Микола Зеров - Українське письменство

і, звичайно, лається:
Я Оленку, суку тую, На всі клапті пошматую. (С. 27).

В дії четвертій Івась вертається з Оленкою додому. І це єдина сцена, де нема ні горілки, ні лайки.

Це — щодо змісту. Форму також не можна визнати вельми вдатною.

Як відомо, дітям найбільш подобається вірш короткий, з швидким і рухливим темпом, дзвінкою римою. Кропивницький міг би взяти чотиристоповий хорей пушкінських казок або скористуватися з тих прегарних примовок, що трапляються в казці, і таким складом написати всю п’єсу (напр., «гуси-гуси, лебедята, візьміть ви нас на крилята»)… Але він волів краще складати незграбні вуличні куплети:

Чи бачиш ти, синку, ту гору крутую, Що ніби підперла чорну хмару тую,        Пам’ятай, що в цій горі,        У глибокій у норі,           Зла відьма живе!..        Старих вона вночі возить,        У провалля їх заводить,           А дітей хапа!

Ритм вірша щораз міняється: рими не додержані. Кропивницький римує: «душу» і «Ганнусю», «ялини» і «пильно», «диво» і «неодмінно», «вернусь» і «наловлю» і т. д.

Взагалі, на нашу думку, не варт було заходжуватися коло видання цієї переробки: до слави Кропивницького-автора вона нічого не додасть, і «придбанням» для дитячої нашої літератури не буде.

Ціна (20 к. за 34 невеликі сторінки) дуже висока.

1911

Г. Гайчук. Над Чорним морем{6}
Оповідання. Популярна бібліотека «Лан». Серія для дітей. № 7. Київ, 1911 р. Ц. 25 к.

Автор цієї книжечки мав, очевидно, на меті подати своїм читачам-дітям кілька елементарних відомостей з природознавства — зоології, ботаніки і навіть геології. Бажаючи зробити свою книжку приступнішою, цікавішою, він надав їй форму оповідання. Невеличка сім’я — мати і двоє дітей їдуть на літо з Києва в Крим над Чорне море. В Криму інша природа, інші й чудні звичаї вражають дітей; їх увага спиняється на незнайомих їм явищах природи, на деталях південної фауни і флори, яких вони ще не бачили, а автор устами матері дає їм широкі докладні пояснення. Задивляться діти на Чатирдаг — і мати читає їм лекцію про вулканічні й складчасті гори, про суходіл, і море, і ті процеси, що їх утворили. Назбирають діти на березі камінців та мушель (черепашок) — і мати говорить їм про величезний чарівний світ морських звірів і ростин. Ці розмови і становлять зміст книжки.

Літературна сторона оповідання трохи слабенька. Фабула здається нам бідною, розмови дітей — якимись штучними і казенними, але там, де автор в своїй сфері, де популяризація перемагає белетристику, там оповідання ллється жваво і читається з цікавістю. Взагалі, автор має дар легкого і приступного викладу.

Мова — гарна. Трапляються подекуди москалізми (в термінології) або слова й звороти, не звичні по цей бік кордону («трісло» зам. «тріснуло», «зошити» зам. «зшитки», «горячо» і «загорячо» зам. «гаряче»), але все це — дрібниці, і число їх дуже незначне. Трохи неприємне враження лишає велика сила зменшуючих імен («мамусю», «Юрасику», «лопаточки», «сестричка» і т. п.).

В книжці уміщено десятків півтора гарно дібраних ілюстрацій.

1912