить лиш один опецьок стовбичив. – Як вже і мушу від минулого тікати, то приберу начисто все що можна.

Схоже, фінал, нарешті. І слава Богу, вже задовго балакаємо, не маю сил на це і сенсу в тому не бачу.

- Покруч ти огидний, - вирвалось само по собі.

- А яких ти смаків від збоченців чекала?

- Ігнат збоченцем не був, він тебе любив, просто деяких смаків твоїх специфічних не поділяв.

- Яра, не демонізуй мене. Сам не туди завернув, спочатку цікавість, потім шкідлива звичка, а потім встряг так, що не вирватись. Хіба сама не розумієш, як це буває? Іноді так міцно влипнеш, що і вибору не лишається. І хочеш, а вже не зіскочиш. Якби був хоч один шанс, що він не розмотуватиме той клубок або пробачить… Думаєш, мені то все легко було? Та я Ігната…

- Не смій, навіть імені його не промовляй!

Він ще й на співчуття сподівається?! Марк сумно дивився на мене, та нерішучості в його очах не побачила.

- Що ж, не судилося мені з Райчуками простим життям прожити. Двоє вже там, а третій від переїдання сам невдовзі сконає, мабуть.

Він підвівся і я з дивана встала. Очей від мене не ховав, я також його погляд не відпускала. Не вірю, що сам бруднитися стане. Це не пігулками нагодувати, тут більше сміливості потрібно. Почав відвертатись і поглядом своїк посіпак шукати, а я зробила те, що давно вже хотіла. Стрибнула на нього, вслід за ним падаючи, і головою об підлогу приклала, гепнувшись так, аж сама собі дух вибила. Знаю, він мене приб’є та до того хоч очі йому видряпаю. Марк такого від мене не чекав, та і сама себе здивувала. Він відбивався і мене скинути намагався, а я вчепилась нігтями і почала обличчя рвати. Скоро він переможе – я йому не суперниця, лиш наостанок душу трохи відведу. Хоч із цим пощастило, та лиш тому, що його амбали не поспішали на допомогу прийти, хоча вже і мали б наші крики звідусіль почути. Сил з кожним його ударом по мені ставало все менше, та не відпускала до останньої миті, аж поки раптом не побачила того, кого вже подумки оплакувати почала. Не знаю, чи це не галюцинація, та краще її наостанок подивлюсь, ніж огидну пику Марка.

- Відпусти її! – заревів прекрасний привид і мене однією рукою від нього відірвав.

- Хай вона мене відпустить! – загорлав Навроцький.

Волали всі, навіть Богуслав Браницький, який бозна яким дивом тут опинився. Здається, у дворі вже теж зараз весело стане – наближалися сирени, схожі на поліцейські, а хтось вже наввипередки з ними тупотів двором. Поки Назар не перетворив Навроцького на труп, почала його за руки хапати і тягнути з усіх сил.

- Чого стовбичиш? – рявкнула на Богуслава. – Допомагай!

Відреагував миттєво, та і в чотири руки не відтягнули. Назар сатанів і на місиво Марка перетворював, який вже і не рухався, лиш бачила що ще дихав. І кричала, і просила, а потім зробила єдине, що могло його відволікти від жаги крові - взяла і на підлогу звалилась. Богуслав відпустив Назара і над Марком схилився, а мій герой до мене кинувся.

- Яра, чорт забирай, ні!

Так чи ні, а прикидалась непритомною. Поки він мене на руках кімнатою носив, почула купу різних голосів. Схоже зібралось народу, наче вдруге «Умбру» штурмували. Мої очі досі закриті були, лиш на слух дізналась, що тут і поліція, і колеги Назара, і швидка вже на підході, якщо вуха не підводять. Тепер можна вже і окликати, вирішила я і різко очі розліпила. Хотіла щось сказати, а замість того відкрила рот, не згадала жодного слова і заплакала. Вчепилась в нього так, аж пальці зсудомило, він теж не розумів з якою силою мене до себе притискає. Довкола нас було багатолюдно, окрім тих кого вже бачила, лиш Дениса ще впізнала, решта - самі незнайомці.

- Він мені набрехав, сказав що тебе вже нема, - кудись в шию сказала я, лише не впевнена, що розбірливо. -  Ніколи ще так не раділа, що мені брешуть.

Багатослівний Назар цього разу промовчав, просто перебував в трансі, мабуть.