Володимир Олександрович Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

– Климович! Кли! – заволав водій, різко загальмувавши. – Тікаймо, бо п…ець буде!

Він майже витягнув Степана з машини. Перетягнув на протилежний бік траси, і вони обидва зсунулися по снігу у глибокий кювет. Гречаник спросоння мало не вжарив водія у пику, але гримнув вибух, на їхні голови посипалося бите скло, палаючі шматки колісної гуми і пластику, уламки гарячої бляхи. Тріщали охоплені вогнем рештки BMW.

І тільки коли все довкола зловісно засвітилося, бо рвонуло бак з бензином, коли вигорів розлитий по мерзлій землі бензин – аж тоді водій озвався:

– Хто-то под-дзвонив. Сказав: через сім мінут зірвецця твоя машина з Гречаником. Це – попередження.

Побувавши за мить до своєї смерті, Гречаник запав у глибокий, паралізуючий страх, який не покидав його ні на роботі, ні дома, ні навіть у компанії друзів.

А тоді до нього, попри кількох озброєних вартових, до службового кабінету ввійшли п’ятеро короткострижених буйволів. Вони мовчали, але краще б їх не бачити навіть серед дня у наручниках і в клітці. Вони постояли, грізно помовчали і вийшли.

Степан хотів зателефонувати вартовим, щоб затримали п’ятьох терористів, але опустив слухавку: саме вони їх пропустили до мене, то хто затримає? Коло вужчало. Ставало ще страшніше.

І тоді Степан здався.

Йому щотижня приносили солідну мзду, до якої він швидко звик, і вже вимагав збільшення.

У кількох кримінальних катавасіях, що закінчувалися перерозподілом або державної власності, або власності небіжчиків, був замішаний якийсь Хазар (у бандитському середовищі – Пєтух), що займав мізерну посаду директора південного автовокзалу. Як він підповз до моєї телички[106] Сюзі, не знаю. Але принесла мені пластиковий портфелик із полтинічком[107] від нього. Дозволив їй взяти собі чекушку.[108] Відмовилася. Він вже дав за послугу. Кругла сирота, з дитбудинку, мама народила її в тюрязі і вмерла, тато – загинув у шахті. А чесна, справедлива. Темперамент у койці – цунамі.

А тоді, після зухвалого розстрілу претендента на посаду губера,[109] крайова мафія ставить його на чолі області. Обласна еліта шепочеться: напівграмотний, дві судимості, жадібний, хамовитий, одну фразу ліпить кілька хвилин, але хазяї краю поставили його.

Вже третього дня після представлення обласній верхівці, ця ж таки верхівка зібралася на знаменитій своєю розкішшю заміській базі відпочинку знаменитої шахти, яку очолював незмінний вісімдесятирічний директор – Герой Радянського Союзу та України.

Була грандіозна гульня до ранку. Гречаник боявся, що Хазар його поміняє на своїшого, бо Степан обідрав його на п’ятдесят тисяч за закриття справи. Ні, Артур знайшов хвилину, щоб сказати:

– Ладно, остаєсся. Но смотрі… Нє обіжай Сюзанну. Класна дєваха.

Він не просив, але Гречаник сам зініціював зняття двох судимостей з Хазара. Потузився довго. Суддю вламав, свідків купив. Документи зачистив про його взаємини з КГБ. Приніс йому чисту біографію. З тих пір і подружилися, «рішали вопроси», їздили на рибалку і на полювання, на бабасьок,[110] навіть побраталися (кілька разів ставали «молочними братами»). Гречаник, заклепавши сина, запросив Артура на кума.

Ставши президентом, Хазар запропонував Гречанику посаду Генерального. І тоді Степан полюбив свого кума. Однак на троні Артур так розходився, так вийшов з берегів, що всі його забаганки виконати дуже важко.

А – мусиш.

Тому захопленість перемогою Хазара на президенських виборах, радість Гречаника від отримання такої високої і хлібної посади потроху пройшли. І тепер кум дедалі більше ненавидить його, подумки називаючи Презеком. Однак вишколено приховує свої справжні емоції. Йому важко дається оце «викання» і на самоті, бо ще недавно були корешами, по-братському рішали громкі діла, ділили сармак,[111] разом трахали чувишок-балерин і співачок з місцевого оперного на загородній базі шахти, котору, з моєю помоччю, вже хапонув його старший син. Чого в нас тільки не було з Пахамом! А тепер: пане Президент, Артур Михайлович, ваша велічность, ваша святость, бля’ нєпорочная…

– Ну, докладивай, Стьопа, – подобрішав після випитої чарки Артур.

– Тут все понятно, товариш Презідєнт. Вовчиці рубаємо хвоста по самий корєнь і – браслєти та намордник! Завтра Ростік оголосить про взяття під варту. І Скажена Вовчиця стає кошеням, та ще й на куцому ланцюжку. Дає інтерв’ю тільки для тюремників. А ви маєте оперативний простір, який ніхто не заступає, пане глава держави! Но мене вср…ая опозіція завалила запросами про вертодроми, бурильні вишки, сланцевий газ Артьомки, мого похресника… Одбиваємся…

– Сичить стара курва Європа, угрожає санкціями, блокадою наших рахунків у банках, віз, нерухомості. Но це хрєнатєнь. Імітіруют свою вср…ю дємократію. Пошла вона… Ми дєйствуєм правильно, Стьопа. Іншого путі нема! Поки ми живі – Вовчиця должна буть у клітці! Або здохнуть! Дєйствуй, ґенеральний! Ілі…

Гречаник мав у себе всі документи з мокрими печаттями про