Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

біржі оголошував одержані повідомлення. Цей маленький смаглявий чоловічок років тридцяти восьми (його квола статура і бліде, типово чиновницьке, обличчя свідчили про методичний, незвичний для будь-яких сміливих злетів розум) вже стояв на своєму місці, а позаду нього зяяли розчинені двері. У правій руці у нього білів аркуш паперу.

— Американське товариство страхування від пожежі в Бостоні оголошує про свою неплатоспроможність!

Знову вдарив гонг. І в ту ж мить вибухнула буря, ще більш шалена, ніж раніше. Якщо в цей похмурий ранок лише за годину після відкриття біржі вже лопнула одна страхова компанія, то що ж чекає у найближчі чотири-п’ять годин і наступні дні? Це означало, що чиказькі погорільці вже не зможуть відновити свої підприємства. Це також означало, що банки вже почали вимагати або от-от зажадають погашення всіх позик, пов’язаних зі збанкрутілою компанією. Вигуки переляканих «биків», котрі все дешевше пропонували пакети по тисячі і по п’ять тисяч акцій залізничних компаній — Північної Тихоокеанської, Іллінойс-Сентрал, Рідінг, Лейк-Шор і Вобеш, а також акцій кінних залізниць і облігацій реалізованої Ковпервудом позики, — надривали серця всім, хто був причетний до цих підприємств. Ков­первуд, скориставшись хвилинним затишшям, підійшов до Артура Райверса; але той нічого не міг йому сказати.

— Як на мене, агенти Молленгауера і Сімпсона не надто прагнуть утримувати ціни, — стурбовано сказав Ковпервуд.

— Вони отримали повідомлення з Нью-Йорка, — по­хмуро відгукнувся Райверс. — Тут уже нічого й намагатися. Наскільки я зрозумів, там лопнули ще три страхові компанії. Про їхнє банкрутство можуть оголосити от-от.

Вони ненадовго вийшли з цього непроглядного пекла, щоб обговорити подальші заходи. За угодою зі Стінером Ковпервуд був уповноважений скуповувати облігації міської позики на суму до ста тисяч доларів (незалежно від біржової гри, на якій вони обидва теж чимало заробляли). Але це лише в разі потреби підтримати падаючий курс. Зараз Ковпервуд вирішив купити облігацій на шістдесят тисяч доларів і забезпечити ними отримані в інших місцях позики. Стінер негайно відшкодує йому цю суму і знову дасть готівку. Так чи інакше, ця комбінація допоможе йому (або принаймні дасть можливість) підтримати на якийсь термін інші акції і реалізувати їх ще до катастрофічного падіння курсу. О, якби у нього були кошти для того, щоб грати зараз на пониження! Якби така гра не загрожувала йому негайним крахом! І навіть в таку небезпечну хвилину Ковпервуд не забував, що ті обставини, які за нинішнього його обмеженого становища загрожували йому банкрутством, в інший час принесли б гарний прибуток. Але зараз він не міг цим скористатися. Не можна бути одночасно і на тому, і на тому боці. Або ти «ведмідь», або ти «бик» — і необхідність змусила його бути «биком». Дивний поворот подій, але нічого не поробиш! Вся його спритність була зараз марна. Він уже зібрався піти, щоби побачити одного банкіра, у якого сподівався отримати гроші під заставу свого будинку, аж тут знову зазвучав гонг. І знову припинилися угоди. Артур Райверс зі свого місця біля стійки, де йшов продаж цінних паперів штату і облігацій міської позики (до скуповування цих облігацій він щойно взявся), виразно подивився на Ков­первуда. Тієї ж миті до нього підбіг Ньютон Таргул.

— Усі проти вас! — вигукнув він. — Не варто й продавати за такої кон’юнктури. Марно! Вони вибивають ґрунт з-під ніг. Напруга дійшла до краю. За кілька днів настане перелом. Можливо, ви зумієте протриматися? Ну, готуйтеся до нових неприємностей.

Він очима показав на балкончик, де вже знову з’явився секретар біржового комітету.

— Східне і Західне товариства страхування від пожежі в Нью-Йорку оголошують про свою неплатоспроможність!

Гул прокотився залою, щось на кшталт протяжного «о-о-ох!».

Секретар постукав молотком, закликаючи до порядку.

— Товариство страхування від пожежі «Ірі» в Рочестері оголошує про свою неплатоспроможність!

Знову — «о-о-ох!».

І знову стукіт молотка.

— Американська кредитна компанія в Нью-Йорку припинила платежі!

— О-о-ох!

Буря вирувала.

— Ну що скажете? — спитав Таргул. — Хіба можна встояти проти такого шторму? Ви не могли б припинити продаж і протриматися кілька днів? Чи не краще зараз грати на пониження?

— Найкраще було б закрити біржу, — буркнув Ков­первуд. — Це був би чудовий вихід. Інакше справі не допомогти.

Він квапливо підійшов до купки біржовиків, які опинилися в однаковому з ним становищі. Можливо, вони своїм впливом допоможуть здійсненню його ідеї. Це було б жорстоким ходом проти тих, для кого кон’юнктура була сприятлива і хто збирав зараз багатий врожай. Але що йому до них! Передовсім — діло. Розпродавати папери за неймовірно низькими цінами було безглуздо, і він розпорядився, щоб його агенти тимчасово припинили продаж. Якщо банкіри не побажають надати йому виняткову послугу, і якщо фондова біржа не буде закрита, та якщо не вдасться переконати Стінера негайно надати йому кредит ще на триста тисяч доларів — він банкрут. Не гаючи ні хвилини, він кинувся до контор банкірів і біржовиків, що розташовувалися на тій же Третій вулиці, і запропонував їм вимагати закриття біржі. А близько дванадцятої помчав на вокзал — перехопити Стінера, але, на превеликий жаль, не зустрівся з ним. (Можливо, Стінер не встиг на цей поїзд?) Але Ковпервуд відчув якийсь підступ і вирішив по­їхати спочатку в ратушу, а потім — до Стінера додому. Може, той повернувся, але намагається уникнути зустрічі з ним?

Не знайшовши Стінера в ратуші, Ковпервуд якнайхутчіше погнав до нього додому. І навіть не здивувався, зіткнувшись з ним біля під’їзду. Стінер був блідий і дуже засмучений. Побачивши Ковпервуда, він зблід іще більше.

— А! Привіт, Френку… — розгублено пробелькотів він. — Звідки ви?

— Що трапилося, Джордже? — у свою чергу запитав Ков­первуд. — Я розраховував зустріти вас на вокзалі Брод-стрит.

— Так, я спочатку думав зійти там, — відповів Стінер (фізіономія у нього при цьому була дурнувата), — але потім зійшов на Західній станції, щоб устигнути забігти додому перевдягнутися. На мене звалилася сьогодні купа справ… Я збирався зайти до вас…

Після термінової телеграми Ковпервуда таке пояснення звучало безглуздо, але той пропустив його повз вуха.

— Сідайте в мій екіпаж, Джордже! — рішуче сказав він Стінеру. — Нам потрібно терміново переговорити. Я вам телеграфував, що на біржі можлива паніка. Так