Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

своїй і не давав їм увійти. Воїни ж, побачивши страшного ангела, злякалися й побігли назад. Прибігли до цариці з трепетом і звістили їй про явлення ангельське. Вона ж, почувши, жахнулася духом і не дерзнула більше посилати до Івана по Павликія. Павликій же, бачачи, що не допоможе йому цариця, послав у дім свій по золото і віддав удові п'ятсот золотниць. І тоді відпущений був, а жінка, прийнявши своє, повернулася рада до свого міста. Цариця ж не перестала гніватися на блаженного Івана, і день від дня множилася ярість та злоба в серці її на незлобливого і правого угодника Божого. По малому часі послала цариця до святого Івана, частково із погрозою, частково із ласкою, кажучи: "Перестань противитися нам і царських наших справ не чіпай, бо й ми церковних справ не чіпаємо, а тобі відступаємо, щоб сам їх ладнав. Перестань по церквах виставляти мене всім у притчу, кажучи про мене і викриваючи мене; я ж бо досі мала тебе за отця і належну тобі честь воздавала. Ти ж, коли відтепер себе не справиш і ліпшим до нас не будеш, знай, що не потерплю тебе більше".

Блаженний-бо Іван ці царські слова почувши, був вельми печальний і, тяжко зітхнувши, каже посланцям: "Хоче цариця, щоб я був ніби мертвий, не бачив неправд, які діються, не чув голосу ображених, тих, що плачуть і зітхають, не говорив викрить тим, що зогрішають. Але оскільки єпископом я є, і мені вручено турботу про душі, то повинний невсипущим оком на все дивитися, прохання всіх вислуховувати, всіх учити, карати, а тих, що не каються, викривати; знаю — бо, що не викривати беззаконня і не карати беззаконних є звісна пагуба. Боюся, коли ми замовчимо чинене неправедно, щоб і про нас не було сказане Осієве слово: "Сховали священики шлях Господній". Але і божественний апостол велить: "Того, хто грішить, картати перед усіма, щоб і інші страх мали". І він — таки учить, кажучи: "Проповідуй слово, допоминайся вчасно-невчасно, докоряй, забороняй, переконуй". Я ж, коли і викриваю беззаконня, то не викриваю беззаконних, і не кажу в лице нікому, не наповнюю нікого безчестям, і не згадав ніколи ім'я царицине на викриття її, але загалом усіх повчав і повчаю не чинити зла ані ображати ближнього. Коли ж когось із слухачів слів наших викриває совість сумління в якомусь лихому ділі, то належить йому не на нас, але на самого себе гніватися, що таке вчинив, і нехай відхилиться від зла й учинить добро. Коли ж цариця не знає про себе, яке зло вчинила і чи кого образила, то пощо гнівається на мене, який навчає людей ухилятися від усякої неправди, і що я не лінюся навчати про спасіння людей, над якими царює. Коли ж повинна є тим гріхам, які намагаюся словами учительними викоріняти із сердець людських, то хай знає, що не я її викриваю, і безчестя їй не чиню, але самі діла її викривають, безчестя ж і сором великий душі приносять. Хай гнівається, отож, цариця, коли хоче, я ж говорити правди не перестану, дбаю, щоб не людей прогнівити, а Бога, а коли б людям пригоджував, Христовим рабом би не був".

Такі та й інші слова мовив святий посланим та й відпустив їх. Вони ж повернулися до цариці, розповіли їй усе, що чули. Цариця ж на більший гнів піднялася і ворогувала вельми на блаженного Івана. І не сама цариця, але й інших багато, які неправедно і без покаяння жили, ворогували на нього. Не тільки ті, що жили в Царгороді, але і в дальших краях були такі, що ненавиділи блаженного, із них такі: Теофіл, патріярх Олександрії, що й спершу не любив Івана і не бажав святити його на патріярство; Акакій, єпископ верійський; Севиріян-гавалійський і Антіох-птолемаїдський, а в Царгороді два пресвітери і п'ять дияконів, і від царського палацу численні, і три славні та багаті вдовиці: Марса, Кастрітія та Євграфія, які нечисто жили, — всі ці ненависники Іванові радилися, шукали на нього вини, щоб про нього лиху чутку в народі учинити. Послали спершу в Антіохію, випитуючи, щоб якесь колись удіяне зло віднайти, яке Іван учинив із дитинства, але "знесилилися, випитуючи", і не віднайшли нічого. Також послали в Олександрію до Теофіла, який умів хитро творити лжу, але і той не міг щось сказати на життя Іванове, котре було як сонце, чеснотами сяюче. Одначе Теофіл добре дбав про те, як би Івана прогнати з престолу, що і вчинив, маючи однодумицю царицю та інших лихих людей, а більше самого сатану у спідручники взявши; причина ж вигнання Іванового почалася з такого.

Був в Олександрії пресвітер чесний на ймення Ісидор Ксенодох, тобто живитель подорожніх, життям і словом прикрашений, і всюди чеснотами та премудрістю славний, і вже старий, вісімдесят літ мав від народження, а у пресвітери поставлений од святого Атанасія Великого, патріярха Олександрійського. На цього Ісидора підняв ворожнечу Теофіл за Петра, протопопа олександрійського, бо хотів Теофіл неповинного того Петра від сану його скинути і з церкви вигнати. Ісидор же захищав Петра і звістив, що вина, накладена на нього, неправедна є. Теофіл-бо і на Ісидора гніватися почав і спершу Петра того неправедно від Церкви відлучив та й на Ісидора також шукав вини, щоб і його відлучити. В той час одна вдова, на ймення Теодотія, дала Ісидорові тисячу золотниць, щоб, купуючи одежу, одягав голих, сиріт-бо й убогих удовиць, що були в Олександрії. Молив Ісидор, щоб не казала того Теофілу-патріярху, аби не забрав золота і не витратив на кам'яні будови. Ісидор же взяв золото й учинив, як це просила його Теодотія. По тому довідався Теофіл од когось про те, що Ісидор узяв тисячу золотниць у Теодоти і не оповів йому, а витратив на потреби вбогих, — розгнівався вельми на Ісидора, — був-бо Теофіл великим золотолюбцем, — через що наніс на нього неправедну важку вину, збезчестив старця гріхом протиприродним. Неправдива ж була та вина, написана самим Теофілом, а ще Теофіл і псевдосвідків найняв золотом, але брехня є брехнею, тож неповинний Ісидор чистий виявився. Одначе із нестримної своєї злоби Теофіл скинув із пресвітерства Ісидора із безчестям та ранами, хоча й неповинного. Ісидор-бо, безчестя неповинно прийнявши як честь, залишив Олександрію й пішов на безмов'я на Нитрійську гору, на якій і раніше ще юним жив, і сидів у хижі своїй, молячись у терпінні Богу.

У той час були в єгипетських