Зигмунт Мілошевський - Безцінний

До трьох. Ще раз. Чисто.

До трьох. Ще раз. Є.

За якісь триста метрів перед ним замаячіла брила, що стирчала зі скелі. Плавно повернув ліворуч і знову праворуч, об’їжджаючи острівець як перешкоду, що лежить на дорозі. Завдяки цьому острівець опинився якраз поміж Феррарі й ланцюгом квадроциклів.

Кароль спостерігав у дзеркальце фари квадроциклів, які наближалися, коли один із них налетів на скелю. Першої миті здавалося, що він зник, оскільки світло просто згасло — але лише для того, щоб з’явитися на кілька метрів над землею. Він мав вискочити з похилого каменя, як з катапульти, бо летів вертикально догори, повільно обертаючись і крутячи конусом вирізаного в снігу світла, немов божевільний морський маяк. За мить квадроцикл сягнув найвищої точки польоту й полетів униз, пробиваючи лід із гучним тріском, що нагадував звук тріскання дошки.

Решта двоє не зупинилися біля свого товариша, більше того, навіть не стишили хід.

— Удруге на це не купляться, — мовив Ґмітрук. — Пора вдатися до традиційного способу.

Він дістав з кишені куртки пістолет й опустив скло. Усередину разом з крижаним повітрям і хмарою снігу вдерлися свист вітру і ревіння трьох моторів: Феррарі звучало низько й буркотливо, квадроцикли — верескливо, як двоє підлих хижаків, що полюють на достойного травоїдного.

— Це той новий польський WIST, який зараз на озброєнні в нашої армії? — поцікавився Кароль.

— Не сміши, — Ґмітрук навіть не глянув у його бік. — Я що, схожий на призовника з полігона? SIG 226, якісна німецька продукція. Дозволь їм наблизитись. У нас є певна перевага, бо в мене вільні обидві руки, а вони мусять керувати. Пригніться, дівчата.

Каролю не треба було особливо старатися, щоб його наздогнали. Виїхали зі «смуги астероїдів» і опинилися майже у відкритому морі, сильний вітер здув звідти весь сніг і в світлі фар було видно темну крижану поверхню, яка зникала в темряві ночі.

Феррарі, хоч і оснащене надійними зимовими шинами, до того ж по-спортивному широкими, поки що мало зчеплення з цією поверхнею, але воно ставало дедалі слабше.

Двигун вив, спідометр показував двісті п’ятдесят на годину, але це була не швидкість, з якою рухались, а швидкість, з якою крутилися колеса. Багато енергії ішло коту під хвіст, насправді мали їхати зі швидкістю близько ста сорока чи ста п’ятдесяти. Тобто вже близько до топових квадроциклів, Раптор від Ямахи після невеликих модифікацій витягував майже двісті.

— Ну добре, пане автогонщику! — прокричав Ґмітрук, намагаючись пересилити вітер. — Тепер ти повинен стати до них боком як військовий галеон, щоб я зміг видати залп.

Не пан автогонщик, а пан дрифтер, подумав Кароль, спостерігаючи у дзеркало за фарами, що наближалися. Пригальмував, повернув кермо праворуч, обережно додав газу, щоб зменшити зчеплення, й одразу ж крутнув кермо у зворотний бік, від чого автомобіль почав плавно сунути боком.

— Є! — крикнув мимовільно, бо такий дрифт, незважаючи на чисельні спроби, раніше йому ніколи не вдавався.

Ідеальний маневр виставив Ґмітрукові водія квадроцикла як на стрільбищі. SIG тричі кашлянув, скидаючи вбраного в чорне водія назад. Звільнений від водія транспорт різко повернув і зник у темряві. Анатоль збирався використати позицію, щоб розправитися з другим, аж тут Феррарі зненацька підскочило на крижаній нерівності. Анатоль врізався в раму вікна, але напевно все одно зміг би втримати пістолет, якби не отримана в Татрах рана. Вдарившись якраз пропаленим місцем, він скрикнув і послабив хватку. SIG упав на лід, відскочив і тільки його й бачили.

Цієї ж миті черга, випущена останнім суперником, рознесла заднє вікно їхнього сімейного комбі.

Ситуація була гірше нікуди.

11

Стефен Брайтвайзер ніколи не замислювався про те, що походить з НДР. Звісно, він народився в НДР і виховувався на Рюгені (теж НДР), там ходив до школи та ліцею й був свято переконаний, що в цілому світі про те, що запалилося зелене світло, сповіщає чоловічок у капелюсі. Технічну освіту Стефен здобув у Східному Берліні. Тобто вони казали просто Берлін, цей Берлін, то по другий бік муру додавали прикметник «східний». Не лише до Берліна, а й узагалі до всього за Ельбою, слово «схід» перестало бути нейтральним позначенням напрямку на карті. Воно стало синонімом біди, простуватої вроди, простуватого смаку й вусів, поєднаних із кретинською гривкою, — а що він може вдіяти, коли всі тоді так ходили. Якщо в Німеччині хотіли когось образити, висловити безкінечну зневагу й відзначити, що заради спільного добра треба заборонити його існування й покласти йому кінець через евтаназію, оскільки для аборту вже запізно, вживали слово «східний», або ж ossi.

Та коли за місяць до двадцятої річниці шлюбу Стефен Брайтвайзер стояв на порозі улюбленого ресторану в Сасснітці, де замовляв вечерю з кожної важливої нагоди, відчув себе ендеерівцем. Бідним, закомплексованим, нудним, позбавленим фантазії ossi.

Вирішив, що цього разу буде інакше. Що річниця буде романтичною, іншою, фантастичною, що освіжать свій зв’язок і матимуть що згадувати у наступні двадцять років подружнього життя.

І тепер дивився з гордістю на свою дружину Анну-Катерін, яка лежала на величезному ліжку в їхньому номері, попивала шампанське, була в захваті й навіть не підозрювала, що це ще не кінець несподіванок.

— Це для тебе. Щасливих наступних двадцяти років, кохана, — сказав, вручаючи їй подарунок.

Презент виглядав як елегантна чорнильна ручка, це був видовжений плаский пенал.

— Ой, Стефене, ти неймовірний! — Анна-Катерін всілася по-турецькому на ліжку, що виглядало смішно у поєднанні з вечірньою сукнею, й енергійно розпакувала презент.

Зі здивованим виразом обличчя витягнула з відкритої коробочки кілька невеличких хромових кульок, з’єднаних чорною ниткою. На кінці нитки гойдався тримач у формі кільця.

— Що це? — врешті запитала.

— Це кульки гейші, — відповів гордо.

— Кульки гейші?

— Так, найновіший ліжковий хіт, жінки від цього шаленіють. На кожній кульці могло б бути написано «оргазм гарантовано». Оргазм гарантовано. Непогано звучить після двадцяти років, чи не так?

— Оргазм? — Анна-Катерін дивилася на кульки, що гойдалися, і мала вигляд пацієнтки на сеансі гіпнотерапії. — Тобто, що… — Показала пальцем між свої ноги.

Стефен урочисто покивав головою.

— Ще раз, щоб усе було ясно. Ти хочеш, щоб я засунула собі в піхву кілька сталевих кульок, з’єднаних шнурком, так?

— Не обов’язково має бути в піхві.

— А де?

— Ну знаєш. Взагалі-то я думав, що в піхві залишиться трохи місця на щось інше, розумієш?

— То я маю засадити це собі в дупу?

— Усі жінки нині так роблять. Потім їх витягнемо, й оргазм гарантований.

У Анни-Катерін очі стали круглі, як ілюмінатори на